Борис вийшов із офісу і з полегшенням зітхнув. Нарешті вихідні і вони з Ларисою зможуть розслабитись. Однак його радісні думки відразу порушив телефонний дзвінок і Борис, зробивши глибокий вдих, відповів на вхідний дзвінок.
– Так, мамо, я тебе слухаю. Що сталося? Лариса ще не прийшла? Так, у неї ж замовлення, вона ще вранці попереджала, що буде пізно. Мамо, не починай, я скоро буду вдома і сам приготую вечерю.
– Господи, і в кого ти тільки такий пішов? Не чоловік зовсім!
Жінка важко зітхнула і відключила телефон. Алла Федорівна і справді не могла зрозуміти, чому її син такий ввічливий з дружиною. Наче звичайна дівчина, навіть не міська, та й освіта не вища, а він з неї порошинки здуває і мало не на руках носить. На обличчя, правда, Лариса трохи симпатична і фігурка хороша, так це вона ще не народжувала, а як народить тоді подивимося чого варта її фігурка – розпливеться як тісто, тоді знатиме. Алла Федорівна ще хотіла підшукати недоліки своєї недолугої невістки (було у неї таке хобі), щоб потім вказати на них своєму єдиному синові (хто як не мати розплющить на це очі), але тут їй зателефонувала найкраща подруга та сусідка за сумісництвом – Вікторія Андріївна .
– Алло, виходь. Погода чудова, та й настрій чудовий. Пройдемося парком, розвіємося.
– Тобі добре, ти з дочкою живеш, а я… Уявляєш, ця невісточка знову буде пізно. Я вже замучилась повторювати, що вечеряти треба не пізніше за сім, а їй хоч би хни!
– Так вона ж працює.
– Ой, знаю я її роботу … сидить і дівчат розмальовує таких же як вона. І що мій Борис лише у ній знайшов? Краще б з твоєю Марією одружився, дивишся, і онуками б обзавелися …
Відсутність онуків ще більше загострювала обстановку в сім’ї. Алла Федорівна не відмовляла собі в задоволенні як, можна сильніше зачепити невістку, сказавши їй, що нормальна здорова жінка вагітніє відразу, а не чекає по кілька років, тільки Лариса весь час вдавала, що їй все одно і тільки ночами, коли ніхто не бачив вона могла дати волю сльозам.
Молода жінка й сама не могла зрозуміти, що з нею не так, начебто й огляд пройшли з чоловіком і нічого не виявили, навіть у якийсь древній монастир їздили, а все без толку. Благо Борис не звинувачував у відсутності дітей дружину, а повністю підтримував її, мовляв, прийде час і на нашій вулиці свято. Алла Федорівна оптимізм сина не поділяла і постійно намагалася зробити так, щоб той звернув увагу на сусідську доньку. Однак чоловік уваги не звертав і Борису залишалося тільки одне згладжувати гострі кути і заспокоювати двох своїх улюблених жінок. Ось і зараз він йшов додому з великими пакетами, в яких були і улюблена мамина червона рибка, і найніжніші еклери в яких Лариса душі не чула, і пляшечка червоного напівсолодкого, і свіжий з хрусткою скоринкою хліб, і найніжніше м’ясо, яке вже було замариноване. залишилося тільки запекти його та вечеря готова.
Алла Федорівна побачивши сина з пакетами тільки підібгала губи і вислизнула з квартири. Вона планувала прогулятися на вулиці, а заразом підстерегти недолугу невістки, щоб висловити їй все, що вона про неї думає. Лариса прийшла ближче до дев’ятої вечора. Алла Федорівна, втомившись чекати, навіть встигла повечеряти, а тепер дивилася телевізор на кухонному диванчику. Прийнявши душ і переодягнувшись, Лариса зайшла на кухню і ніжно поцілувала чоловіка.
– Господар ти мій, як же я тебе кохаю!
Борис розплився в усмішці, і міцно обійняв дружину у своїх обіймах.
– Тьху! Неможливо навіть дивитися! Дружина гуляє Бог знає де, а цей підкаблучник вечерю готує!
– Мамо, навіщо ти так?
– Алло Федорівно, що на вас найшло? Ви самі казали, що завжди мріяли, щоб ваш чоловік не гульбанив і не проводив весь свій час у гаражі з друзями, а допомагав вам по дому. З чоловіком не вийшло, зате син, який у вас чудовий.
– А ти не в свою справу не лізь! Хто тобі взагалі дав право голосу у моїй квартирі?
– Мамо, якщо ти зараз не перестанеш…
– Тоді що? Насваришся на мене?…
Лариса вибігла з кухні, а Борис докірливо глянувши на матір, вийшов за нею.
– Ларисо, не зважай, ти ж знаєш її… Вона наговорить зайвого, а потім шкодує, що образила.
– Нічого вона не шкодує! Вона все робить спеціально, щоб нас посварити. Може й справді нам розлучитися, га?
– Що ти таке кажеш? Яке розлучення?
– Навіщо тобі дружина, яка навіть не може народити?
