Христина зайшла після роботи в магазин. Вона накупила два важкі пакети продуктів. До свят залишилось чотири дні, а в неї ще досі порожній холодильник!
Нічого не встигала. І ялинку ще не прикрасила.
Дув крижаний вітер. Після відлиги мокрий сніг на тротуарах застиг і перетворився на слизькі ковдобини. А вона, як на зло, одягла чоботи на підборах.
Вуличні ліхтарі світили не всі, і в ранніх зимових сутінках дорогу було погано видно.
Тяжкі пакети було важко нести.
– І навіщо так багато набрала? Встигла б і завтра половину купити, – сварилася вона на себе.
Христина дійшла до зупинки й поставила на вузьку лавку важкі пакети.
Вона втомлено присіла поряд з пакетами й засунула руки в кишені пальта.
Христина дивилася на автомобілі, що проїжджали повз. Уявляла, як добре сидіти за такої погоди в теплому салоні.
Давно мріяла про свою машину, але не поспішала зв’язуватись із кредитом. А зараз шкодувала про це.
До зупинки підійшов автобус. З шипінням відчинилися двері, вийшли люди і пішли по домівках. Ніхто навіть не глянув у бік Христини.
Вона хотіла вже встати, як раптом почула дивний звук. Христина подивилася на всі боки, але окрім неї на зупинці нікого не було.
Через мить звук повторився зовсім поряд. Христина скочила з лавки і ахнула!
В кутку, за лавкою було щось темне…
Вона дістала з сумочки телефон і посвітила ліхтариком. В очі одразу кинулося чорне пальто та блискучі модні черевики.
Вії чоловіка поворухнулися, але очей він не відкривав. По всьому видно було, що він молодий, доглянутий, пристойно одягнений.
Христина нахилилася до нього.
– Агов, вам недобре? Вставайте, змерзнете!
Чоловік не відреагував.
Недовго думаючи, Христина набрала номер швидкої.
– Он там, у кутку, – показала вона, коли машина підʼїхала.
– Що з ним? – неспокійно запитала Христина.
– Схоже, серце. Вчасно ви його знайшли, бо міг би змерзнути. Ось напишіть ваш номер телефону. На всяк випадок.
Лікар дістав з кишені курки маленький блокнотик, олівець і простяг Христині.
– Я більше не потрібна? А то змерзла, поки чекала на вас.
Вона віддала блокнот із записаним номером назад.
Христина провела поглядом швидку, підхопила свої пакети й пішла додому.
Вдома вона довго відігрівала руки під гарячою водою.
Тільки потім розібрала пакети з продуктами. Цілий вечір вона згадувала чоловіка на зупинці.
Думала, що могло з ним статися, як він там опинився? Пошкодувала, що не спитала, до якої лікарні його забрали.
Зателефонувала б завтра дізнатися, як він…
А через два дні їй зателефонували з незнайомого номера.
Вона подумала кілька секунд і все ж таки відповіла.
– Христина? – запитала приємний чоловічий голос.
– Так. А хто це?
– Ви врятували мене, викликали швидку, коли я був на зупинці…
– Ви живі? – зраділа Христина. – Як ви себе почуваєте?
– Добре. Я подзвонив, щоб подякувати вам. Ви залишили свій номер.
– А що з вами сталося? – поцікавилася Христина.
Їй стало ніяково, що сама не зателефонувала до лікарні і не запитала про його самопочуття.
– Так одразу й не розкажеш по телефону. Я міг би заїхати до вас, коли випишуть. Скажіть адресу.
– Ой, що ви, не треба, – почала відмовлятися Христина.
Чоловік мовчав. Христина затихла теж. Вона нічого про нього не знала… Чоловік попрощався і поклав слухавку. Тільки тут вона згадала, що не запитала його ім’я.
…Христина зустрічалася з хлопцем чотири роки, два з них вони жили разом. Але він не зробив їй пропозицію. Стосунки зжили себе, вони розлучилися. Знадобився цілий рік, щоб заспокоїтись.
Христина боялася нових стосунків, боялася втрат та розчарувань.
Подруги її були такі самі. Рита розлучена, а хлопця Тані не стало. Посидять, побалакають, подивляться телевізор, поплачуться одна одній, помріють… Утрьох веселіше…
Тридцять першого грудня Христина довго ніжилася в ліжку.
Коли вона вже встала і почала нарізати овочі для салатів, у двері подзвонили.
– Хто б це міг бути? – подумала жінка. – Дівчатам ще рано.
Христина відчинила двері. На порозі стояв гарний молодий чоловік із букетом квітів і якимось пакетом.
– Христина? – запитав він, блиснувши білозубою посмішкою. – Я зайшов подякувати вам.
– Ви?
– Так. Вмовив лікаря відпустити мене.
– А як ви дізналися мою адресу? – допитувалася Христина, забувши запросити гостя в квартиру.
– Скажімо так, це було не складно… Увійти можна?
– Ой, так, звісно! Проходьте, – схаменулась Христина.
Гість зайшов у коридор, простягнув їй букет.
– І ось ще, – він віддав їй важкий пакет.
– Ну, що ви, навіщо? – збентежилася Христина.
