Вперше за довгий час Христині сподобався чоловік. Вона познайомилася з Андрієм у барі, він дуже виділявся з натовпу. Сидів серед галасливих і добряче «веселих» людей один за столиком, а перед ним був ноутбук.
Христина прийшла в заклад зі своїми подругами, вирішили зустрітися, трохи повеселитися і скинути всю ту напругу, яка накопичилася за довгий робочий тиждень.
– Як дивно, – сказала подруга Віра. – Начебто бар, а навіть тут є працюючі. Зазвичай, всі сидять у кафе, де менше народу, щоб ніхто не заважав. А тут так галасливо, а він сидить із ноутбуком.
– Може, він веселі відео дивиться, – припустила Христина. – Або спілкується з другом з іншого міста по відеозв’язку, начебто вони разом у барі.
– Та ні, – зауважила Віра. – Він же постійно щось друкує.
– Так шумно, от і спілкуються через листування, – знову припустила дівчина.
У результаті виникла суперечка. Христина ніколи не була боязкою, а ще в ній сьогодні плескався один келих ігристого. Тому вона вирішила підійти до чоловіка та з’ясувати, хто ж із них з подругою має рацію.
– Вибачте, – підійшла вона до столика і відразу зніяковіла. Все ж таки не настільки вона хороброю виявилася.
– Що таке? – усміхнувся він їй.
– Ми тут із подругою трохи посперечалися: ви працюєте чи просто розважаєтеся?
Якось різко вона зрозуміла, як безглуздо й нав’язливо звучало її запитання. Наче вона до нього підкочує. Хоча, Христина встигла відзначити, що чоловік дуже симпатичний.
Він усміхнувся і розвернув до неї ноутбук, на якому були якісь незрозумілі таблиці.
– Сподіваюся, ви ставили на роботу, – сказав він.
– На жаль, – усміхнулася Христина. – Була впевнена, що за такого шуму працювати неможливо.
– Знаєте, а мені подобається. Я не люблю тиші, вона переконує мене почуватися самотнім. До речі, мене звати Андрій.
– Христина, – представилася дівчина.
Подруги продовжили гулянку без неї, а Христина сіла за столик до Андрія. Вона була вільною, необтяженою стосунками. Тому не бачила нічого поганого, щоби з кимось познайомитися.
Андрій виявився дуже цікавим. Його робота була Христині незрозуміла, тому мало про неї говорили. Натомість обговорювали життя, місця, де вони побували, інтереси та хобі.
Андрій запросив Христину на друге побачення.
– Обіцяю, що наступного разу я буду без ноутбука, – з усмішкою промовив він.
– А я без подруг, – засміялася вона.
Наступними вихідними вони й справді зустрілися. Під час робочого тижня у них не виходило, графіки зовсім не збігалися. А ось у суботу молоді люди прогулялися парком, а потім зайшли випити кави в одну з кав’ярень.
Теми особистого життя вони не торкалися, але Андрій сказав, що він вільний, і Христина йому повірила. Він взагалі був із тих, хто вселяє довіру.
Їхню розмову зупинив дзвінок телефону Андрія.
– Пробач, будь ласка, – сказав він, звертаючись до дівчини. А потім відповів. – Так, мамо, що трапилося?
Христині було приємно це чути. У неї в самої з батьками були добрі стосунки, і їй було приємно знати, що той чоловік, який їй сподобався, любить і цінує свою маму.
– Змішувач зламався? Зрозумів, сьогодні ж заїду. Та не треба нічого купувати, я сам усе куплю. Ще раз скажеш про гроші, і я ображусь, – з усмішкою додав він. – Краще котлет мені насмаж. Все, за кілька годин буду.
Він поклав слухавку і винувато посміхнувся Христіні.
– Вибач, що відволікся, не міг не відповісти.
– Ну що ти! – одразу промовила дівчина. – Навпаки, так приємно було слухати вашу розмову. Не кожен чоловік так цінує маму.
Андрій зніяковів і якось відвів погляд. А потім тихо промовив:
– Та це не мама. Це теща.
Христина напружилася. Де є теща, там є дружина.
Андрій, мабуть, одразу зрозумів, про що подумала дівчина, тож пояснив:
– Я не одружений. Точніше, я вдівець. Не хотів одразу тобі говорити…
– О… Мені так шкода, – відразу сказала вона.
– Дякую. Три роки тому це трапилося, напевно, після цього я і не люблю бути один, це як нагадування про те, що сталося. Але, не будемо про сумне, – відразу сказав він.
Христина кивнула, але все ж таки одне питання її хвилювало.
– Вибач, що питаю. Але просто мені так дивно, що ти спілкуєшся з тещею, називаєш її мамою, ще й з таким теплом. Невже у вас збереглися такі добрі стосунки?