– Ось саме, синку, навіщо тобі така дружина? Розведуть вас швидко, я дізнавалася. Дітей у вас немає, спільно нажитого майна теж, одружишся з Марією.
– Досить, мамо! Господи, як же мені все це набридло!
Борис вийшов із квартири голосно гримнувши дверима, а Алла Федорівна з задоволеним виразом обличчя пішла до своєї кімнати, щоб розповісти своїй подрузі, що в них відбулася грандіозна сварка, і, зважаючи на все, розлучення не уникнути. Лариса, уткнувшись у подушку, гірко плакала. Вона любила свого чоловіка і не хотіла його втратити, але й жити так, як вони живуть, вона більше не могла. Зробивши над собою зусилля, жінка піднялася з місця і почала збирати свої речі. Спочатку поживе у подруги, а потім знайде собі якусь кімнату, самотній жінці багато не треба.
Борис ішов темною вулицею. Він не відразу помітив, що на дитячому майданчику хтось сидить, і тільки прислухавшись, зрозумів, він не один. У пісочниці, копирсаючись лопаткою в піску, сиділа маленька дівчинка. Руки дівчинки були забруднені, але це й не дивно, але що вразило Бориса так це те, що дитина о десятій вечора грає одна, та ще й так одягнена, а на дворі без п’яти хвилин жовтень.
– Тебе як звати? Де твої мама та тато?
– Христина… Їх не стало, я живу з бабусею.
– А де твоя бабуся? Пішли я відведу тебе до неї, вона, мабуть, хвилюється.
– Бабуся спить. Я її буджу, буджу, а вона не встає. Вона старенька, і, мабуть, дуже втомилася.
Почувши недобре, Борис повів дівчинку додому. Її бабуся, і справді, нміцно спала, і тільки холодне тіло, свідчило зовсім про інше. Викликавши швидку та дочекавшись, коли жінку відвезуть, Борис повів дівчинку додому.
– Кого це ти привів, на ніч дивлячись?
– Це Христина, мамо. У неї трапилася біда, мені зараз не до розмов. Де Лариса?
– Збирає речі, мабуть, зрозуміла, що вона тут зайва.
Лариса і справді вже закінчувала збирати речі, коли до спальні увійшов чоловік.
– Ларисо, навіщо ти так? У всіх бувають труднощі, але ми і сім’я, щоб ці труднощі долати разом. Ходімо, я тебе з деким познайомлю.
– Господи! Це ж дитина! Хто це? Де ти знайшов її?
Поки Борис докладно все пояснював, Лариса погодувала дівчинку, а потім, викупавши її, відвела до спальні. Усю ніч Лариса просиділа над дитиною, гладячи її ніжне, немов пушинки волосся.
– Що тепер буде з нею? Напевно, її заберуть у дитбудинок… бідна дитина, така маленька, а вже стільки пережила.
– Ларисо, у мене пропозиція… Давай удочеримо дівчинку… Може це сам Бог дав нам такий шанс…
– Борисе, Алла Федорівна це навряд чи схвалить…
– Правильно! Мені в будинку чужі діти не потрібні, то знайте, я цього не допущу!
– Мамо, заспокойся, ми не збираємося обтяжувати тебе своєю присутністю.
Алла Федорівна розпливлася в посмішці, подумавши, що її син нарешті вирішив позбутися дружини, але тільки після його відходу вона зрозуміла сенс його слів. Борис винайняв квартиру і переїхав туди разом із Ларисою. Над дівчинкою вони оформили опіку, благо співробітники служб увійшли в їхнє становище, а дізнавшись історію дівчинки, дозволили їй залишитися з Ларисою та Борисом навіть поки документи не були готові. Минуло кілька років. У Лариси та Бориси своя квартира, хай в іпотеку, зате своя. Христина давно освоїлася і називає їх мамою та татом, а сьогодні Лариса дізналася, що вагітна, дві заповітні смужки на тесті цьому підтвердження. Алла Федорівна довго дулася на сина, що він обрав не матір, а свою недолугу дружину, але коли вона дізналася, що Лариса чекає на дитину, то негайно вставила свої п’ять копійок:
– Синочку, вітаю. Тут мені сорока новину на хвості принесла… Це правда, що твоя краля вагітна? Правда? А ти певен, що від тебе? Чого ти ображаєшся? Від таких як вона всяке можна очікувати… А ти яким підкаблучником був таким і лишився! Тьху на тебе!
Борис більше з матір’ю не спілкується, адже вона завжди при нагоді намагається осоромити його дружину, та й якщо чесно, за роки життя з матір’ю він зрозумів, що люди не змінюються і що вони з Ларисою навряд чи порозуміються. І поки Алла Федорівна все також мріє посварити свого сина з недолугою невісткою, яка посміла забрати у неї сина і розпускає про неї плітки, Борис раз на місяць перераховує матері енну суму на картку, але на цьому все. Спілкуватися та зустрічатися він із нею не має намір.
Мрії збуваються, якщо в них сильно вірити, адже головне не зламатися і не сходити з правильного шляху, і хто знає, може за наступним поворотом на вас чекає довгоочікуване щастя, як це сталося у цього подружжя.
