Ліда перемила весь посуд, протерла стіл і зайшла в кімнату.
Її чоловік Сашко сидів на дивані, їв диню й дивився футбол по телевізору.
– Сашко, Миколці потрібен новий зимовий костюмчик! – почала з порога Ліда. – Зі старого він виріс, а в мене зарплату затримують. Давай завтра сходимо всі разом і купимо, га?
Сашко мовчки поклав шкірку від дині в миску і якось дивно глянув на дружину.
– Завтра я все скажу, – пробурмотів він.
– Що скажеш?! – не зрозуміла Ліда.
– Скажу, куплю я той костюмчик, чи ні, – сказав чоловік.
– А що ж зміниться? – ахнула Ліда.
Вона здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи.
– Ось і побачимо, що зміниться, – відповів Сашко. – Народила дитину, а утримувати її не можеш!
І тут раптом Ліда здогадалася, що може змінитися…
Її свекруха, Надія Петрівна, давно говорить, що Миколка не їхній… Не їхнього роду він, мовляв, на матір схожий і слабий завжди…
І найцікавіше, що Надія Петрівна таки переконала сина, що дитина не його!
Ліда тільки посміялася спочатку з цього всього. Їй не було чого хвилюватися – окрім чоловіка в неї нікого не було…
Але постійні причіпки свекрухи, на здивування Ліди, не припинялися.
І ось рік тому свекруха вирішила продати свою квартиру і переїхати в їхнє місто.
Місяць вона прожила в них, доки не купила собі житло поблизу.
Вона хотіла тільки кращого для них, коли переїжджала. Надія Петрівна вирішила бути ближчою до внука й до сина, допомагати їм.
Миколці вже ж п’ять років, скоро до школи піде, а свекруха, як–не–як, вчителька.
…Все почалося з причіпок Олександра. Він на порожньому місці почав нервуватися і чіплятися до всього.
– Знову заслаб? – говорив Сашко про Миколку. – Я ніколи в житті слабий не був, а він…
– Сашко, ну навіщо ти так? – казала до чоловіка Ліда. – Виросте та й стане сильним!
– Де ти тут бачиш силу? – нервував чоловік. – Де? Обманула мене. Правильно мама каже! Не наш він!
– Ну, на мене син схожий, і що тепер? – обурилась Ліда.
– Ага, на тебе, – єхидно сказав Сашко. – Це ми ще подивимось…
Ось тут Ліда і зрозуміла, звідки вітер дме. Свекруха ж постійно шепотілася про щось із сином.
А коли переїхала до них у місто, то почала часто дзвонити Сашку. Переїхала допомагати, а сама ні дня, ні години не провела з онуком.
Прийде, подивиться і йде. А Сашко став чіплятися і до зарплати Ліди. Вона була на третину меншою, аніж у нього.
А останньою краплею стало те, що свекруха підговорила Сашка, щоб він зробив тест на батьківство!
І Ліда нарешті для себе все вирішила. Незалежно від результату тесту, вона подасть на розлучення.
А результат буде тільки один! Чоловікові ж вона не зраджувала ніколи.
Жити після такої недовіри з ним, а ще й спілкуватися з його матріʼю вона більше не буде.
Раніше на розлучення вона подавати не стала, бо Сашко одразу сказав би, що вона втікає від ганьби.
Подивиться на їхню реакцію та й поїде…
…Рано–вранці, Сашко кудись пішов. І Ліда зрозуміла куди. По результат, не інакше.
Вона швидко зібрала необхідні речі у валізу.
Прокинувся Миколка.
– А ми куди? – запитав він. – Подорожувати?
– Ні, синку, ми переїжджаємо, – спокійно сказала Ліда. – Зараз почекаємо тата й поїдемо. Збери свої улюблені іграшки, а потім я решту заберу.
– Ми з татом переїжджаємо? – запитав хлопчик.
– Ні, тільки ти і я, – відповіла Ліда.
Нарешті повернулися Олександр з матір’ю. Ліда вийшла із кімнати.
– Тобі пощастило! – заявила з порога Надія Петрівна. – Миколка – син Олександра! Ось вам гроші. Купуйте Миколці все, що треба.
Запала тиша. А Сашко навіть не намагався вибачитись…
– А чого ти не радієш? – знову сказала до Ліди свекруха.
– А чому радіти? – здивувалась Ліда. – Я це й так знала. Миколко, одягайся.
– От і добре, – сказала Свекруха. – Ідіть погуляйте!
Миколка швидко одягнувся. Ліда викотила валізу. На них уже чекало таксі.
Вона все розрахувала. Квартиру вона вже винайняла. А через місяць її переводять в інше місто. Там відкривається нова філія.
Зарплату теж підвищать. Ну і на розлучення вона подасть…
Надія Петрівна здивовано подивилася на валізу, потім на сина й на онука.
– А що це ти робиш? – підозріло запитала вона.
– Що хочу, те й роблю, – сказала Ліда. – Інші речі пізніше заберу, коли квартиру будемо ділити!
Ліда відсунула свекруху, взяла сина за руку, і вийшла, навіть не глянувши на Олександра і не зачинивши двері.
Свекруха не розуміла, що відбувається.
– Як ти можеш? – прокричала вона вслід.
– Помовч, мамо, – раптом сказав Олександр. – Все було добре, поки ти не приїхала…
Але все це було вже не важливо для Ліди. Вони сіли з сином у таксі й їхали у нове життя…
…Розлучалися вони довго. Сашко був проти. Свекруха вибачалася, казала, що все через неї.
Все ж таки їх розлучили. Квартиру довелося продати. Олександр тимчасово переїхав до матері, але таки лишився там надовго.
Він дуже картав себе, втратив роботу навіть… Потім знову одружився і знову розлучився…
А ось Ліда із сином поїхали в інше місто. Там вона має хорошу роботу, нову квартиру.
Микола вже вчиться в інституті. Він високий, красивий і сильний…
А ще він має брата Олега. Вони дуже з ним схожі. І ще має вітчима Андрія, який їх і виховав.
Вітчима, якого Микола вважає своїм батьком…
