Христина невдоволено зморщила носика, обхопивши обома руками чашку з гарячим чаєм.
На душі було важко – скоро свято, і знову доведеться прийняти черговий подарунок від свекрухи.
Христина була одружена з Віктором, сином Тамари Костянтинівни, вже десять років.
За ці роки вона звикла до того, що її свекруха любила заощаджувати на всьому, особливо на подарунках для родичів.
Якщо Тамара Костянтинівна купувала собі нову річ, то стару вона обов’язково комусь віддавала.
З цієї причини рідня перестала запрошувати її на свята.
І тепер всі свої непотрібні речі Тамара Костянтинівна дарувала Христині.
– Ось знову, – гірко зітхнула дівчина, згадуючи останній “презент” від свекрухи.
Це була стара в’язана кофта, яку Тамара Костянтинівна колись купила собі, але потім, трохи поносивши, вирішила позбутися її і передарувати Христині.
Кофта неприємно пахла потом, і навіть після прання запах повністю не зникав.
Дівчині довелося неабияк провітрити подаровану річ, щоб остаточно вивести запах.
Христина обурювалася після таких подарунків, усвідомлюючи, що гроші в Тамари Костянтинівни були, але витрачати їх на інших вона не збиралася.
Невістка намагалася ніколи не показувати свого невдоволення свекрусі, бо не хотіла її образити.
Адже Тамара Костянтинівна завжди була з нею надто ввічливою та гордовитою.
– Привіт! – пролунав голос Віктора, повернення з роботи якого Христина не помітила.
Чоловік підійшов до дівчини, поцілував її в щоку і сів навпроти.
– Привіт, любий, – відповіла Христина, намагаючись приховати від чоловіка свої думки.
Віктор помітив, що дівчина виглядала досить засмученою й задумливою:
– Що сталося? Ти сьогодні виглядаєш якоюсь засмученою.
Дівчина трохи помовчала, збираючись із думками, а потім рішуче відповіла:
– Знаєш, я просто злюсь на те, що твоя мама постійно дарує мені старі, поношені речі. Це неприємно, чесно кажучи! Остання кофта… Ну, ти сам бачив, у якому стані вона була і скільки я з нею намучилася…
Віктор насупився і, ніби соромлячись вчинку матері, мимоволі опустив очі:
– Треба було викинути її, та й годі. Моя мама, справді, часто передаровує речі, але все тому, що їй шкода викидати. Може, все таки варто поговорити з нею про це?
– Я спробувала натякнути Тамарі Костянтинівні і подарувала старий годинник, який вона колись сама мені дарувала. Думала, що вона щось зрозуміє. Але ні, вона тільки образилася на мене.
– Так, мамина логіка іноді незрозуміла. Але знаєш, треба прямо сказати їй, що ми цінуємо її турботу, але вважали б за краще отримувати нові речі. Інакше так і ходитимемо у старому мотлосі, – засміявся Віктор.
Христина замислилась над словами чоловіка. Можливо, він мав рацію. Треба було діяти рішуче, інакше ця ситуація ніколи не зміниться.
Наступного дня Христина подзвонила свекрусі і сказала, що забіжить до неї в гості з тортиком.
Тамара Костянтинівна зустріла невістку з розкритими обіймами і запросила за стіл.
Спочатку розмова йшла про свята, плани на майбутнє, але незабаром Христина набралася сміливості й перейшла до головної теми:
– Тамаро Костянтинівно, я хотіла б обговорити одну річ, яка мене турбує.
Літня жінка здивовано подивилася на невістку і пальчиком акуратно поправила окуляри.
– Звісно, кажи, що тебе турбує?
– Ви знаєте, як я до вас ставлюся і як ціную вашу турботу й увагу. Але ваші подарунки… Вони викликають у мене відчуття незручності. Особливо речі, які ви самі носили і не прали. Це не зовсім приємно, – глибоко вдихнула Христина.
Тамара Костянтинівна уважно вислухала невістку, злегка примружившись і нахиливши голову вбік.
Жінка деякий час мовчала, обдумуючи почуте. Потім, злегка усміхнувшись, сказала:
– Христиночко, я розумію тебе. Мені самій іноді буває ніяково дарувати речі, які я вже носила.
Але, бачиш, я виросла в ті часи, коли кожна копійка рахувалася, і ощадливість стала частиною мого характеру.
Для мене важливо, щоб нічого не пропадало дарма. А тобі, мабуть, теж хотілося б, щоб речі служили довше, правда?
Христина кивнула, розуміючи, звідки беруться такі звички у свекрухи, але все ж таки відчувала необхідність пояснити свою позицію:
– Так, звісно, я згодна, що речі мають служити довго, але мені хотілося б, щоб подарунки були новими.
Тамара Костянтинівна знову замовкла, обмірковуючи слова Христини. Потім вона підвела погляд на невістку і м’яко сказала:
– Розумію тебе, моя люба. І хоча мені нелегко змінити свої звички, я намагатимусь врахувати твої побажання. Зрештою, головне — це любов і повага один до одного, а не вартість подарунка.
Христина відчула полегшення. Хоча вона знала, що зміни можуть зайняти час, дівчина була рада, що змогла висловити свою думку без сварки.
Коли невістка зібралася додому, Тамара Костянтинівна ніжно обійняла її і тихо прошепотіла:
– Дякую, що поговорила зі мною. Не кожен наважиться бути таким чесним. Сподіваюся, у майбутньому наші стосунки стануть ще міцнішими.
З того часу минуло кілька місяців. Настало 8 березня, і Христина з хвилюванням чекала на візит свекрухи.
Коли двері відкрилися, Тамара Костянтинівна зайшла з якоюсь великою коробкою в руках.
Очі жінки сяяли радістю, і вона з гордістю простягла коробку невістці.
– Ось, тримай, моя люба! – сказала вона. – Сподіваюся, тобі сподобається подарунок!
Христина обережно відкрила коробку і ахнула.
Вона побачила всередині новий великий шарф, м’який, теплий, з ніжними візерунками!
Дівчина була зворушена до глибини душі. Піднявши погляд на свекруху, вона щиро подякувала їй:
– Дякую, Тамаро Костянтинівно! Шарф просто чудовий! Я обов’язково його носитиму!
– Радість на обличчі моєї улюбленої невістки – найкращий подарунок для мене! Нехай цей шарф зігріває тебе в холод і нагадує про мене, – свекруха посміхнулася і ласкаво поплескала невістку по плечу.
Більше Тамара Костянтинівна не дарувала Христині свої старі речі.
За її ж порадою, вона віддавала одяг у благодійний фонд, щоправда, до цього дівчина ретельно перевіряла його на чистоту…
