– Андрій! Послухай матір. Справді, вона тобі не пара.
– Андрійку! Вона сільська дівчина, розумієш, проста. Ну, ти подивися на неї, вона прямо створена для того, щоб жити в селі. А ти зовсім з іншого середовища. Тобі потрібна інша наречена. Шукай собі рівню, – повторював з матір’ю батько.
Батьки дуже довго вмовляли сина. А він ні в яку. Люблю, каже, її і все.
Батько Андрія – професор, Євген Борисович, викладає в університеті філологію. Інтелігентна людина. М’який, добрий. Мати Андрія, Віра Степанівна, викладає в тому ж в університеті психологію. Познайомилися вони двадцять п’ять років тому, коли молоденька Віра влаштувалася працювати на кафедру спеціальної педагогіки. Розумницю красуню тут же примітив молодий, тоді ще, доцент, Женя. Стали зустрічатися. Відносини у них розвивалися неспішно і красиво. Женя дарував Вірі шикарні букети, запрошував в ресторани і на виставки. Вони дуже любили ходити по музеях і театрах, а потім довго розмовляли і ділилися враженнями про побачене.
Через рік вони одружилися. Незабаром народився син, Андрійко. Батьки його балували, пестили й плекали і недаремно. Син їх не розчарував. З самого дитинства він почав проявляти незвичайний розум, розсудливість і посидючість. Дуже добре вчився. А ще він завжди був слухняним хлопчиком і не доставляв батькам ніяких турбот. Школу закінчив блискуче. Чудово склав іспити і, звичайно ж, поступив в той університет, де викладали батьки. Там же і познайомився з Оксаною.
Оксана народилася і жила в селі. Старанно вчилася, старалася і після закінчення школи поїхала в місто здобувати освіту. Бали за іспитами вона набрала високі і могла вибирати будь-який інститут. Батьки були раді за дочку і пишалися нею. Однак з її від’їздом робочих рук в сім’ї поменшало. Оксана не цуралася ніякої праці. Прибирала за поросятами, доїла корову, часто допомагала батькові, косила траву. Вона завжди була рада допомогти батькам, адже у них росли ще троє маленьких дітей. І матері по дому допомагала, а вже які пироги навчилася пекти, всім на радість! Дівчина вона була смілива, рішуча, добра і трохи наївна. Оксана ніколи не соромилася свого походження.
Перший час в університеті вона трохи відрізнялася від інших. Однак, в гуртожитку, живучи пліч-о-пліч з міськими дівчатами, Оксана швидко навчилася у них одягатися і фарбуватися і стала зовсім як вони. За відмінне навчання вона отримувала додаткову стипендію, і дівчині цілком вистачало грошей не тільки на життя, але і на одяг і косметику. Характер у неї був чудовий, з нею всі дружили, а ще всі знали, що Оксана – надійний друг, на неї можна було покластися в будь-якій ситуації.
Доля звела Андрія і Оксану в університетській їдальні. Яскрава красива дівчина з величезними блакитними очима і шикарною косою пшеничного кольору відразу сподобалася хлопцеві. Саме своєю безпосередністю вона приваблювала найбільше. Вона не намагалася здаватися краще, ніж є, а була сама собою, сміливо висловлювала свою думку, дуже по-розумному міркувала і вміла слухати. Андрій закохався.
Сором’язливий, інтелігентний молодий чоловік теж припав до серця Оксані. Вони стали зустрічатися, а потім Андрій вирішив, що прийшла пора познайомити дівчину з батьками. Тим більше, що мати вже давно зрозуміла, що у сина хтось є, але в його справи намагалася зайвий раз не втручатися, надаючи йому право самому вирішувати, коли розповідати про своє особисте життя. Про Оксану вона нічого не знала – Андрій зустрічався з нею після навчання, та й вчилася дівчина в сусідньому корпусі, тому з Вірою Степанівною не перетинаються.
***
– Хто ж так косу тримає? – дзвінко засміялася Оксана, вказуючи рукою на екран телевізора, – Відразу видно, що не вміє. Треба не руками махати, а всім тілом рухати, руками тільки тримати її міцно! І повернутися треба, щоб вітер в спину дув, а не навпаки, трава ж не туди нахиляється, незручно так!
Вони сиділи на кухні за столом з батьками Андрія і пили чай. Був включений телевізор і по ньому йшов якийсь фільм, де показували косаря.
Віра Степанівна поперхнулась чаєм, а потім, відкашлявшись, запитала:
– Дитинко, звідки ти знаєш, як тримати косу?
І Оксана розповіла про своє життя в селі, про те, як вона допомагала батькам, коли жила вдома, про те, як сумує за своїм рідним і за сільським життям.
– Але в місті мені сподобалося більше. Я думаю, що буду краще в місті жити. Тут можливостей більше, – простодушно зізналася дівчина.
В очі Оксані батьки нічого не сказали, і та навіть подумала, що знайомство з ними пройшло цілком вдало. Однак увечері в родині Андрія відбулася серйозна розмова.
– Андрію! Що ти з нею будеш робити? Вона ж зовсім тобі не підходить, – мати наливала собі вже четверту кружку чаю – вони так і сиділи за столом, – Ти і корову ні разу не бачив, а вона доїть, сіє, оре і траву косить. Ох … Не таку ми тобі наречену готували, сину!
