Костянтин повернувся додому о пів на сьому. Зі звуків, що долинали з кухні, він зрозумів, що Галя – його дружина – знову не в настрої.
Чоловік роздягнувся, вимив руки і зайшов у кімнату сина – там нікого не було.
– Галю, а де Юрко? – запитав він, зазирнувши на кухню.
– Мати приїжджала, забрала його в село. Мені хоч якесь полегшення – вже менше клопоту, – відповіла дружина.
– Та який з ним клопіт? Юрко цілий день у садку. Ми з ним сьогодні хотіли конструктор до кінця зібрати.
– Встигнете зібрати. Іди їсти.
Костянтин сів за стіл. Дружина поставила перед ним тарілку, налила в чашку окріп, кинула в неї чайний пакетик.
Чоловік глянув спочатку в тарілку, потім на дружину, але промовчав і почав їсти.
Галя вже третій день поспіль готувала йому макарони з сосискою, а до чаю – сушку. Звичайно, Костянтин міг би обуритися, але не став, бо чудово знав, що нічого іншого на столі не з’явиться, а сварка на весь вечір буде йому забезпечена.
Поки чоловік їв, Галя стояла, притулившись до холодильника і дивилася на його коротко пострижену потилицю.
Як же ж вона його не любила! І ця потилиця, і вуха, і згорблені плечі. І його мовчання вона теж не любила.
«Невже й сьогодні промовчить»? – подумала жінка.
Вона чекала, що сьогодні чоловік висловить невдоволення вечерею, і тоді зможе відповісти йому.
А що сказати, вона вже приготувала. Хоча що тут вигадувати?
«Вечеря тобі не подобається? – думала сказати йому Галя. – М’ясця тобі хочеться? А ти на м’ясце заробив? А ти на нормальну квартиру заробив? Цю двокімнатну будку на тридцять вісім метрів ти називаєш квартирою?
Та у нормальних квартирах кухні такого розміру. І навіщо я за тебе заміж вийшла? У місто захотілося! Недолуга я!
Он, Мишко – простий механік, а двоповерховий котедж собі збудував!
А ми копійки рахуємо. Ти мені все життя зіпсував. За що мені таке?!»
Галі сьогодні дуже хотілося влаштувати чоловікові сварку. Причина була проста: мати, яка приїхала з села по внука, розповіла їй, що дружина Мишка – Катерина – народила другого сина.
А мати Катерини похвалилася, що чоловік подарував дружині золоті сережки.
«Пощастило Катерині. І Мишко їй у чоловіки дістався, і двоповерховий котедж, і сережки за сина, – думала Галя. – Несправедливо!»
Бо ж Мишко міг подарувати сережки їй, Галі, причому ще шість років тому. Але не схотів.
А коли дізнався, що вона вагітна, сказав, щоб сама проблему вирішувала, а його в цю справу не вплутувала.
От і довелося Галі, щоб прикрити гріх, терміново виходити за Костянтина. Він за нею вже давно бігав – заміж покликав, а вона його не хотіла.
Тоді він будинок батьківський продав, купив у місті квартиру і поїхав – образився.
А того разу приїхав у село до брата двоюрідного на весілля.
Галя була подружкою нареченої, і Костянтин з неї весь вечір очей не зводив.
А коли вранці з нею прокинувся, так одразу заміж покликав.
Вона, звісно ж, погодилася. У місто з ним поїхала.
А як він радів, коли Юрко народився! З роботи біг – і одразу до сина. І купав його сам, і ночами вставав.
Спершу вони нормально жили. Поки Юрко був маленький, Галя не працювала, потім влаштувалася у магазин неподалік.
Якось одна жінка, яка жила на дев’ятому поверсі, попросила:
– Галю, ми на два тижні їдемо за кордон. Ви не могли б, доки нас не буде, поливати мої квіти? На жаль, мені нема кого більше попросити. Раз на три дні буде цілком достатньо.
Галя погодилася – полити квіти зовсім не складно, тим більше, що сусідка їй за послугу гроші дала.
Але після першого ж візиту у її квартиру Галя втратила спокій.
Такі квартири вона бачила тільки в кіно – три кімнати були обставлені начебто просто, але так, що очей неможливо було відвести.
Галя пройшлася всіма кімнатами, зазирнула на кухню, у ванну і навіть у туалет. Вона нічого не чіпала, не відчиняла шаф і комодів, вона просто дивилася.
Їй було дуже цікаво, де ця жінка та її чоловік працюють, скільки вони заробляють, що можуть дозволити собі двотижневу відпустку за кордоном, таку квартиру і дві машини.
Галя бачила, як вони, виходячи з дому вранці, сідали кожен у свій автомобіль.
Коли вона повернулася додому, їх із Костянтином квартира видалася їй тісною й убогою.
Того вечора Галя влаштувала чоловікові грандіозну сварку.
«Ми бідуємо», «невдаха», «ніякий чоловік» – таке довелося вислухати Костянтину.
Вона знала, що не права. Костянтин працював електриком на заводі і приносив додому хороші гроші.
Для їх міста це була не найгірша зарплата. Галя заробляла набагато менше.
