– Євгене, як тобі квартира? Подобається? – запитала Ліда у чоловіка.
Той насупився і оцінювально обвів поглядом приміщення.
– Ну, ми ж тут максимум на рік, тож підійде.
Ліда посміхнулася та кивнула. Будівництво будинку із її квартирою, подарованою батьками, затягувалося. Але все йшло до завершення, тож Ліда не переживала. А ось їм із Євгеном довелося з’їхати від попереднього орендодавця та терміново шукати нове житло.
Дівчина бачила, що двокімнатна квартира була сонячною та просторою. Їм тут буде добре цього року, тому вони того ж дня внесли заставу та почали заселятися.
Перші кілька тижнів минули, як у тумані. Ліда розібрала купу коробок, здивувалася, звідки вони взагалі мають стільки речей. Хоча частина найнепотрібнішого була розподілена по домівках їхніх батьків.
Але нарешті переїзд був остаточно завершений. Ліда та Євген запросили своїх друзів, щоб відсвяткувати новосілля. І в середині вечора Ліда з подивом зрозуміла, що в неї закінчилася сіль. Дівчина відправила чоловіка до сусідів, щоб випросити жменьку потрібної приправи.
Євген повернувся хвилин за десять: задоволений і усміхнений.
– Щось сталося? – поцікавилася Ліда у чоловіка.
Той одразу закам’янів.
– А, так. Котика у сусідки побачив, він такий великий та пухнастий.
– Так? Може й нам завести? Хоча ми постійно у роз’їздах, а це важко для вихованця, – задумливо простягла Ліда.
Вона не звернула уваги, як дивно на неї подивився Євген. Вечір пролетів непомітно. Хороша компанія, смачна їжа зробили свою справу.
Наступного дня Ліда прибиралася у квартирі, коли хтось постукав у двері. Вона відкрила і дивилася на дівчину приблизно її віку, красиву і ефектну.
– Доброго ранку, я ваша сусідка навпроти. Ваш чоловік учора сіль у мене просив. Я з ранку була в магазині, от і вам пачку прикупила, про всяк випадок! – Вона простягла Ліді пакет.
– Дякую, – машинально відповіла вона, – Ох, вибачте за занепокоєння, не варто.
Сусідка засміялася.
– Нічого, у мене після переїзду часто траплялися такі казуси. Віра, – вона простягла руку.
– Ліда, приємно познайомитися.
Після знайомства дівчина запросила Віру на чай.
– Дякую, але в мене справи. Якось іншим разом, – вона посміхнулася і попрямувала до ліфта.
Ліда попрощалася з сусідкою і зачинила двері.
– Бувають такі люди, – здивовано сказала вона, дивлячись на пачку солі.
Ліда сама собі зізналася, що не почала б купувати незнайомцям навіть хліб. Однак її приємно здивувало, що у них буде саме така добра та чуйна сусідка.
Увечері Ліда розповіла Євгену про те, що сталося.
– Ось тільки Віра відмовилася заходити на чай.
Євген покивав і відповів:
– Нічого, ще запросимо її до себе. Потрібно налагоджувати сусідські стосунки.
– Ти правий.
Ліда про себе зазначила, що раніше Євген не дуже прагнув знайомитися з сусідами по сходовій клітці. Хоча, може, його так привабив кіт.
Зручний випадок трапився за тиждень. Ліда напекла домашньої випічки. Вона поклала трохи в контейнер і вирушила до Віри. Двері сусідка відчинила досить швидко.
– Привіт. Я тут трохи захопилася випічкою. Це тобі!
Віра здивовано прийняла контейнер.
– Дякую, Лідо, не варто.
– Ти зайнята?
– Га? Ні.
– Тоді ходімо до нас чай пити. Заодно ближче познайомимося. Євген теж вдома.
– Добре, – легко погодилася Віра, здивувавши Ліду.
Їхнє чаювання розтяглося до пізньої ночі. Віра виявилася приємним співрозмовником: розумна, начитана, з добрим почуттям гумору. Вона відлучалася лише кілька разів, щоб нагодувати котика Ватсона.
– Наступного разу ви повинні прийти, заразом з Ватсоном познайомитеся, – легко запропонувала Віра.
Ліда не стала відмовлятися.
Незабаром такі посиденьки раз на тиждень стали для них традицією. Вони збиралися то в одній квартирі, то в іншій. Ліда закохалася у Ватсона. Котик виявився добрим, лагідним і пухнастим. Він ластів до рук Ліди і не відходив від неї, коли дівчина була в гостях.
Віра якось зізналася:
– Дивно… Він взагалі не ручний. Зі мною поводиться зовсім інакше.
– Просто він знає, хто йому смакоту приносить правда, Ватсоне? – Ліда погладила кота по підставленому животику.
