– Любий, я сама приїду, не хвилюйся, – щебетала в слухавку Зоя, махаючи рукою до дітлахів, які дуже галасували. – Так, завтра, на першому автобусі. Мамі вже набагато краще, так що тепер вона й сама впорається. Я дуже скучила! Минуло лише три дні, а таке відчуття, що три роки!
Жінка дзвінко засміялася, і поспішила завершити розмову.
– Ну, чого вам треба? – звернулась вона до дітей. – Невже помовчати п’ять хвилин не можете?
– Матусю, ти знову поїдеш? – зі сльозами на очах запитала Оля, молодша з дітей.
Їй було всього чотири роки, і вона важко переносила часту відсутність мами. Звичайно поряд була бабуся, та й брати, але це ж зовсім не те!
– Поїду, – прохолодно відповіла жінка. – Треба ж батька знайти? Не все ж таки з бабусею жити?
– А твій Андрій знає, що в тебе діти є? – із смішком поцікавився Петро.
Як найстарший у сім’ї (йому було чотирнадцять), він звик до постійних спроб матері вискочити заміж. Результат двох із них сидів поруч.
– Ось після весілля і дізнається. Не хочу, щоб він втік.
– Гаразд, малеча, біжіть, попросіть бабусю включити мультики, – сказав Петро і, дочекавшись, поки малі підуть, перевів серйозний погляд на Зою. – А ти, мамо, краще взагалі не приїжджай. Ми потім Олю кілька днів заспокоюємо! Вона постійно плаче! Приїдеш на пару днів і зникаєш.
– Ти теж переживаєш, чи що? – здивовано поцікавилася жінка, дивлячись на такого вже дорослого сина.
– Я? Вже давно ні, – заперечливо похитав головою хлопчина. – Якщо чесно, як матір я тебе взагалі не сприймаю. Так, народила мене і все. За це дякую. І ще, – Петро майже вийшов з кімнати, але все ж таки вирішив дещо сказати. – Я щиро сподіваюся, що коли твій Андрій про все дізнається, він виставить тебе зі свого життя так само, як ти виставила нас…
…– Любий, може не робитимемо весілля таким… Гучним? – запитала Зоя, уважно перечитуючи список запрошених.
Вона дуже напружилася. Там було принаймні троє людей, які знали про її минуле. І про її секрет. Трьох дітей.
– Дуже багато людей, ти так не думаєш? Половини з них я взагалі не знаю.
– Люба, я все ж таки публічна людина, і присутність цих людей позитивно позначиться на моєму бізнесі, – Андрій обійняв наречену. – Ось така я людина, у кожній дії шукаю зиск. Вибач мені за це.
– Просто… Мені б набагато більше припала до душі тиха церемонія, – опустила очі Зоя, щоб майбутній не роздивився в них досаду. – Уявляю, як однією своєю присутністю нервуватиму купу незаміжніх панянок. Адже кожна з них так і мріє опинитись на моєму місці!
– Не перебільшуй, – відмахнувся чоловік. – Чи тут є ще щось? Кого ти так не хочеш бачити?
Андрій уважно дивився на свою наречену, і не міг зрозуміти, що вона від нього приховує.
– Твою колишню! – видала Зоя, не знаючи, що сказати.
– Олена – мати мого сина. Розлучилися ми мирно, вона своє завдання виконала – забезпечила мене спадкоємцем.
Жодних особливих почуттів між нами не було. Та й заміж вона недавно вийшла.
Не хвилюйся, тобі нема чого переживати, бо люблю я тільки тебе.
Зоя нервово кивнула. Любить, так. Але якщо Андрій випадково дізнається про обман… Весілля точно не буде! Не пробачить!
А ось потім, постфактум, можна буде чоловіка і з дітлахами познайомити. Забирати їх до себе вони, звісно, не будуть. Та й навіщо? Зої і без дітей чудово живеться…
…Висока будівля в центрі міста. Петро нерішуче зупинився перед скляними дверима, напружено роздумуючи, чи не робить він помилки. Але перед очима знову постало личко сестрички, її сльози, і всі сумніви зникли.
– Можу я побачити Андрія Ігоровича? – запитав Петро.
– А можу я дізнатися з якого питання? – дівчина, що сиділа за стійкою ресепшена, була справжньою професіоналкою.
