– Завтра я їду у відрядження.
– І що? Знову новий проєкт. У тебе й старі грошей не додали. Ціни зростають, ти хоч раз був у магазині? Все виросло. Продукти на вагу золота. Тільки твоя зарплата на місці тупцює.
– Ну це ти перегинаєш. Ось на твоїй шиї золото висить, ось це саме те, що ти і сказала. А продукти мої батьки із села щотижня везуть. Овочі, яйця, м’ясо, молоко. Без них би ти як жила? Твої жодної копійки не дали, тільки просять.
– І що? Їм треба на щось жити. Грошей залиш. В будинку навіть хліба нема. А їхніх продуктів мені не треба. Молоко я не п’ю, а сир не люблю.
– Хліба немає, бо ти не купила. Все інше у холодильнику. Грошей у мене немає. Ось останні п’ятсот гривень з готівки. На хліб вистачить. Зарплата у п’ятницю. У тебе, до речі, також.
– Злидар ти, і навіщо я з тобою зв’язалася.
– А ти багата. Прибери у квартирі. Дивитись вже неможливо на цей безлад. Перед батьками соромно.
– А хай не приїжджають. Мені нічого не треба.
– Добре, я їм передам. Мене не буде до вихідних.
Сергій поїхав, а Ліда лишилася сама. На роботу не пішла, взяла відгул. Коли ще відпочинеш від чоловіка.
Вона хотіла саме відпочити, але єдина купюра в п’ятсот гривень на хліб не гріла душу. Свої гроші були вже витрачені на вбрання та на кредит за крутий телефон, який вона купила минулого місяця. Навіть чоловік ще не знав про нього. Вихід знайшовся, Ліда подзвонила подрузі. Ольга миттєво відреагувала на запрошення.
– Готуйся, з тебе вечеря, а я ігристе візьму. Після роботи я в тебе. Залишуся ночувати, якщо ти не проти.
– Хліба захопи, не хочу нікуди виходити.
– Домовилися.
Увечері подруги зустрілися.
– І чого ти переживаєш. Інші і таких доходів не бачать. А Сергій у тебе перспективний.
– Ага. Ти ще скажи, що й батьки в нього добрі.
– А що? Я раділа б такій допомозі, а ти ніс вернеш. До речі, а чому в тебе такий безлад?
– А це його квартира. Я йому відразу сказала, що в чужій квартирі порядок не наводитиму. Думала, він на мене частку оформить, а він навіть не прописав. І як це? До речі, Павло, його друг, більше нього заробляє. І на мене заглядається. І батьків у нього немає, квартира більша, і взагалі він мені вже натяки робить.
– А ти?
– А я думаю.
– Ну і не розумна. Свого Сергія проміняти на Павла. Він же бабій.
– А ось і ні. Він просто на мене чекає.
– Дивись, Сергій твій один не залишиться. Відразу знайде тобі заміну. А точніше, його до рук приберуть.
– Ой. Було б що втрачати.
– А ти не розкидайся. Знайдеться тобі заміна.
– А бери його собі. Набрид мені він. Забирай разом із батьками.
– Ти серйозно?
– Серйозно. Я збираю речі, мене Павло кликав.
– Лідо, ти зовсім не тямиш, що робиш. Ти начебто тільки келих ігристого скуштувала, а тебе понесло на пригоди.
– Все я розумію! Допоможи зібратись, я зараз Павлу подзвоню, він за мною приїде. Має ще й машину.
– Ти зраджуєш чоловіку?
– Давно. Мене треба цінувати, а не п’ятсот гривень на хліб залишати.
Павло приїхав швидко. Здавалося, що він чекав на дзвінок.
– Ніби нічого не забула. Ось тобі ключі. Повернеш Сергію, коли він приїде. Решту сама йому скажу. Прибери тут, якщо хочеш.
– Ти зовсім?
Що тільки не казала Ольга подрузі, але зупинити її було вже неможливо. Двері за ними зачинилися назавжди.
