Лариса отримала від бабусі у спадок двокімнатну квартиру. Хороша квартира, правда у старому будинку, але якщо там зробити хороший ремонт, то можна жити.
Скільки разів бабусі пропонували допомогти, хотіли поміняти житло всю старість на нове, але вона говорила:
– Нехай усе буде як є, мені так зручно!
Ну що ж, тепер час настав, треба вирівнювати стіни, фарбувати їх і так далі. Підійде і косметичний ремонт, необов’язково робити капітальний, коли з фінансами не дуже добре йдуть справи.
Лариса роботи не боялася, могла й сама все зробити. Коли вона ще була одружена, то займалася з чоловіком ремонтом у його квартирі.
– Доню, ну витратитися все одно треба буде, – казала їй мама. – На того ж сантехніка. У цьому ж ти не розумієшся.
– Ось тому я й робитиму сама що можу, зайві витрати нам не потрібні.
Лариса взяла відпустку й почала займатися ремонтом. Син Миколка, тим часом залишався з бабусею, в іншому районі.
Ось зараз він третій клас закінчить і можна перевести його в іншу школу.
Колишній чоловік синові особливо не допомагав – ну платить аліменти зі своєї сірої зарплати та й гаразд.
Треба розраховувати тільки на свої сили, а у Лариси в її тридцять років із хвостиком їх ще достатньо.
Так, план робіт тут грандіозний, і мама права – із сантехнікою тут справжнє біда.
Насамперед треба купити мийку на кухню, щоб поміняти її, а вже потім розібратися що там ще треба – якісь труби й інші прибамбаси.
Колишній чоловік допоміг їй розібратися, хоча б порадою, але тому навіть дзвонити неприємно.
Треба було б дізнатися розцінки на сантехніка і все інше. Допоміг випадок – коли вона несла мийку додому, то бабусі, які сиділи біля під’їзду, її здивували:
– А чого ти витрачатимешся на невідомого сантехніка, який тебе обмане? Звернись краще до нашого Олежика – він ось тут, на першому поверсі живе, весь дім до нього звертається. Щоправда, він гульвіса, і з усіх робіт його виставили за прогули, зате в нього золоті руки, та й бере він мало, іноді навіть біленькою. Жалкувати не будеш, звернися!
Лариса подзвонила Олежику в двері. Почувся якийсь гуркіт, потім двері відчинилися. На порозі стояв скуйовджений чоловік зі щетиною на підборідді і мішками під очима, років йому було приблизно 35-40, важко розібратися. Він спробував сфокусувати погляд на Ларисі, але в нього нічого не виходило. Потім він глянув на мийку в її руках.
– Я нічого не купую, – сказав він. – Сам можу, що хочеш продати.
– Ви мене не так зрозуміли. Я ваша сусідка, мені тут порадили звернутися до вас для робіт із сантехнікою, сказали, що у вас золоті руки.
– А-а-а, є таке. Тільки біленьку вперед, інакше угода не відбудеться!
Олежик зачинив двері. Лариса розгублено постояла кілька секунд, потім віднесла додому мийку, спустилася в магазин і купила, що треба.
Постояла подумала і взяла ще, роботи є багато, не бігати ж щоразу?
– Принесла? Зараз, постривай! – Олежик зник за дверима.
Через три хвилини він вийшов задоволеним.
– Ось зараз інша справа, показуй, що там у тебе…
Олежик швидко у всьому розібрався, сказав, що ні в які сантехнічні магазини більше бігати не треба, у нього все є.
Покликав до себе, щоб вибрати потрібне.
У квартирі був повний безлад, як на складі – якісь труби, вентилі тощо.
– За собівартістю віддам, як купував! – гордо сказав він. – Майже задарма!
– Як же ж він купував! – подумала з усмішкою Лариса. – Очевидно, що взяв на колишній роботі. Ну та гаразд, не безкоштовно ж він віддаватиме…
Олег спритно орудував своїми інструментами, ні на що не скаржився, але було видно, як періодично йому ставало недобре, то червонів, важко зітхав.
Лариса давала Олегу, то біленьку, то бутерброди, той дякував і працював із новою силою.
Фантастика, але мийка швидко була поставлена. Вони домовилися, що завтра треба щось у ванній зробити.
На ранок Олег ледь згадав Ларису.
– Ви хто? – спитав він похмуро.
– Сусідка ваша, Лариса! Ви мені вчора мийку на кухні поставили. Треба б у ванній дещо доробити. Все вже є, ходімо…
Поки Олежик працював, Лариса варила борщ. Незручно якось учора вийшло – грошей узяв за роботу він мало, а вона якісь жалюгідні бутерброди йому дала.
Нехай людина поїсть добре, напевно, в сухом’ятку постійно харчується, а такий працівник їй дуже потрібен, на всі випадки життя. Що вона йому тарілку борщу не наллє, щоб він гаряченького поїв?
– Хазяйко, я закінчив! – гукнув Олег.
– Скільки я вам винна?
Олег назвав суму. І знову вона була якась кумедна.
– Давайте ви ще пообідаєте, проходьте на кухню.
На кухні був накритий стіл – тарілка борщу, зелень, сало, чорний хліб. Олежик важко зітхнув, почав їсти, якось на хвилину задумався і серйозно сказав:
– Ні, пані, нічого у вас не вийде!
Лариса застигла, нічого не розуміючи.
– Що не вийде? – здивовано спитала вона.
– Та оце все – борщі, сало, ваші шортики, в яких ви тут переді мною ходите. Все нікуди не годиться, ми вже це раз проходили, так що навіть не намагайтеся!
Лариса справді нічого не зрозуміла, але Олежик продовжив:
– Так само мої дві перші дружини і починали – борщики, шортики – ці ваші жіночі заманушки, хитрощі! А потім весілля, розлучення й розмін квартири! Жодна мені дитину не народила! Так що ви, пані, даремно стараєтеся, я тепер свободою дорожу і ні на що її не проміняю! Навіть на вас, я знаю, на що ви натякаєте! Тому нічого в нас із вами не вийде.
Лариса впритул подивилася на Олега – може, він жартує? Ні, каже всерйоз. Ну тоді і їй треба якось викручуватися із цієї ситуації.
– Ну добре, не буду, – сказала вона, ледве стримуючи сміх. – Але борщ все одно ви доїжте…
Коли Олег доїв і пішов, Лариса довго сміялася. Потім вона підійшла до дзеркала і подивилася на своє відображення – невже вона так погано виглядає?
Та ні, ніби ще нічого…
…А коли на новосілля після ремонту зібралися подруги і побачили з вікна, як Олежик, вже веселий, у дворі свариться з таким же ж мужиком, вони запитали:
– Господи, що це за чудо тут у тебе під вікнами репетує?
– Та це мій кавалер, який мене відкинув! – сміючись, сказала Лариса.
І довелося подругам розповісти всю цю історію про самовпевненого гульвісу-сантехніки…
