Годинник показував третю годину ночі, або ранку. Ліда не спала, лише зрідка відключалася від думок, але відразу розплющувала очі і знову дивилася на годинник. Минало всього п’ять, десять хвилин, а здавалося, що пройшла вічність. Телефон мовчав, не було жодних повідомлень. Чоловік на дзвінки не відповідав, увечері він просто сказав, що, мабуть, не приїде сьогодні. Щось сталося з його дочкою, і він поїхав у палату. Щось сталося, коли його донька поверталася на машині додому, Ліда не зрозуміла, але перепитувати було вже пізно. Юрій дуже любив свою дочку від першого шлюбу.
***
У Ліди це був також другий шлюб. Перший її чоловік виявився жахливим маминим синочком. Всі забаганки мами він виконував беззаперечно, часом все це було безглуздо. Мама могла зателефонувати вночі, їй зле, а пігулок немає. Якщо у квартирі зверху гуляли гості, то знову лунав дзвінок синові. Він збирався, йшов, біг, їхав, мчав – все, щоб мама була спокійна. Передостанньою краплею стала недуга Ліди. Жінка занедужала і злягла. На прохання купити пігулки по дорозі з роботи додому він просто не приїхав.
“Я поживу у мами, ти одужуй. А то раптом потім і їй щось привезу.” – була його відповідь.
Ну і нарешті остання крапля! Подружжя довго накопичували на нові меблі. Вирішили зробити хороший ремонт і відразу все змінити. Квартира була чоловіка – за його рахунок робили ремонт. Меблі оплачувала Ліда, все ж таки вони родина.
Коли все було майже готове, і залишалося тільки привезти меблі, свекруха дізналася. Жінці захотілося одразу змінити у себе всі меблі. А обрані меблі Лідою їй просто дуже сподобалася. Син показав на веб-сайті.
– Лідо, ти маєш змінити адресу доставки та дату.
– Адресу? Я ще розумію про дату, але адресу навіщо змінювати.
– Мамі все дуже сподобалося, а ми собі ще накопичимо.
– Що сподобалось?
– Наші меблі! Купимо поки що собі тільки ліжко, все інше на її адресу.
– З чого це?
– Із того, що вона моя мама.
– А я твоя дружина. Ти думай спочатку, що обіцяєш мамі.
Сперечалися вони довго. Ліді набридла ця суперечка і вона погодилася.
– От і чудово. Перенеси на п’яте число. Я якраз все встигну звільнити у мами.
– Добре.
Ліда замість перенесення дати взагалі відмовилася від меблів. Довелося заплатити неустойку, і навіть втратити частину грошей із передоплати, але це було найкращим варіантом. Вона зібрала свої речі та поїхала до мами. Наступного дня вона подала на розлучення. Мама її підтримала і навіть розвеселила.
– Чого ти сумуєш? Подивися історію з їхнього боку. Твій чоловік залишився у квартирі без меблів. З ремонтом, але без меблів. На них ще доведеться заробити. Ти ж сама сказала, що лишився лише старий диван, щоб спати.
– Так! Ми навіть холодильник старий продали, замовили новий, вбудований.
– Ну? А свекруха? Він же і її квартиру звільнив від меблів. І холодильника, напевно, там вже немає. Напевно, теж тільки старий диван.
– Ні. Швидше за все ліжко. Він планував до нас лише ліжко привезти.
– Ну, це ж смішно! Дві квартири без меблів. Продали за копійки чи викинули. Ти поквиталася їм за все.
– І правда.
П’ятого числа почалися дзвінки від чоловіка, їх ще не розлучили.
– Лідо. Ти щось наплутала з доставкою? Де меблі? Ми чекали цілий день.
– Меблів не буде, ми розлучаємося.
– Та я на тебе до суду подам. Я зробив дорогий ремонт, ти маєш купити меблі! Ти мені за все заплатиш!
– Ремонт ти робив у своїй квартирі.
– А як тепер мама?
– Це твоя мама. Я відразу була проти покупки меблів для неї, тим більше всієї і такої дорогої.
– Мама тепер без меблів!
– Я їй нічого не винна, і тобі теж. Продажем старих меблів ти займався, гроші у тебе. Я взагалі не при справах. На розлучення я вже подала.
Після цього Ліда довго придивлялася до Юрія. Йому у житті теж не дуже пощастило. Дружина потребувала багато грошей. Плюс до всього вона з кожного приводу бігла до мами – радитись, скаржитися. Забирала з собою доньку. Все в їх сім’ї мало бути, як скаже вона. Юрій не витримав її сварок і подав сам на розлучення. Доньку не забував.
Ліда та Юрій одружилися лише після трьох років спілкування. Із дітьми у них не виходило.
***
Пролунав стукіт у двері. Ліда механічно подивилася на годинник, чотверта ранку. Хто може бути? Юра має свої ключі. Довелося вставати.
– Хто?
– Я. Лідо, відкрий.
У квартиру зайшов трохи «веселий» Юрій.
– Що сталося?
– Вибач. Був привід. Знаю, що ти не спиш. Ключі залишив у машині, а машина біля лікарні.
– Привід? Як Аліна? Що сталося? З нею все добре?
– З нею все буде добре.
– А чому ти «святкував» ?
– Звари каву. Мені все одно не заснути. Дивна ситуація. Аліні було потрібне переливання. Я ж батько, погодився щоб взяли у мене! А лікар сказав, що я тільки їх відволік, моя не підійшла, і я її батьком бути не можу. Мене ще й посварили, що втратив їх час.
– А її мати?
– Вона не може бути.
– А як же Аліна?
– Все добре. Знайшли, її хлопець через інтернет знайшов. А як мені тепер жити? Вона не моя.
– Твоя. Ти виховав її. Хіба ти не пам’ятаєш, як вона до тебе тягнулася? Нам з тобою про перше кохання розповідала. Нам, а не матері своїй. Мати слухати не стала. А її випускний. Як вона з тобою танцювала! А із домашніми завданнями ти їй допомагав, коли вона двійку отримала. Першу та останню. Як ми всі сміялися. Адже я теж її донькою вважаю. Немає у нас своїх дітей, вибач.
– Я тебе не звинувачую. Мені прикро. Може, це я не можу дітей мати? Як ти думаєш?
– Давай не будемо про це. До Аліни можна вже приходити?
– Так. Але вона вже все знає. Вона все чула.
– Відпочинь, а потім поїдемо разом. Ти не маєш її кидати. Решту нехай їй пояснює мати.
– Ти так думаєш?
– Ну звичайно! Їй і так зараз погано, а якщо ти її кинеш? Що буде з нею?
– Ти права.
***
З Аліною вже все гаразд. Ліду та Юрія запрошено на весілля. Хлопець зробив їй пропозицію. Перший про це дізнався Юрій. Звісно, він же батько.
– Тату, ти справжній. Справжнісінький. Ми вам першим говоримо і запрошуємо на наше весілля.
– Ти не казала мамі? – Запитала Ліда.
– Ні. Вона мене все життя обманювала. Вона зізналася, що весь час знала хто батько. Нещодавно хотіла мене познайомити з ним, а я відмовилася. Ми маємо ще невеликий секрет. Я вагітна. Ви будете дідом та бабусею. Можна?
– Можна. Звичайно можна.
Ось так не маючи дітей можна стати бабусею та дідусем.