Мила посмішка, ввічливість…
– Передайте йому, що в мене є важливі відомості про його наречену, – посміхнувся хлопець, нервово зминаючи край кофти. – Я можу розкрити її головний секрет, навіть три секрети. Причому, абсолютно безкоштовно.
– Зачекайте тут, я передам ваші слова Андрію Ігоровичу.
Дівчина підняла слухавку і покликала колегу на підміну. Такі новини потрібно повідомляти особисто, а аж ніяк не по телефону. Раптом цей дивний хлопчина справді щось знає?
– Андрію Ігоровичу? – Оксана, дізнавшись у секретарки, що шеф вільний, акуратно постукала у кабінет.
Почувши тихе:
– Заходьте.
Вона швидко зайшла в кабінет, щільно прикриваючи за собою двері.
– Вибачте, що відволікаю від роботи, але… Внизу вас чекає хлопчина. Років п’ятнадцять, не більше. Сказав, що знає дещо про вашу наречену. Натякав на якісь секрети.
– Проведи його до мене. Здається, сьогодні дещо проясниться…
Секрети. Андрій чудово розумів, що вони є у кожного, у нього в тому числі.
Але питання в тому, наскільки ці секрети є поганими для його сім’ї. І для бізнесу.
Не даремно ж Зоя так переживала, просто читаючи список запрошених?
І не треба казати, що вона приревнувала його до колишньої дружини. Зоя й раніше знала про її присутність на церемонії.
– Здрастуйте, – на порозі стояв симпатичний хлопчина, блондин, досить високого зросту.
Серйозні блакитні очі. І когось Андрію він нагадував…
– Привіт. Сідай, – чоловік, як привітний господар попросив секретарку принести каву. – Здається, ти хотів мені щось розповісти?
– Так. Ваша наречена – моя мати, – Петро не став тягнути, а просто висловив те, заради чого й прийшов. – А ще в мене є брат і сестра. І, як ви знаєте, батьки у нас різні. Зоя практично одразу після народження віддавала нас свою матері, а сама знову починала шукати собі чоловіка.
– Та-а-к, – простягнув чоловік, намагаючись осмислити новину. – А чому вона мені одразу про вас не розповіла? Навіщо брехати?
– Та гадки не маю, – знизав плечима хлопчина. – Я не так добре її знаю. Бачу її кілька разів на рік, коли вона грає роль турботливої матусі перед сусідами. Нас виховує бабуся. На свою не таку вже й велику пенсію. Від Зої грошей не дочекаєшся. Прийшов я тільки тому, що не хочу, щоб на плечі бабусі зʼявилася ще одна дитина.
– З чого ти взяв, що я з дітьми так буду? – здивовано підняв брову Андрій. Навпроти нього сидів ще зовсім хлопчик, але здавався він по-справжньому дорослим.
– Так уже було таке. Спочатку Олег, потім Оля. Бабусі важко, вона вже старенька. А Зоя…
– Чому ти називаєш матір на ім’я? – запитав Андрій.
– А я її своєю матір’ю не вважаю, – Петро навіть трохи здивувався, що до чоловіка не дійшла така проста істина. – Вона приїжджає, тільки засмучує молодших, і їде. Загалом, усе що хотів, я розповів, – Петро підвівся, навіть не доторкнувшись до ароматної кави. – Пробачити Зої обман, чи ні – справа ваша.
– Стривай секунду! Тобі скільки років? І як тебе звуть?
– Петро. Майже п’ятнадцять. А що?
– Не хочеш бабусі допомогти? Я можу тебе влаштувати кур’єром. А потім, хто зна, якщо виявишся досить розумним, зможеш зробити непогану кар’єру.
– Навіщо вам це?
– Просто допомогти хочу. Колись я сам був на твоєму місці. А Зоя… Зоя нехай шукає далі. Розповіла б усе сама – і проблем не було б. Але ми зустрічалися майже рік! І весь цей час вона мені брехала. А я таких сюрпризів не люблю…
…Зоя місця собі не знаходила. Андрій дав їй відкоша! Бачте, він не любить, коли його обманюють, а ще більше не любить, коли переживають дітлахи…
І жінці навіть на думку не могло спасти, що розкрив її головний секрет ніхто інший, як її син…