-Коханий, я вдома! – радісно крикнула Таня, втягуючи у коридор величезні сумки з продуктами, – зараз буде борщ із пампушками і твою улюблену рульку в гірчиці запечу.
Але зі спальні долинув дивний шум, метушня, і, на ходу застібаючи кофтинку, звідти вибігла її найкраща подруга Галя.
-Вибач, так вийшло, – пробурмотіла жінка і стрімко вискочила з квартири.
Тетяні здалося, що це поганий сон, що це відбувається…Тим часом зі спальні, вальяжно та спокійно, вийшов її чоловік Володимир.
-Кохана, я сподіваюся, у тебе вистачить розуму не робити “з мухи слона”. І якщо ти мудра жінка, зможеш вибачити мені цю маленьку витівку. Ти ж знаєш, я люблю тільки тебе, – Володимир спробував обійняти Таню.
Вона відсахнулася від нього.
-Забирайся геть, – тихо але впевнено промовила дружина.
-Ти серйозно? Зовсім вже, чи що? А про доньку ти подумала? Як роститимеш її без батька?
-А навіщо їй батько, який бреше і не шанує матір? Іди.
-Зараз жінки нормальними мужиками не розкидаються. Ти ще покличеш мене назад, та пізно буде, – прошипів колишній чоловік і голосно гримнув дверима.
Володимир не чекав такого від своєї доброї, дбайливої дружини. Вона світила всім, немов сонечко. Будинок завжди був чистим та затишним, готувала Таня краще, ніж у ресторані. І робила це легко, з радісною посмішкою.
Її тепла вистачало і свекрусі, і батькам, і подругам. Але найбільше, сильно і щиро, вона любила свого чоловіка.
Згодом Володимир звик до цього добра та світла, перестав цінувати і був упевнений, що йому все “зійде з рук”.
…Таня сиділа посеред спальні, в якій все було порозкидано, і їй здавалося, що життя скінчилося.
-Що я зробила не так? – шепотіла вона сама собі. – Чому? За що?
І не знаходила відповіді. Але вона точно знала, що такої зради чоловікові не пробачить. Чим більше любиш, тим важче перенести обман. І колишню подругу теж викреслила зі свого життя…
Таня відправила доньку до мами, проплакала кілька днів. Їй дзвонила свекруха, вмовляла, потім сварилася, називала такою-сякою, звинувачувала у всьому колишню невістку. Це не дало результату.
Тетяна зрозуміла, що треба жити далі, росити доньку, думати про кар’єру, піклуватися про батьків.
…Минуло 3 роки. Тетяна змінилася: покращала, стала впевненішою і сильнішою, але зберегла добре серце та щирість. Їй постійно приділяли знаки уваги чоловіка, але Таня не поспішала, хотіла створити по-справжньому міцну сім’ю.
Якось, одного дня, у двері подзвонили. На порозі стояв її колишній чоловік. Але замість колишнього Володимира, доглянутого і ситого, на Таню дивився змарнілий старіючий мужичок у несвіжій сорочці. Він сильно схуд і здавався якимось слабим.
-Таня, вислухай, будь ласка, у мене сталося погане.
-Проходь, розповідай, – Таня запросила Володимира увійти.
Той з тугою подивився на свою колишню квартиру, яка сяяла свіжим ремонтом і де, як і раніше, пахло пирогами, глянув на квітучу красуню, яку колись не цінував, і несподівано розридався.
-Мені так погано, Танюша! Усі жінки, які в мене були, хотіли лише грошей. Готувати ніхто не хоче. У мене від пельменів та сосисок вже відраза. Але найстрашніше – моя мама заслабла. І сильно.
Моя цивільна дружина навідріз відмовляється її доглядати. Я не впораюся. Ти ж добра, допоможи! Мама так тебе кохає. Просить, щоб ти була поруч, – Володимир благаюче дивився на Таню, а потім продовжив.
-Ми ж кохали одне одного. Дай ще один шанс, я буду найкращим чоловіком та батьком.
Тетяна задумливо похитала головою:
-Ти за три роки жодного разу не подзвонив і не поцікавився, як там твоя дочка. Отакий батько! Я тебе більше не люблю. Нема почуттів, все зникло.
А маму твою дуже шкода. Я можу порекомендувати їй гарну доглядальницю. А зараз – йди… Я не хочу тебе бачити більше ніколи…