Андрій усміхнувся, а потім почав розповідати свою історію.
– Розумієш, я ріс у проблемній сім’ї. Кілька разів мене навіть забирали до дитбудинку, але потім повертали до родини. Маму я не надто цікавив і, власне, ніколи не відчував від неї тепла, кохання та турботи. І думав, що так і не відчую цього почуття. А потім я зустрів її, свою майбутню дружину.
Андрій на мить зупинився. Все ж таки, мабуть, ще не так легко давалася йому ця розповідь. Христина мовчки чекала, не квапила його.
– Ми одразу закохалися. Але я дуже переживав знайомства з її мамою, хоч вона й казала, що її мати – золото. Але з дитинства у мене склалося таке враження, що мати не може бути гарною. Що вона несе більше зневіри, ніж радості.
У Христини навіть у носі защипало. Їй було шкода того маленького, втраченого хлопчика.
– Але коли знайомство мало відбутися. Того дня я сильно хвилювався. Моя майбутня дружина здавалася мені ідеальною. А я такий… Простий чи що. І я здивувався, з яким теплом зустріла мене її мама. Вона мене обійняла, назвала «сином», посадила за стіл і дуже лагідно розмовляла.
Дівчина посміхнулася. Вона уявила, як це було, і на душі одразу тепліше стало.
– Ми з моєю дружиною зіграли весілля. І я все чекав, коли я відчую, що значить бути зятем. Ну, тим з анекдотів, – усміхнувся Андрій. – Але час минав, а я лише більше відчував себе сином, до того ж дуже коханим. Теща ніколи не лізла в наші з дружиною справи, але завжди до неї можна було звернутися за порадою або по допомогу. І знаєш, що цікаво? Чим більше вона давала мені тепла, тим більше мені хотілося дати того ж у відповідь. Я намагався допомагати, ставився з повагою до дружини та тещі, ніколи з ними не сварився. А тут трапилася та біда, коли дружина поверталася на машині з роботи.
– Дружини не стало? – запитала Христина.
– Так. І цей день став кошмаром для мене та її мами…
Вони обоє мовчали. Христина розуміла, що жодними словами не висловити співчуття у такій ситуації, а Андрій намагався прогнати спогад із минулого.
– Її мама була подавлена горем, як і я. І тоді я зрозумів, що ми єдине, що залишилося одне в одного. І ми почали намагатися разом пережити цю ситуацію. І так, досі ми добре спілкуємось. Може, це й безглуздо, але я вважаю її своєю близькою людиною. І досі називаю мамою. І це їй, здається, подобається.
Ще довго Христина не могла відійти від цієї історії. Вона здавалася якоюсь нереальною. Дівчина чула багато всього про стосунки тещі та зятя, але ніколи нічого такого. Щоб сторонні люди стали настільки близькими. Може, їх об’єднало їхнє горе.
З Андрієм Христина продовжила спілкування, а невдовзі вони почали зустрічатись. Він здавався їй ідеальним, але її все одно дивувало те, як він трепетно ставиться до своєї тещі.
І одного дня Андрій запропонував познайомити їх із Христиною.
– Ти що? Це якось неправильно, – обурилася вона. – Ти ж був одружений із її донькою!
– Життя продовжується. Мама сама мені веліла не сидіти у своєму горі, до того ж я їй сказав, що зустрів чудову дівчину. Вона буде рада з тобою познайомитись.
Христина погодилася, хоч це їй і здавалося дивним. Але ця жінка, яку Андрій називав своєю мамою, їй дуже сподобалася. Вона зрозуміла, про яке тепло він говорив. Теща Андрія була настільки доброю і відкритою, ніби осяяла всіх довкола своїм світлом.
Згодом їхні стосунки перестали здаватися Христині дивними, вона й сама спілкувалася з цією жінкою.
Теща Андрія була на весіллі. Вони не уточнювали, ким вона доводиться нареченому, а просто назвали її мамою Андрія. Адже іншої мами в нього не було.
А коли в них народилися діти, вони почали називати її бабусею. І та з радістю сиділа з онуками.
Якось, не витримавши, Христина все ж таки запитала.
– Вас не ображає, що ваш зять, який був одружений з вашою дочкою, тепер зі мною? Невже вас це не зачіпає?
– Ну що ти, Христино, – усміхнулася вона. – Я рада, що він щасливий. Він був щасливий і з моєю дочкою, але її немає, і це не виправити. І я рада, що ви мене не покинули, тому що завдяки вам я знову почуваюся членом сім’ї.
У той момент Христина зрозуміла, що всі ці поняття, як зять, теща, невістка, свекруха – це лише терміни. Головне те, наскільки всі вони почуватимуться членами однієї великої родини. І не важливо, що відбувається у тебе в житті, якщо ти любиш близьких, ти бажатимеш їм лише щастя.