Жили вони на зарплату Костянтина. Свою Галю не витрачала – відвозила матері, заощаджувала, збирала.
– Навіщо ти одружився, якщо не можеш утримувати сім’ю? – продовжувала галасувати вона. – Подивися, як ми живемо! Та хіба це можна назвати життям? Ми просто існуємо!
Костянтин, як завжди, мовчав, і це ще більше дратувало Галю. Вона намагалася вивести чоловіка на розмову, якось рознервувати.
Такі сварки відбувалися в них тепер регулярно.
Але сьогодні Костянтин не витримав, схопив куртку й вискочив надвір.
Піти йому не було куди, тож чоловік добрався до сусіднього парку і сів на лавку.
Спочатку він просто сидів і дивився на людей, які проходили повз.
Люди були різні: і закохані парочки, і молоді матусі з візочками, і сім’ї з дітьми.
Костянтин дивився на них і намагався уявити, як живуть ці люди.
Он жінка котить візочок із малюком. Поруч із нею йде чоловік – він тримає за руку хлопчика років п’яти.
Про щось розмовляють, усміхаються.
Цікаво, чи в них теж бувають такі сварки?
«А ми з Галею вже давно так не гуляли і не розмовляли, – подумав Костянтин. – Ми з нею взагалі давно ні про що не розмовляли, окрім грошей…»
Додому він повернувся тільки о пів на дванадцяту. Галя не спала, дивилася телевізор.
– З’явився? – запитала вона. – Спиш сьогодні у дитячій кімнаті.
– Ні, – сказав чоловік. – Я сплю на своєму місці. А ти, якщо хочеш, можеш спати де завгодно.
Галя такої відповіді не очікувала. А чоловік взяв пульт, вимкнув телевізор і сів навпроти неї.
– Значить так – якщо ти не хочеш жити по-людськи, то ми розлучимося. Завтра зберемо документи, які треба, і подамо заяву.
– Ти що – зовсім вже?! Який суд?! Я тобі розлучення не дам! – Галя аж побіліла від почутого.
– Даси, Галю, нікуди ти не дінешся. Та й навіщо нам разом жити? Я вже тебе не люблю. Ти мене ніколи не любила.
Так що давай розійдемося по-доброму, не будемо один одному життя псувати.
Збирай речі і повертайся в село…
– Та ні ти дійсно зовсім вже? Нікуди я з міста не поїду! Що я в селі робитиму?
– Жити ти там будеш, Галю. Нарешті звільнишся від такого невдахи, як я, який зіпсував тобі все життя.
Може, знайдеш собі когось, хто тебе так не дратуватиме.
Тож збирай речі. На роботі попередь, що звільняєшся…
Костянтин встав, пішов на кухню і зробив собі чай і канапки.
Коли він повернувся в кімнату, Галя вже розібрала диван і лягла.
Він роздягнувся, ліг поряд і на диво швидко заснув…
А от Галя не спала. Вона думала, що робити. Розлучитися з Костянтином вона була б не проти. Але повертатися в село їй не хотілося.
І справді – що їй там робити? Роботу вона знайде, а ось особисте життя навряд чи влаштує.
І Мишка з дружиною зустрічати доведеться, щастям їх милуватися.
Коли наступного дня Костянтин прийшов з роботи, крім дружини, на нього чекала ще й теща.
– Юрко де? – запитав він.
– З дідом лишився. Ти що це таке вигадав?! Яке розлучення?! – почала обурюватися теща.
– Звичайне розлучення. Набридло мені щодня слухати сварки, які ваша дочка влаштовує. Я теж людина і хочу жити нормально.
– Хочеш, щоб син без батька ріс?
– Я можу Юрка собі залишити, – відповів Костянтин.
– І не мрій! – вигукнула Галя.
– Розмова закінчена. Я всі документи зібрав, усі копії завірив. Завтра віднесу в суд.
– А я буду проти! – заявила Галя. – Навіть на суд приходити не стану!
– Раз не прийдеш, два не прийдеш, на третій раз все одно розлучать, – сказав чоловік.
– А ми з Юрком не випишемося з квартири, – заявила Галя.
– Сина я не збираюся виписувати, а тебе зможу зняти з реєстрації, бо ж ти вже не будеш членом моєї родини.
Костянтин не тягнув і наступного дня подав документи в суд.
Галя зрозуміла, що опиратися марно, і прийшла і на перше засідання, і на друге, на якому їх все таки розлучили.
Після розлучення Галя разом із сином повернулася до батьків – зрозуміла, що на свою зарплату у місті їй не прожити.
– Май на увазі, я на аліменти подам, – сказала вона колишньому чоловікові на прощання.
– Подавай, маєш право. Хоча я від сина відмовлятися не збираюся і допомагати йому завжди буду. І відвідувати стану, і до себе на канікули забирати, коли до школи піде.
А підросте, може, і взагалі до мене переїде…
– Ага, зараз! Сина йому! Та Юрко взагалі не твій син! – несподівано для себе вигукнула Галя.
– А я завжди знав, що його батько – Мишко. Але тоді я тебе дуже любив, і це мене не хвилювало.
А зараз, Галю, ти мені зовсім чужа людина, а Юрко – мій і завжди моїм буде…
