Віра повільно йшла вулицею. Вже вечоріло, йшов легкий сніжок. Була чудова зимова погода, і будь-якого іншого дня дівчина порадувалася б такому чудовому зимовому дню. А сьогодні їй було байдуже. На душі було погано.
Вчорашній день не віщував нічого поганого. Вранці Віра як завжди приготувала чоловікові сніданок, зварила каву. Ідучи на роботу, Максим звично поцілував її в щоку і сказав: “До вечора!”
Помила посуд, що залишився після сніданку, Віра взялася за роботу. Вона була фрілансером і тому працювала вдома.
Максим повернувся з роботи, коли Віра готувала вечерю.
– Привіт! – весело сказала вона. – Мий руки, за п’ять хвилин все буде готове.
– Я не вечерятиму, – відповів чоловік.
Віра здивовано глянула на нього.
– Чому? Ти вже десь поїв?
– Ні. Віро, я маю тобі щось сказати…
Тон, яким промовив ці слова Максим, зовсім не сподобався дівчині. Вона присіла на стілець і запитала:
– І що ти хочеш сказати?
– Віра, я йду від тебе, – сказав Максим після деякого мовчання.
– Ось як… Вранці все було нормально. Що раптом сталося?
– Вже давно все не нормально. Я люблю іншу і більше не можу тебе обманювати.
– І скільки ти мене вже обманюєш? – Запитала Віра, намагаючись здаватися спокійною. Але серце її вискакувало з грудей.
– Кілька місяців, – відповів Максим. – Пробач.
– І саме сьогодні ти зрозумів, що більше не можеш мене обманювати? Декілька місяців спокійно брехав, а тепер що змінилося?
– Люда чекає на дитину, – відповів Максим. – Сьогодні я дізнався.
– Ясно. Отже…Люда. Це та сама колега, яка іноді дзвонила тобі вечорами, нібито по роботі?
– Так. Пробач, Віро.
– Іди, – сказала вона, вставши зі стільця і повернувшись до плити. Вона повернулася спиною до Максима, щоб він не бачив її сліз.
Чоловік мовчки вийшов із кухні і пішов збирати речі. Через десять хвилин Віра почула, як грюкнули двері. Він пішов.
Тепер вона могла дозволити собі розплакатися. Їй було боляче і прикро, що її зрадила кохана людина. Обманював кілька місяців, а вона навіть не здогадувалася. Хоча, якщо задуматися, то були сигнали, на які вона не звертала увагу.
Ці дзвінки нібито від колеги по роботі. І щоразу Максим йшов до іншої кімнати. А вона не надавала цьому значення. Думала, що він просто не хоче заважати їй дивитися телевізор своєю розмовою по телефону. А ці затримки на роботі та відлучки у вихідні… І щоразу чоловік говорив щось переконливе. То він працює над новим проектом та не вистачає робочого дня. То друг попросив допомогти зібрати меблі.
Віра жодного разу не засумнівалася у його словах. Вона не набридала підозрами та безпідставними ревнощами. Їй завжди здавалося, що чоловік і дружина повинні довіряти один одному, інакше який сенс створювати сім’ю, якщо не віриш своїй половинці? Виявляється, приказка “довіряй, але перевіряй” має сенс.
***
Незважаючи на теплу погоду, Віра все ж таки замерзла. Зима все-таки, хоч і лише мінус два на вулиці. Весь вчорашній вечір і півночі дівчина плакала, а вранці прийняла рішення, що більше не пропустить жодної сльозинки. Вона не шкодуватиме. І сама подасть на розлучення. У них із Максимом немає дітей, квартира належить їй, тож ділити їм нічого, розведуть швидко. Життя триває! У неї є робота, батьки, сестра та друзі. Вона молода і гарна. Невірний чоловік не вартий того, щоб тепер зводити себе і плакати в подушку.
***
– Ти вдома? Я зараз приїду. У мене тобі подарунок! – Сказала Оля, старша сестра Віри, зателефонувавши їй по телефону.
– Приїжджай, чекаю! – відповіла заінтригована дівчина.
Сьогодні відбулося її розлучення з Максимом. Їй було і сумно, і водночас легко від того, що з колишнім чоловіком її більше нічого не пов’язувало.
За півгодини приїхала сестра. Вона увійшла до квартири, тримаючи на руках чарівне цуценя породи шпіц.
– Це мій подарунок тобі! – Вигукнула Оля.
Віра вигукнула від захоплення. Вона взяла собаку на руки і почала її гладити, примовляючи:
– Який красунчик! Дякую, Олю!
Віра давно мріяла про собаку. Але Максим не дозволяв, і тому про собаку вона могла лише мріяти.
– З усього треба вміти мати користь, – усміхнулася Оля, – навіть із неприємностей. Від тебе пішов чоловік? Але тепер ти спокійно можеш завести собаку!
– Це точно, – засміялася Віра. – Дякую, Олю! Це найкласніший подарунок, який лише можна уявити!
– Я рада, що ти посміхаєшся, сестричко! Ну що, відзначимо твоє розлучення? Я купила тортик. І ще дещо… – підморгнула Оля.
– А давай! Гуляти так гуляти!
***
Пройшов місяць.
Віра майже не згадувала колишнього чоловіка. Зуміла викреслити його із життя. Вона працювала, спілкувалася з друзями, і, звичайно ж, із задоволенням дбала про Персика, так дівчина назвала свого вихованця.
Якось ввечері в її двері подзвонили. Віра подивилася у вічко і з подивом побачила Максима. Їй не хотілося його бачити, але все ж таки вона відчинила двері.
-Привіт! – сказав колишній чоловік. – Можна увійти?
– Заходь, – відповіла Віра, впускаючи його в квартиру. – Правда, я не розумію, навіщо ти прийшов.
– Поговорити.
– Говори.
– Я був не правий, коли вирішив піти від тебе до Людки.
– Ось як? Що змінилося?
– Вона обдурила мене. Набрехала про вагітність, щоб я пішов до неї. Думала, що ми почнемо жити разом, і вона завагітніє, але нічого не вийшло. А я не можу вибачити брехні.
– І що тепер? Від мене що потрібно?
– Я хочу, щоб ми знову були разом. Я заплутався, але тепер розумію, що я все ще люблю тебе.
– Ти не можеш вибачити брехню. А я по-твоєму можу?
– Я ж тобі признався… – почав виправдовуватися Максим.
– Ага, тільки до цього кілька місяців зраджував і брехав!
– Я був не правий… – сказав Максим й осікся, в коридор вибіг Персик і загавкав, побачивши незнайомця.
– Ти собаку завела? – здивувався колишній чоловік.
– Як бачиш! Краще йди, я тобі не можу цього вибачити, – відповіла Віра.
– Я зрозумів, – сказав Максим, відчиняючи двері. – Мене тут більше не чекають.
– Ти все правильно зрозумів! – сказала Віра. – Ти мені більше не потрібний. Прощай.
Вона зачинила за Максимом двері й усміхнулася до Персика:
– Не потрібен нам жодний Максим! Правда, малюк? Ходімо на прогулянку?
Песик радісно загавкав, дивлячись на господиню своїми розумними і відданими очима.
