Сидячи у своєму кабінеті, Лідія з нетерпінням чекала на останню на сьогодні клієнтку. Спина страшенно нила, хотілося полежати трохи, але слід було закінчити справи. Відкриваючи свій манікюрний кабінет, вона, звичайно, знала, з чим доведеться зіткнутися. Вона чудово розуміла, що для хороших заробітків доведеться працювати багато. Все це було справою звички. Щоразу ставало легше. Спочатку дівчина ледве витримувала половину дня, а тепер легко могла залишатися в кабінеті до вечора. Вставши і підійшовши до вікна, Ліда зробила невелику розминку. Чоловік написав їй, що скучив і чекає на її повернення додому.
«Приготував тобі сюрприз». – І смайлик із закоханими очима додав.
Посмішка осяяла обличчя.
Максим завжди був для своєї дружини опорою та підтримкою. Одне його повідомлення піднімало настрій і допомагало налаштуватися на робочий лад.
Двері до кабінету відчинилися і ввійшла молоденька гарна дівчина. Її густе каштанове волосся до попереку було розпущене, а великі сині очі робили схожою на справжню лялечку. Перевага роботи – знайомство з різними людьми.
– Здрастуйте, я на манікюр, – сказала дівчина з усмішкою і озирнулася на всі боки.
– Доброго вечора. Проходьте. Хочете каву чи чай?
– Ні, дякую. Я лише з кафетерію. Мені хотілося б зробити щось ніжне, в нюдових тонах…
Найчастіше саме з вибору починалося знайомство. Деякі клієнтки вже стали постійними, Лідія могла порадити їм щось, виходячи з їхніх уподобань. З кимось доводилося знайомитися і вивчати їх… Комусь краще і не давати порад, щоб не зробити собі гіршого і не вислуховувати потім обурення.
– Вам підійшов би цей рожевий відтінок, – обережно показала Лідія.
– Ні. Я зупиню свій вибір на персиковому сьогодні, – піднявши підборіддя, відповіла незнайомка.
Вона одразу розставила межі і показала, що поради не сприймає. Таке теж траплялося. Кожна людина особлива, і до кожного слід знаходити підхід.
Знявши старий лак із нігтів та зробивши манікюр, Лідія приступила до творчого процесу роботи. Вона мовчала, бо клієнтка сиділа, уткнувшись у телефон, постійно чомусь усміхалася, хихотіла і клацала по екрану, набираючи одне повідомлення за іншим.
– Можна, я покладу телефон на стіл? – Запитала дівчина.
– Звісно, робіть як вам зручніше, – кивнула Ліда.
Якраз у той момент, коли дівчина поклала телефон, він заблимав і завібрував, повідомляючи про новий вхідний дзвінок. Лідія ніколи не заглядала в чужі телефони і не лізла в чуже життя, але якось так вийшло, що миттю вона побачила фотографію того, хто дзвонить, і всередині обірвалося все. Ні! Це якась нісенітниця! Збіг. Адже такого не може бути? Звісно, ні! Напевно, це просто здалося. Відповідати дівчина не поспішала, ніби й не помітила, що їй дзвонять, ніби давала Ліді подивитись і переконатись, що очі не обманули її.
– Звідки у вас фото мого чоловіка? – не витримала Лідія, поставивши запитання тремтячим голосом.
– Вашого чоловіка? Загалом це мій наречений! Ви, мабуть, сплутали щось?
Руки затремтіли, але Лідія продовжила робити манікюр, намагаючись поводитися як досвідчений спеціаліст – не піддаватися емоціям.
– Можливо, я справді помилилася, випадково побачивши фото у вашому телефоні.
– Ой! А я й не помітила, що мені дзвонили. Ви не проти, якщо я передзвоню? Максим не любить, якщо я йому не відповідаю. Хвилюється. Я часто потрапляю в халепу, а він оберігає мене.
Максим…
Такого збігу просто не могло бути.
Максим…
– Звісно, можете передзвонити, – кивнула Лідія.
Вона подумала, що коли почує голос із трубки, точно впізнає свого чоловіка. Проте Максим Риті не відповів.
– Напевно, чимось зайнятий, – відмахнулася дівчина.
– А як ви познайомились із Максимом? – Запитала, перемагаючи внутрішнє хвилювання.
– О-о… Це була чудова історія. Подружки кажуть, що банальний підкат, але мені здається зовсім не так… Я сиділа у кафе з ноутбуком і закінчувала роботу над своєю книгою. Офіціантка перечепилася і мало не перевернула піднос прямо на мене, але Максим… він як лицар з’явився з нізвідки і закрив мене собою. Він став моїм героєм. Звичайно, я наполягла на тому, щоб пригостити його кавою. Так ми й познайомились. Ми вже третій місяць разом. Уявляєте, він відразу сказав мені, що збирається одружитися, як тільки залагодить деякі питання. Я не тисну на нього і терпляче чекаю. Він став героєм мого нового роману. До речі, я популярний автор, і якщо хочете, можу наступного разу подарувати вам свою книгу з автографом.
