— Навіщо ти її запросила? – Запитав Андрій.
У його голосі чулося напруження.
— Ну, вона ж моя сестра, як я могла її не покликати? – відповіла наречена.
— Але ж ти знаєш, що в нас були стосунки…
— Ой, та коли це було? – посміхнулася Лариса. — Пройшло сто років! Тамара вже, мабуть, про це не пам’ятає.
— Не думаю, що в неї така коротка пам’ять, — хмурячись, озвався майбутній чоловік. — Адже ми не просто так зустрічалися, а до весілля готувалися…
— Але, зрештою, так і не побралися, тож це не вважається! – Заявила жінка. – Чи мало хто до чого готувався! Що тепер тобі до старості холостяком залишатися, коли тебе колись наречена покинула?
Лариса говорила з усмішкою, але Тамара, що стояла за дверима і мимоволі чула розмову своєї сестри зі своїм же колишнім нареченим, почула у її голосі невпевнені нотки.
— Ні, просто це якось дивно, кликати на весілля жінку, яка п’ять років тому в останній момент втекла з-під вінця… І я так, до речі, і не дочекався від неї жодних пояснень, — раптом згадав чоловік. — Тобі вона нічого з цього приводу не казала?
Тамара застигла у своєму укритті, молячись, щоб у цей момент нікому не спало на думку вийти з кімнати, де вся родина сиділа за накритим столом і святкувала заручини.
– Ні, – легко обманула сестра. — Мені вона також нічого не пояснила. Просто сказала, що передумала. Зрозуміла, мовляв, що ти зовсім не чоловік її життя.
— Ось як… — спантеличено промовив за дверима колишній наречений.
— Ти що, засмутився? – Запитала Лариса.
— Ну, забудь ти вже про це! Я точно знаю, що ти саме той, хто мені потрібний! Я завжди знала, що ти будеш моїм чоловіком і ні на кого іншого навіть не дивилася. Тамара мені, вважай, послугу зробила, — засміялася вона. — Тож я просто мала запросити її на весілля!
Тамара приклала руки до себе, намагаючись вгамувати серце. Несподівана здогадка так вразила жінку, що та ледь втрималася на ногах.
***
— Давай поговоримо!
Тамара взяла сестру за руку та потягла на балкон. Поки гості одягалися на вихід і прощалися з господарями, старша сестра вирішила вибрати хвилинку для розмови з молодшою.
— Куди ти мене тягнеш? – упиралася та. — Я маю попрощатися з майбутніми свекрами та допомогти мамі прибрати посуд
– Встигнеш! – Заявила Тамара, закриваючи двері на балкон. — Я піду додому, тоді й візьметеся за посуд. Не хвилюйся, я довго тебе не затримаю.
— Та що таке?! — вигукнула Лариса. — Що за таємничість та терміновість? На мене там Андрій чекає!
– Андрій зачекає!
Сестра притиснула жінку до стінки.
— Розкажи мені, що то був за фокус? Я тобі сказала, що Андрій — не мій чоловік? Ні з того ні з сього передумала виходити за нього заміж за тиждень до весілля?
— А що я мала сказати? – насупилась сестра.
— Ну, хоча б правду для різноманітності! — розгнівалася Тамара. — Чи ти взагалі ніколи правди не кажеш?
– Ти про що це? – Насторожилася Лариса.
— Та все про те! Розкажи мені ще раз ту історію, яку розповіла п’ять років тому напередодні весілля, — попросила сестра.
– Що розповідати? – зам’ялася Лариса. — Та я й не пам’ятаю вже нічого.
– Як це? Ти не пам’ятаєш причини, через яку не відбулося весілля твоєї рідної сестри? – Вразилася Тамара. — Тим паче, якби не ти…
— А що я? — озирнулася молодша сестра. — Я нічого не вигадала, сказала все як є, можу повторити. Твій Андрій зраджував тобі з Вірою напередодні весілля! Я сама їх бачила разом!
— То що ж ти зараз йому цього не сказала? Чому не притиснула зрадника до стінки?
– А він не мені зрадив, а тобі! А зі мною він на інших навіть не дивиться!
— А ти не переживаєш, що коли Андрій провернув такий номер перед нашим з ним весіллям, то зробить те саме і з тобою? Ну чи пізніше на сторону подивиться, якщо він такий ходок? — примружилася Тамара.
— Нічого не буде, — впевнено заявила молодша сестра. – Я йому довіряю!
— Я також довіряла. Я і тобі, якщо ти пам’ятаєш, не вірила, хотіла сама Віру розпитати.
— Ну, так вона ж тоді поїхала швидко, — знизала плечима Лариса, — тепер не спитаєш.
– А я її бачила вчора! – приголомшила старша сестра. — Вона приїхала провідати батьків. У мене тепер є гарна нагода уточнити в неї, що сталося тоді. І які у них із моїм Андрієм були стосунки.