З пакета стирчало зелене листя ананаса й ігристе. А чоловік був привабливим та симпатичним. Христина навіть подумала, що йому б у кіно зніматися з такою зовнішністю.
– Якби не ви, невідомо, що зі мною було б, – сказав чоловік, не зводячи очей з Христини.
– Роздягайтеся й проходьте, – запросила вона його, сховавши обличчя в бутони троянд.
Чоловік зняв пальто, пройшов на кухню. Христина ахнула. Він виглядав, як з обкладинки глянсового журналу.
– Ви чекаєте гостей? – спитав він, побачивши овочі на столі.
– Подруги прийдуть.
– А що ви готуєте?
Христина знизала плечима.
– Як завжди, олів’є, м’ясо… – перераховувала вона.
– А давайте я вам допоможу. Я не представився. Максим. Я працюю у ресторані. Дещо розумію в кухні. Є фартух?
Христина здивувалася, але подала йому свій фартух у квіточку.
Максим уміло орудував кухонним приладдям, і невдовзі на столі стояли кілька салатниць із красиво оформленими салатами.
У каструлі маринувалося м’ясо. Вони удвох накрили у кімнаті святковий стіл. Непомітно перейшли на “ти”.
– Як ти опинився на зупинці? – запитала Христина.
Максим розповів, що у їхньому ресторані проходив новорічний корпоратив. На ньому була його дівчина. Він випадково побачив, як вона цілується з іншим чоловіком.
– Я не міг не втрутитися. Вчинив сварку, мені вказали моє місце. Я вдягся і пішов. Сів у машину і поїхав, куди очі дивляться. Прикро було дуже. Мені здавалося, вона мене любить… Пару разів машину заносило. Потім мені стало недобре. Вперше зі мною таке…
Я зупинив машину на зупинці й вийшов. Здається, сів на лавку. Більше нічого не пам’ятаю. Отямився у лікарні. Мені розповіли, що мене врятувала Христина і дали номер твого телефону.
– А твоя дівчина? – запитала Христина.
– Не знаю. Вона навіть не прийшла до мене. Вже не важливо.
Христину його слова чомусь потішили.
– Як у ресторані. У мене б так не вийшло, – сказала вона, окинувши оком гарно накритий стіл. – Ой, а м’ясо не пора готувати?
– Не хвилюйся, встигнемо. А коли гості прийдуть? – Максим глянув на годинник.
– Ой, уже за годину. Мені треба переодягтися, – Христина швидко пішла в іншу кімнату, але на півдорозі зупинилася. – А ти залишишся зустрічати Новий рік з нами? – почервонівши, спитала вона.
– Якщо хочеш. Взагалі–то я для цього й прийшов, – Максим посміхнувся.
Христина довго вибирала сукню, вбиралася, крутилася перед дзеркалом. Їй хотілося хоч трохи бути, як він.
– Треба бути недолугою, щоб добровільно відмовитись від нього. Про такого чоловіка можна лише мріяти. Красень, добре готує. Батько мамі допомагав на кухні, а ось мій хлопець за два роки жодного разу навіть яєчні не посмажив…
– Залишайся, – надто поспішно сказала Христина і знову почервоніла.
Потім вона одягла нову сукню. Довго стояла перед дзеркалом, намагаючись вгамувати хвилювання. Чужа людина, випадковий гість, а вона розхвилювалася, як дівчисько. Навряд чи в них щось вийде. Просто разом зустрінуть Новий рік…
Христина вийшла до Максима.
Він навіть підвівся з дивану, побачивши її. Його погляд був щирим та ніжним. Запала незграбна пауза, яку порушив дзвінок у двері.
Прийшли подруги Христини, з тортом, із якимись пакетами.
– Оце так! – вигукнула Рита, побачивши святковий стіл. – Я й не знала, що ти так умієш.
– Це не я, – знітилася Христина.
Тут із кухні вийшов Максим.
– І ти приховувала від нас свого хлопця? Теж мені, подруга, – Рита без сорому розглядала Максима, але він анітрохи не бентежився, звик до жіночої уваги.
Таня теж не приховувала свого інтересу до Максима, хоч і трималася скромніше.
Вони сіли за стіл. Рита не могла заспокоїтись і все допитувалася, де Христина знайшла такого чоловіка.
– На вулиці знайшла. Був на зупинці, за лавкою, – сміючись, сказала Христина.
– Та годі тобі. Жартуєш? – не повірила Рита. – Я тепер жодної лавки не пропущу, буду під усі заглядати. Раптом теж знайду своє щастя, – заявила Рита.
Усі дружно засміялися. Потім Максим по черзі запрошував дівчат танцювати. Христина з тугою подумала, що скоро ніч закінчиться, і він поїде.
О п’ятій годині Таня потягла Риту додому. Максим зголосився відвезти їх.
Христині ледь вдавалося за усмішкою ховати свої ревнощі. Коли вони поїхали, вона перевдяглася, прибрала зі столу і перемила посуд.
Спати не хотілося. Думки постійно поверталися до Максима. Вона так боялася знову залишитись одна, і так хотіла вірити, що він повернеться…
…Коли в квартирі пролунав короткий дзвінок, Христина одразу зрозуміла, що це Максим!
Її серце аж стрепенулося, коли вона відчиняла йому двері. З того дня вони більше не розлучалися…