Лідія слухала Риту, але слова дівчини пролітали повз вуха. Як це в дусі її чоловіка – допомогти іншій людині, навіть якщо дістанеться самому. Невже це все правда? Вже три місяці разом, і він збирається одружитися? Випадково мазнувши пензликом повз Лідія вибачилася і поспішила виправити. Душа було не на місці. Хотілося якнайшвидше закінчити з роботою та поїхати додому. Поговорити з чоловіком, зрозуміти, чому він так вчинив із нею. За що?
– Чудові нігті, – задоволено усміхнулася Рита. – Дякую вам велике! Так вам принести мою книгу з автографом наступного разу? Мені сподобалася ваша робота і я хотіла б прийти до вас на корекцію?
– Ні, – похитала головою Лідія. – Вибачте, але я не люблю читати. Особливо любовні романи.
Якби Рита справді була таким популярним автором, вона не стала б нав’язувати свою книгу… а якщо вона й не обманювала, це не мало значення. Зараз тільки одне було важливо – її коханий чоловік зраджує її. Він має іншу дівчину. Молоденька, з якою він пообіцяв одружитися. Рита залишила кабінет Лідії з недоброю усмішкою на обличчі, яку жінка і не помітила. Нашвидкуруч зібравшись, навіть не ставши прибирати, хоч і робила це щодня, воліючи не залишати роботу на ранок, Лідія помчала додому.
Увійшовши до квартири, вона якийсь час сиділа на пуфику в коридорі і не наважувалася пройти до кімнати, щоб не дивитися в очі чоловікові. Страшно було побачити у його погляді підтвердження правди. Страшно…
– Ліда, все добре? – Максим вийшов у коридор і притулився до одвірка плечем. – Що трапилося? На тобі немає обличчя! Погано стало?
Чоловік кинувся до дружини, але вона витягла долоню і заперечливо похитала головою. Їй не хотілося, щоб зараз чоловік торкався її, щоб його аромат нагадав про близькість і любов, в яку так сильно вірила Лідія.
– Я все знаю. Тобі краще самому зараз сказати, що саме могло так сильно шокувати мене, а потім зібрати речі та піти.
– Що на тебе найшло? Чому я маю збирати речі і йти від тебе?
Максим змінився на обличчі. Він відсахнувся від дружини, дивлячись у її очі наповнені горем.
– До мене приходила Рита. Вона була моєю останньою клієнткою. І вона все розповіла мені.
– Рита? – перепитав чоловік. – Яка ще Рита? Що розповіла? Нічого не розумію!
Максим справді не розумів, чи просто вміло вдавався? Лідія придивилася до чоловіка, але не змогла прочитати в його очах істину. Здавалося, що він насправді дивується. Просто здавалося?
– Кафе… офіціантка мало не перекинула на неї піднос, але з’явився герой і закрив її собою… Нічого не нагадує?
Лідія піднялася на ноги і подивилася на чоловіка так, що в нього душа защеміла. Тіло зрадливо тремтіло, руки тремтіли. Невже правда?
– Кафе… офіціантка… Точно! Я згадав. Це було кілька місяців тому. То ту дівчину звуть Рита? Вона представилася, але я не запам’ятав. Ти ж знаєш, що іноді я допомагаю іншим людям. Усіх я не запам’ятовую… Проте ця дівчина досить дивна. Вона ходила за мною якийсь час. Не знаю, як їй стало відомо, де я працюю, але кілька разів вона зустрічала мене біля офісу та пропонувала разом попити каву. Але до чого тут вона? Я їй відразу сказав, що одружений, і що дякувати мені за допомогу вона не повинна.
– Ось як? Сам сказав? А вона продовжувала бігати за тобою? Хто ж їй тоді надзвонював, доки вона сиділа на манікюрі? І фотографія на вхідному блимала твоя, між іншим…
– Уявлення не маю, хто їй дзвонив, і чому вона поставила моє фото. Можеш перевірити мій телефон. А якщо думаєш, що я зміг би справді так вчинити і видалив дзвінки, то можемо запросити роздруківку. Мені приховувати від тебе нема чого. Я тебе люблю одну. Навіщо мені хтось ще, якщо я маю таку чудову дружину?