Євген Борисович теж не схвалював вибір Андрія. Але він мовчав і тільки нервово тарабанив по столі пальцями. Перший раз в їхній родині виникли такі серйозні розбіжності. Син стояв на своєму і батьки, зрозумівши, що не можуть його переконати, вирішили на деякий час відкласти неприємну розмову.
У вихідний вони всією родиною відправилися на дачу. Це був кінець червня, сесія в університеті закінчилася, і можна було розслабитися. Андрій запросив Оксану. Дівчина з радістю погодилася.
Не встигли вони приїхати, як Оксана почала дивувати.
– Це що таке?! Вона ж тінь дає на пів городу!
Схопивши пилу, Оксана спритно забралася на величезну сусідську яблуню, що росла за межами сусідської ділянки. Євген Борисович і Віра Степанівна вже багато раз в коректній формі намагалися пояснити нахабному сусідові, що крона цього дерева затіняє їх грядки, але він не хотів нічого слухати і заявляв, що це дерево його, чіпати його не можна і нехай росте на здоров’я, а вони нехай не лізуть.
– Бач, який! Зараз я йому покажу!
Дівчина швидко і вміло відпиляла гілки, які давали тінь, і спустилася на землю. На шум вийшов сусід. Віра Степанівна закрила руками обличчя, приготувавшись до вселенського скандалу. Однак сусід був настільки ошелешений сміливим вчинком Оксани, що тільки мовчки відкривав і закривав рот, як величезна риба, викинута на берег. Через пару хвилин мовчання він почухав потилицю і, нарешті, промовив:
– Чого ж ви так? Сказали б, я і сам тоді … Того … Цього … відпиляли б …
Оксана діловито склала гілки біля паркану і побачила на землі мокра пляма.
– Це що? Дайте-но лопату! – скомандувала вона.
Андрій пішов по лопату, а з дому визирнув Євген Борисович і, поправивши окуляри, сказав:
– Віра, вода з крана ледве крапає … поламалось щось …
Віра Степанівна тільки знизала плечима, проте Оксана почала копати те місце, де було мокро. Протікання швидко виявилася …
– Ось так дівчина! – захоплювався Євген Борисович, прибираючи інструменти, після того, як трубу вдалося полагодити, – Молодець! З такою не пропадеш, вірно, Віра?
– Розумниця. І роботяща і все вміє і за себе постояти може! – посміхнулася мама Андрія.
Сам же Андрій дивився на Оксану закоханими очима. Дівчина відкинула косу за спину і сказала:
– А сусідові відсіч треба давати! Бач, який! Просто ви не такі люди і він знає, що на конфлікт не підете, ось і нахабніє. У нас в селі, знаєте, який випадок був? Ох, сміхота! Зараз розповім. У сусідів півень жив задиркуватий і безглуздий, жах. А сам яскравий, красивий, великий, хоч на виставку, а вже кричав, так оглухнути можна. Але я б його давно вже в суп пустила, одні проблеми від нього. У нас і качки і кури, всі жили дружно, а у них цей півень нікому життя не давав. Наш півник курей-то своїх стеріг, селезень теж за качечками дивився, а одного разу не побачив. Сусідський півень ні з того ні з сього раптом здуру кинувся на нашу качку і почав топтати, а наш селезень, як це побачив і давай шипіти, крилами махати, обурюватися. Зігнав півня. А той нахабно відійшов і йде важливо, не поспішаючи, всім своїм виглядом, ніби кажучи, що він тут головний і ніхто йому не указ. Тоді селезень обурився таким нахабством і в помсту на сусідську курку накинувся, яка тупцювала поруч. Курці-то зовсім погано, хрипить, того й гляди розчавить її селезень. Півень кинувся на селезня, і зчепилися вони міцно. Пух, пір’я летіло. Качечки і курочки розійшлися зграйками по сторонам, стоять, пір’ячко чистять, дивляться, хто переможе. А ніхто не переміг. Я з відром води вискочила і облила обох. А сусідському півню ще на горіхи дала, далеко летів! Бач, надумав наших птахів ображати!
Оксана аж розчервонілася від своєї розповіді – така красуня! Відкинула знову за спину свою шикарну косу, посміхнулася яскраво, променисто і каже:
– Віро Степанівна! Ви скажіть, чим допомогти ще? Я все вмію!
– Дякую, дівчинка! – посміхнулася мама Андрія і обняла свою майбутню невістку.
Поговорили батьки і вирішили, що нехай Андрій одружується на Оксані. Чудова дівчина! З такою розумницею не пропадеш. А що проста, сільська, то це таке. Головне щоб людина була хороша!
З’їздили в село, на батьківщину Оксани. Познайомилися з майбутніми родичами. Вони їм дуже сподобалися. Люди добрі, душевні, відкриті. Місця там мальовничі, природа! Продукти натуральні, молоко, сметана, яйця сільські! Поїхали вони звідти з гостинцями і обіцяли ще в гості приїхати, бо надто вже у них добре. А Євгену Борисовичу лазня сильно до душі припала. Вирішив собі на дачі, неодмінно, таку ж побудувати.