— З моїм, — похмуро поправила сестра. – З моїм Андрієм.
— Ну, це зараз він твій… — зауважила Тамара.
— То чого ти хочеш від Віри? Думаєш, вона тобі так і викладе все? Сподіваєшся, що вона покається, тобі в ноги впаде? – огризнулася Лариса.
— Ні, я не сподіваюся на це. Але розраховую, що вона мені скаже щось таке, чого я про Андрія не знаю. Може, коли він мені зрадив перед весіллям з Вірою, то в нього ще хтось був? Ще до неї? А може, в нього взагалі характер такий, що він у чоловіків нікому не годиться? — міркувала жінка.
— А мені байдуже! – Заявила Лариса. — Я нічого такого не хочу знати! І ходити до Віри я тобі забороняю! Нема чого старі плітки піднімати і містом розносити!
— Це що ти маєш на увазі? — підозріло глянула Тамара.
– Ну цей твій випадок… Про нього всі забули вже. Може, Віра сама вже нічого не пам’ятає. А коли ти до неї підеш, вона згадає і стане всім розповідати. А в мене весілля на носі, — валила все в одну купу сестра.
У її поведінці було щось дивне, Тамарі здавалося, що та чогось боїться.
— А чого це ти так збентежилася? Ну, зустрінуся я з Вірою, поговорю. Зрештою ми колись були подругами, а після того випадку з Андрієм навіть не говорили жодного разу.
— Та, може, це й не вона була, — раптом заявила сестра. — Може, я переплутала її з кимось, не роздивилась у темряві.
— Стривай… Ти була впевнена тоді. Ти мені сказала, вони під ліхтарем стояли, він їй квіти дарував, букет величезний…
— Ну ось, я могла за букетом обличчя не бачити і переплутати, — схопилася за соломинку Лариса. — А на Віру подумала… Адже вона в квітковому магазині працювала тоді, от я побачила квіти, і в мене виникла асоціація саме з Вірою.
Молодша сестра говорила, витріщивши очі й притискаючи руки до грудей, ніби приносила якусь священну клятву.
— Ні, ти такого не казала, — замотала Тамара головою. — Ти запевняла, що бачила Андрія саме з Вірою, чула їхню розмову…
— Може, мені здалося, що вони там щось говорили… Ну, точніше, розмова не здалася, але я подумала, що впізнаю голос твоєї подруги, а це була не вона.
– А хто ж тоді? — засмутилася Тамара.
– Та звідки мені знати, господи! — не витримала Лариса. — Чи мало в місті жінок, ласих на чужих женихів!
— А раніше ти була впевнена, що Андрій зраджує мені саме з моєю подругою! — зауважила сестра. – Що змінилося?
– Та я не знаю, Тамаро! Чого ти до мене причепилася?! Кажу ж тобі, п’ять років минуло, чи могла я щось забути за цей час? Тоді мені здавалося так, а тепер усе згадується інакше.
Лариса закрутилася, намагаючись звільнитися від рук сестри, але та тримала міцно.
— То, може, тобі все здалося? – примружилася та. — Може, ти просто все вигадала, га?
Тамар дивилася прямо в обличчя сестрі, та ховала очі.
— Нічого я не придумала, — наполягала вона. — Я просто кажу, що тепер не можу поручитися, що то була Віра, і все! Відпусти мене, що ти вчепилася?
— Батьки, мабуть, уже схопилися за нами і шукають! Сюди будь-якої миті може вийти хтось…
— Дівчатка, де ви сховалися? — долинув з кімнати веселий батьковий голос. — Ідіть до нас, треба ж вирішувати, де відзначатимемо весілля!
– Ми йдемо! — поспішила на рятівний поклик молодша сестра, і Тамарі довелося випустити її з твердих обіймів.
***
До весілля залишався тиждень, коли Тамарі вдалося нарешті побачитися з колишньою подругою. Та була надто зайнята доглядом за нездужою матір’ю.
— Ти тоді так швидко поїхала, що ми навіть попрощатися не встигли, — говорила Тамара, коли вони посідали в невеликій кав’ярні з чашками ароматного напою та тістечками.
Вона намагалася говорити так, начебто вони все ще подруги, просто не бачилися багато років, і їм є що обговорити.
— Так, все швидко вийшло. Адже я в квітковому працювала, а тут мені друг подзвонив і запросив до себе. Він уже кілька років у Києві працював, їм люди були терміново потрібні, а я молодий фахівець, — легко ділилася спогадами Віра. – Ось я швидко і зібралася. Мені здалося, що це мій шанс.
Жінка говорила без будь-якої напруги, дивилася доброзичливо та з цікавістю.
– А ти як? Ти ж збиралася заміж. Я хотіла вибачитись тоді, що поїхала так раптово, але потім на новому місці закрутилася, та й у тебе тут був свій клопіт… А мама мені сказала, що ти так за Андрія і не вийшла, а тепер за нього взагалі твоя сестра виходить.