Лідія хотіла б вірити чоловікові, але черв’ячок сумніву не давав їй спокою. Максим заявив, що він із задоволенням прямо зараз привів би Риту і змусив порозумітися, але він гадки не мав, де вона живе. І номер телефону дівчини в нього не було. В Ліди взагалі вилетіло з голови, що номер Рити має, адже та дзвонила і записувалася. Зараз все це не мало значення, тому що в голові діявся справжнісінький хаос.
Цієї ночі Лідія спала одна. Вона попросила чоловіка залишитися у вітальні, а той і не сперечався, ображений недовірою дружини.
Минуло кілька днів. Між подружжям виникла хвиля непорозуміння. Лідія хотіла б довіритися чоловікові, хотіла б не думати про слова тієї дівчини, але хіба можна повністю відкинути їх? Всі ці дні вона не жила, а існувала, поки одного разу чоловік не увірвався до її кабінету, ведучи за собою Риту. Чергова випадкова зустріч у кафе, де часто сиділа за роботою дівчина цього разу зіграла Максимові тільки на руку. Він навіть не розраховував, що доля посміхнеться йому, але як тільки побачив дівчину, відчув палке невдоволення і ледве зумів стримати його.
– Давай. Говори моїй дружині. Навіщо ти намовила на мене? – злим голосом промовив Максим. – Між іншим, у нас існує стаття за наклеп.
– Я не хотіла! – Заперечно замотала головою дівчина. – Точніше… Хотіла. Хотіла перевірити, як поведеться дружина, дізнавшись таку новину. Максим мене справді зачарував. Я намагалася залицятися до нього, але він ніяк не піддавався. Саме такого героя я вирішила написати у своєму новому романі. Однак я мала переконатися, що він залишиться вірним своїй другій половинці всупереч усьому. Так як мої книги не такі популярні, як мені хотілося б, я вирішив а провести соціальний експеримент, вирішила перевірити, як поводяться люди, щоб швидко описати все це. Мені слід перевірити, чи здатний шлюб з такими міцними стосунками розвалитися через недовіру.
Слухаючи виправдання Рити, Лідія не могла повірити, що це правда. Дівча заради розваги вирішило пограти чужими життями? Чи зараз казала все це, бо Максим просив?.. Ні… Не міг він так вчинити. Вчора він приніс дружині роздруківку своїх дзвінків, і там дійсно не було вихідних на незнайомі номери.
– Провела експеримент? Досить! Де ти взяла мою фотографію? І хто дзвонив тобі того дня?
– Фотографії нескладно знайти у соціальних мережах, навіть якщо профіль закрито, а дзвінок… це була моя подруга. Я попросила її зателефонувати мені у певний момент. І навмисне вдала, що не помічаю дзвінка. Прошу вибачте мені!
Схвильована тим, що виявилася спіймана і могла потрапити під статтю, Рита показала, як писала повідомлення своїй подрузі того дня і просила її зателефонувати. Вона розповіла їй свій план, а та радо погодилася підтримати. Тяжко було повірити в це. Ще важче дивитись такій людині в очі.
– Ви не зможете написати популярну книгу, бо самі не відчуваєте людських почуттів і не розумієте, що це таке, – заперечливо похитала головою Лідія. – Раджу вам спочатку навчитися цьому, а не проводити «експерименти». З вашої вини міг зруйнуватися шлюб… могло статися щось погане, якби на моєму місці була менш стабільно емоційна людина. Ви могли стати, зрештою, причиною чийого горя!.. Подумайте над цим і більше не смійте приходити сюди.
Рита пішла, а Максим наблизився до дружини і притис її до себе. Якийсь час вони мовчки стояли, притискаючись один до одного, а потім чоловік засмутився.
– Такими темпами і не захочеться комусь допомагати, щоби знову не опинитися в подібній ситуації. Ніколи не думав, що може статися щось подібне.
– Так вже … – Лідія важко видихнула. – Вибач мені за недовіру. Все виглядало і звучало так правдоподібно.
– Ще б пак! У такій ситуації сам не знаю, як поводився б. Ця дівчина… Сподіваюся, вона більше не повторить щось подібне, адже в іншій ситуації може нарватися на людей, які вже не відпустять її так просто.
Лідія та Максим вирішила забути про цю неприємність. Після такого струсу їхній шлюб став ще міцнішим, а Рита… Так і не змогла добитися популярності своєї книги, незважаючи на «соціальні експерименти». На чужому горі щастя не збудувати… на чужих емоціях не збудувати міст до слави. Слід було навчитися відчувати почуття самостійно, щоб описувати їх правдоподібніше, ось тільки… надто завищені планки в неї були, і тому Рита все ніяк не могла підпустити до себе чоловіка, адже герої її книг завжди ідеальні, а справжні люди мають стільки вад.
