Про те, що чоловік має іншу жінку і звуть її Лариса, Ліді розповіла її найкраща подруга, якій не можна було не повірити. І все ж таки не вірилося… Її Сергій, з яким прожито двадцять років, такий надійний, рідний – і раптом – “інша жінка”, якась невідома Лариса. Молода, мабуть…
Як тільки чоловік прийшов з роботи, Ліда запитала відразу, в лоб: “Це правда, про Ларису? І що ти мені зраджуєш?”
Взагалі вона дуже сподівалася, що Сергій переконає її в тому, що це – непорозуміння, але як би не так!
– Я давно хотів тобі про це сказати, але якщо вже ти все знаєш і пояснювати нічого не треба, то я прямо зараз і піду! – Відповів їй чоловік і пішов збирати речі.
Підлога у Ліди під ногами стала крутитися, як карусель, і вона по стінці сповзла на підлогу. Поки сиділа, дивні думки стали спадати на думку: настав час підлогу вимити – пил на підлозі; добре, що дочка на практику поїхала і не при ній все це відбувається.
Вставши, пішла до кімнати, де Сергій збирав сумку…
– Ти дуже швидко зібрався! – сказала чоловікові. – А банки з соліннями ми з Оленкою з дачі на своїх горбах перевозитимемо? Поїхали на дачу, все перевеземо, доки ти не пішов!
Сіли до машини Сергія і поїхали на дачу, яка дісталася Ліді від батьків. Ліда навіть не уявляла собі, що вона так прикипить душею до цих шести соткам – у дитинстві вона ненавиділа поїздки на дачу. А тепер вони з Сергієм усі вихідні та свята пропадали у своєму “маєтку”.
Поки Ліда складала в ящики банки із заготовками, яблука та помідори, Сергій взяв лопату і почав копати – Ліді з донькою не впоратися без нього з цією роботою…
Скребли в нього кішки на душі… Він любив їх усіх – і Ларису, і Ліду, і дочку. От якби можна було ні з ким не розлучатися… Лариса погодилася б на такий варіант, а ось Ліда – ні за що! Вона – максималістка… Потік енергії, береться завжди за купу справ, і сама оре, і всіх довкола змусить…
А з Ларисою спокійніше – вона така ж некваплива та ґрунтовна, як і Сергій…
Підготувавши все до перевезення, Ліда вийшла з дому, подивилася на Сергія і взяла лопату. Дивлячись на те, як злагоджено вони працюють пліч-о-пліч, нікому б і на думку не спало, що вони розлучаються.
Урожай яблук та помідорів цього року був розкішний, тож одним рейсом все перевезти не вдалося – другий рейс довелося відкласти на завтра.
Увечері цього вихідного Ліда нагадала Сергію, що треба відремонтувати балконні двері в кімнаті Оленки, щоб не довелося дочці взимку мерзнути. Сам він тепер спав у цій кімнаті на дивані дочки.
– І ось ще, поки ти не пішов – подивися! Забув? – Запитала Ліда, відчинивши двері у ванну кімнату. Ванна виглядала дуже жалюгідною – плитки зі стін почали відвалюватися ще навесні, і Сергій їх зняв, підготувавши стіни до ремонту. І вже стояли в кутку упаковки з новенькою плиткою, і клей купили…
Рано вранці наступного дня, коли ще було темно, Ліда почула з ванної скригові звуки. Це Сергій взявся до справи. Ліда, вмившись холодною водою, щоб Сергій не помітив, що її обличчя розпухло від сліз, одягла старенький халат і стала поруч. Працювали злагоджено та мовчки.
І Ліда думала про те, що їм з Оленкою легше, ніж Сергію – вони залишаються вдвох, у рідних стінах, а ось Сергій іде до якоїсь невідомої жінки, у нове життя, яке ще невідомо як складеться… І кута свого біля нього немає… Про те, щоб розмінювати їхню двокімнатну хрущовку, мови не було – вона дісталася Ліді у спадок від бабусі.
Ремонтом займалися весь наступний тиждень вечорами. Сергій так і спав у кімнаті дочки. У вихідний все було готове – вийшло чудово – і робота була виконана на найвищому рівні, і з дизайном все гаразд.
Поки Сергій робив у ванній кімнаті прибирання після ремонту, Ліда готувала обід. Руки звично робили свою справу: місили тісто на пиріг, різали капусту для борщу, а в голові роїлися сумні думки: “Ось, нагодую чоловіка наостанок. А яка господиня та куховарка ця Лариса – хто знає? Досі жила одна, без чоловіка – не вміє, напевно, нічого.А у Сергія шлунок у передвиразковому стані – доведе його до виразки… І нові зимові черевики я йому купити не встигла…”
– Ех, була ще тиждень тому заміжня жінка, а тепер розведена буду – і як мені, прийшло в голову рік тому, відправити його одного в санаторій – адже там він з цією Ларискою і познайомився, – сумувала Ліда. – І навіщо я його під різними приводами намагаюся затримати, відкласти відхід? Підсвідомо намагаюсь утримати? Даремно, адже він уже вирішив! Навіщо все це затягувати?
Ліда накрила на стіл, покликала Сергія обідати, а сама пішла – настав час відвикати від спільних обідів і вечерь. І нехай спокійно складе речі і піде.
Йшла, м’яко ступаючи по опалому листю, і думала: “Ось і в моєму житті настала осінь. І навряд чи буде весна. Хто мені зможе замінити Сергія?! Смішно навіть подумати про це! Ще тиждень тому здавалося, що ще півжиття попереду, планів “громаддя” було, а тепер я – як це опале, нікому не потрібне листя …” Очі застилали сльози …
Як тільки відчинила двері до квартиру, зрозуміла: “Пішов!” Пусто стало… На тумбочці біля дверей лежали ключі від помешкання. У чоботях пройшла килимом до дивана, кинула на підлогу куртку. Подзвонила подрузі: “Приходь, Марія, сльози мої витирати, плакатиму тобі в жилетку!”
Марія примчала так швидко, начебто біля дверей під’їзду стояла. З пляшкою “Шардоне”, тортом та шматком балика. Скомандувала: “Ріж хліб, рибу, відкривай пляшку, нічого соплі розпускати! Будемо горе заливати і будувати плани на світле майбутнє!”
Через годину подруги сиділи і розмовляли, коли почули стук у дері.
– І хто це не нас перериває? – обурилася Ліда, почувши дзвінок у двері. На порозі стояв Сергій.
– Що ти тут забув? – похмуро запитала Ліда.
– Ключі! – відповів Сергій. – А ви, я бачу, веселитеся!
– А чого нам сумувати, красуням та розумницям? – весело озвалася Марія.
– Це так, не посперечаєшся, – погодився Сергій, проходячи на кухню. – Ліда, можна тебе на хвилиночку?
Зачинив двері.
– Ліда, сама розумієш, ключі – привід. Загалом, поговорили ми з Ларисою – не готова вона жити разом… Не звикла до того, щоб хтось ще, крім кішки, жив у її квартирі… І не тільки в цьому справа. Не зможу я без вас із Оленкою, моє місце – тут, з вами. Відриватися від вас – як наживо різати – дуже боляче. Ти не проти, якщо я залишусь?
У руках Марії невідомо звідки, раптом, з’явилася друга пляшка “Шардоне”…