Тамара уважно придивилася до співрозмовниці, але не вловила в її обличчі жодної настороженості чи напруження.
— А ти ж бачилася з ним напередодні від’їзду? — обережно спитала вона.
— Так, щось таке було, — пригадала Віра. – А, точно!
Весільний зал був прикрашений різнокольоровими кульками, на всіх горизонтальних поверхнях стояли букети троянд і лілій. Офіціанти снували між столами, подаючи гостям страви та напої. Гості розмовляли між собою і не забували час від часу піднімати келихи за молодих.
У загальній метушні Тамарі нічого не варто було провести на торжество несподіваного гостя.
— Ну що ж, хто хоче привітати молодих? — спитав тамада.
З-за столу піднялася жінка в червоній сукні і сказала тост:
— Нехай у вашій родині завжди будуть порозуміння та довіра! Будьте чесні один з одним, і ваша сім’я буде міцною та щасливою!
– Це точно! – подала зі свого місця голос Тамара. – Чесність – це головне, на чому тримається родина!
Гості схвально закивали. Наречений дивився на колишню наречену з недовірою, а одягнена у все біле Лариса — з підозрою і навіть деякою неприязнью.
— Мені здається, недобре створювати нову сім’ю на обмані, тож пропоную молодим увійти, так би мовити, у нове життя із чистою совістю!
Друзі та родичі дивилися з цікавістю, усі думали, що це якась весільна гра чи цікавий конкурс.
– Як багато з вас знають, п’ять років тому Андрій був моїм нареченим, і багатьох тоді здивувало наше раптове розставання.
Наречений насторожився, а Лариса схопилася з місця.
— Ну, це справа минула, до чого згадувати?! – Вигукнула вона з напруженою посмішкою.
— До того, люба сестро, що твій чоловік не має уявлення, що причиною нашого розставання була саме ти!
Гості притихли, дехто перестав жувати, інші продовжували пригощатися, відчуваючи цікаву виставу.
– Ти сказала мені напередодні весілля, що бачила, як мій наречений зраджує мені з однією з моїх подруг. Ти запевняла, що впізнала їх обох, і їхня поведінка не могла бути витлумачена інакше!
– Ларисо, це правда? – потягнув молоду дружину за руку Андрій.
– Так! Ну то й з того? Я сказала, що бачила! Ви з Вірою стояли під самими ліхтарями, ти пхав їй у руки величезний букет, ви цілувалися!
– Це неправда! — продзвенів жіночий голос, і багато хто впізнав у розмовляючій жінці Віру, продавщицю з квіткового магазину.
— Ми дійсно зустрілися з Андрієм того вечора. Він не встигав зачинити магазин, і я принесла йому замовлений букет, коли він повертався з роботи.
На обличчі Андрія відбилися нерозуміння та прикрість.
— Він замовив гарний букет, найдорожчий. Йому дуже хотілося порадувати наречену, – продовжувала Віра. -Він був так захоплений квітами, які я для нього зібрала, що я зворушилася. Ми обнялися, і він поцілував мене в щоку, а я побажав йому всього гарного та веселого весілля.
Віра розповідала, і обличчя Лариси дедалі більше похмуріло.
— Андрій не зраджував Тамарі. Це був просто дружній поцілунок, навіть з великої відстані його не можна було сприйняти за щось більше, — продовжила жінка. — А потім мені довелося швидко виїхати, і я гадки не мала, що стала мимовільною причиною скасування весілля…
– Але навіщо, Ларисо? Як ти могла так вчинити з нами? Тамара ж твоя сестра! — чоловік схопився з місця і схопив новоспечену дружину за плечі.
— Так, Ларисо, розкажи нам усім, навіщо ти це зробила? — спитала Тамара.
— Та тому, що я завжди хотіла, щоб Андрій був моїм, а він на мене навіть не дивився! Я була молодша, і він мене просто не помічав! А тобі завжди діставалося все найкраще! — обернулася вона до сестри. – Батьки тебе любили більше, ніж мене, Андрій тебе любив! Ось я і вирішила зробити хоч щось, щоб твоє життя не було таким райдужним!
Жінка почервоніла від злості та метала в сестру злі погляди.
– А тепер все скінчено! Андрію мій чоловік, ми вже розписані! А ти залишилася ні з чим, сестричка, твій потяг пішов! – Вона засміялася злим сміхом.
Вражений вчинком жінки, яку він назвав дружиною, Андрій відпустив Ларису і мовчки залишив зал. Весілля скасувалося, чоловік подав на розлучення.
Через деякий час він запропонував Тамарі почати все з чистого аркуша.
Тамара з Ларисою більше не спілкуються, незважаючи на всі вмовляння батьків та інших родичів.
Багато хто, однак, підтримує Тамару, тому що, як і вона, вважають сім’ю найважливішою на світі, але таку зраду прощати не можна нікому.