– Що мені тепер робити? Додому пізно. – Ольга розмовляла сама із собою.
Вона не звикла до безладу. По-господарськи упорядкувала кухню, залишки ігристого прибрала в холодильник. Коли відкрила холодильник, то не змогла стриматися і викинула позеленілий сир, стару ковбасу, засохлі макарони, протерла полиці. Все робилося само собою, начебто так і треба. Чужа квартира. А раптом повернеться господар, а вона тут. Ольга запереживала, але потім заспокоїлася, адже Ліда говорила до кінця тижня його не буде, а сьогодні лише четвер. Прибравши розкидані Лідою речі, Ольга почала по-господарськи мити підлогу. Потім поставила чайник. До чаю нічого не знайшлося. І як же Сергій приїде до порожнього столу? Погана йому дісталася господиня. Та й та втекла.
Оля лягла на диван перед телевізором і заснула. Вранці вона пішла працювати. Двері не зачинялися, замок був старий. Доведеться повертати ключі.
– Оля, ти це… ключі поверни Сергію. Він приїхав. Сходи.
– А ти не повернешся до нього?
– Ні. Я вже подала на розлучення, він все знає, ми з Павлом їдемо з міста.
– Ну ти, подруго, даєш.
Ольга пекла пиріг, і збиралася до бабусі. Раніше все було навпаки, бабуся із пирогами їздила до неї. Але нещодавно вона потрапила в палату. Треба її відвідати. І ключі.
Ольга з пирогами поїхала до Сергія.
– Я ключі привезла. Ліда просила. А це тобі. – Вона простягла чоловікові пакет. – Все мені час, прощавай.
– Це що? Пироги? Давай тоді пити чай.
– Ні. Мені треба бабусю відвідати, вона чекає. – Ольга показала другий пакет.
– А де лікарня?
– Так тут поряд.
– А може, разом?
– Що разом?
– Бабуся відвідаємо. Мені робити нічого, а потім чай поп’ємо.
– Ні, давай я сама, а то бабуся вигадає собі.
– Тоді я зачекаю надворі. А потім чай.
– Умовив.
***
Сергій та Ліда розлучилися. З її відходом пішов і безлад у його квартирі. Чоловік сам упорався з усім, та й безлад не розводив.
Ліда жила з Павлом. Звичайно, їй це теж не особливо подобалося. Усі чоловіки зануди, чистоту їм подавай, затишок, обіди, сніданки. Вона вже думала про повернення до Сергія. Через спільних знайомих дізналася, що він отримав підвищення, машину взяв, хоч і в кредит, але хорошу. Одружитися не встиг, адже минуло два з половиною роки. Значить, любить ще її. Перспективи в нього величезні. Яка ж права була подруга. Ліда вирішила, що треба повернутись. Павло виявився бабієм, і гульвісою. Подруга скрізь мала рацію. Ліда швидко зібрала речі і поїхала, як завжди, не прощаючись.
***
Двері відчинив Сергій. У квартирі пахло смаженою картоплею та котлетами.
– Які люди! Яким вітром?
– А я повернулася.
– Куди?
– До тебе. Вечерю готуєш? Смачно пахне.
– Дуже смачно. Ми вже поїли. Вибач, не запрошую. Дружині хвилюватися не можна.
– Я не хвилююся, – з кімнати вийшла Ольга. – Привіт подруга.
Ліда від подиву відкрила рота.
– Що ти дивуєшся. Чоловік вільний. Та ти сама мені залишила його.
– Все побачила, можеш іти.
– А як же я? А куди? А ви одружені.
– Багато питань. Так, Лідо, ми одружені. У тебе є батьки. Забула? Напевно, вони будуть раді тобі. Прощай.
***
До Павла можна було б повернутися, але Ліда вже записку залишила, коли виїжджала.
Пощастило лише Сергію з дружиною, та Ользі з чоловіком. В них все добре. За місяць Ольга народила двох синів. Батьки Сергія були дуже раді. Нова невістка їм подобалася набагато більше.