Саме про Ватсона Ліда і згадала в магазині, натрапивши на кумедну мишку. Вона відправила іграшку в кошик і поспішила до каси. Євген сьогодні затримувався на роботі, тому мала час, щоб приготувати щось особливе.
Ліда швидко закинула покупки додому, схопила мишку і попрямувала до сусідки. Та довго не відчиняла, і дівчина слухала, як жалібно плаче під дверима котик.
Двері різко відчинилися. На порозі стояла Віра: почервоніла, в одному халаті, волосся розпатлане, макіяж поплив.
– Вибач, я, мабуть, не вчасно. Я іграшку Ватсону передати хочу.
Ліда простягла мушку, почуваючи себе безглуздо. Вона глянула на підлогу, де біля порога сидів Ватсон. Раптом її погляд упав на взуття: чоловіче і добре знайоме.
«Що тут робить Євген?»
Ліда вкотре оцінила стан Віри. І зрозуміла, що застукала свого благовірного за зрадою. Ліда міцно взаля мишку і зробила крок у квартиру, відсторонивши сусідку з дороги.
– Лідо! Ти що собі дозволяєш?
Але вона не слухала. Ліда мовчки попрямувала до спальні. Вона різко відчинила двері і невдоволено дивилася на Євгена. Чоловік спішно натягував на себе штани. Він смішно стрибав на одній нозі. Ліда б розсміялася, але було надто важко.
– Лідо! Все не так, як здається. Я просто…
– Впав в ліжко до Віри. Розумію, буває.
Ліда розвернулась і попрямувала до виходу. Вона натрапила на Віру, яка все ще стояла біля вхідних дверей.
– Лідо…
– Давай мінятися, – раптом сказала Ліда.
– Що? – Віра не розуміла, що відбувається.
– Тобі дістанеться Євген, а я заберу Ватсона.
Віра здивовано розплющила очі.
– Ти серйозно? А де сварка, сльози…
– Немає настрою. Ну, міняємось?
Сусідка кивнула.
– Дякую, – Ліда підхопила кота на руки і пішла до своєї квартири.
Цього вечора їй довелося знову вийти надвір, щоб купити Ватсону лоток, наповнювач та корм. Але це заняття допомогло Ліді не думати, що Євген зрадив. На ранок всі її речі були зібрані. Ліда завантажила валізи та кота в таксі, а потім піднялася до Віри.
Вона постукала, сподіваючись, що хтось є вдома.
– Ти передумала? – Були перші слова сусідки.
– Ні, я з’їжджаю, ось ключі від квартири. Передаси їх Євгену. Прощай!
Наступний рік був наповнений змінами та невеликими радощами. Ліда недовго пробула у батьків. До моменту, коли було завершено процес розлучення, вона вже жила в іншій квартирі, де господарі були не проти домашніх улюбленців.
Пізніше у будівництві її житла стався прорив. Незабаром Ліда вже заселялася у свою власну квартиру. Вона весь вільний час проводила у ремонті, підборі матеріалів та інтер’єру. Компанію їй завжди складав Ватсон, який розквіт під її любов’ю та турботою.
Їхній затишний суботній ранок перервав дзвінок у двері.
– Цікаво, хто це може бути? – запитала Ліда у Ватсона.
Кіт нявкнув у відповідь і пішов за нею до дверей.
– Віра? – Здивовано сказала Ліда, дивлячись на колишню сусідку. – Що ти тут робиш?
– Лідо! – Дівчина взяла її за руку. – Прошу, допоможи. Я більше не впораюся! Євген постійно просить готувати йому вишукані страви, він відмовляється їсти прості страви. У нього одягу більше, ніж у мене. І він регулярно спускає гроші на якісь непотрібні дрібниці. Мені скоро за квартиру платити буде нічим, а він все витрачає і витрачає! Прошу тебе, забери його назад!
Ліда зупинилася на словах, які хотіла сказати Вірі. Вона навіть не повірила, що таке може статися у житті. Та, з ким зрадив чоловік, просить забрати його назад… Наче він річ чи кіт.
– Ти серйозно? – прохрипіла Ліда.
– Звичайно, він був і твоїм чоловіком теж. Якби не ти, ми б не познайомилися!
Ліда сонячно та дзвінко засміялася.
– Віра, вибач, але в мене вже є чоловік, якого я люблю і другий мені не потрібен. Тому зі своїм розбирайся сама.
Ліда підхопила Ватсона на руки, помахала колишній господині його лапою і зачинила двері.
– Боже, і таке буває. Треба ж… Чоловік як перехідний прапор… Так, Ватсоне, у нас була дивна ситуація. Щоб заспокоїтись, нам треба перекусити, так?
Кіт у відповідь нявкнув і побіг на кухню вперед господині. Він також думав, що це була чудова ідея.