– Самотність? Це те, що я відчуваю останні вісім років, – тихо відповіла Катя.
– Ти серйозно?! – здивувалася Діана. Вона від несподіванки застигла.
Діана подивилася на свою подругу з подивом. Перед нею сиділа успішна, ефектна брюнетка сорока років, у якої, як могло здатися, на перший погляд, у житті все було просто чудово. Чоловік, красуня донька, улюблена робота, квартира… Діана навіть у глибині душі їй заздрила. Вони потоваришували півроку тому, тому одкровення Каті стали для неї несподіванкою.
– Я й не думала, що ти можеш бути … – Обережно почала Діана, відсунувши від себе чашку з чаєм, – нещаслива.
– Чому? – Сумно запитала подруга.
– У вас будинок – повна чаша… – Діана зупинилася, не знаючи, що сказати.
– Щастя не в грошах.
– А чоловік? Ви ж ідеальна пара!
Катя дивилася на Діану скляним поглядом. Її губи затремтіли, а по щоках потекли сльози. Нічого не кажучи, вона закрила обличчя руками і гірко заплакала.
– Катю! Мила, не плач!
Діана схопилася з стільця і почала гладити подругу по голові.
– Я так втомилася, – шепотіла Катя, здригаючись від сліз. – Втомилася обманюватися і вдавати, що все добре …
Вона змахнула сльози тильною стороною долоні і сказала:
– Знаю, що ми знайомі з тобою не так давно, але мені здається, що ти саме та людина, якій можна довіритися.
– Розповідай, я тебе вислухаю. Якщо захочеш – дам пораду, якщо ні – просто наллю чаю і посиджу разом з тобою, – спокійно відповіла Діана, опустившись на стілець.
***
Катерина завжди була «відмінницею», у всьому хотіла бути першою. І їй це вдавалося: вона закінчила престижний вуз, знайшла хорошу роботу, яка була для неї всім, а потім почала збирати гроші. Для початку Катя купила машину, пізніше – квартиру. Кожен крок давався їй важко, але вона вірила, що все це не марно, мріяла про сім’ю.
Єдине завдання, яке Катя ніяк не могла вирішити, так це де знайти надійного чоловіка. Сильних вона відштовхувала своїм напором і успішністю, а на слабких не хотіла навіть дивитися. Роки брали своє, і Катя боялася, що, затягнувши пошук, вона може просто не встигнути народити малюка. А їй цього дуже хотілося.
Саме в цей час вона й познайомилася з майбутнім чоловіком, Толіком. Анатолій красиво доглядав, був вихований, і теж дуже хотів сім’ю. Правда він був небагатий і зірок з неба не хватав, але Катю це не збентежило.
– Сина хочу, – говорив він, ласкаво обіймаючи свою кохану.
– А як буде донька? – Запитувала Катя.
– Не буде.
– Ну, а раптом?
Толік лише посміхався і жартував.
– У нас в роду одні хлопці!
Усміхнувшись, Катя кивала, але в душі відчувала незрозумілу тривогу.
Через рік, одного з весняних сонячних днів, Толік з’явився до Каті з величезним букетом і зробив їй пропозицію. Не роздумуючи Катя відповіла “так”, хоча вже тоді сумнівалася, чи зможуть вони жити “довго і щасливо”.
Через місяць зіграли гучне весілля, а через три, Катя дізналася, що вагітна. Вона була така щаслива, що не передати словами! Толік теж радів, правда, лише до того моменту, як дізнався стать дитини.
– Дівчинко? – Сердився він.
– Толік, ти не радий?
– А чому радіти? У мого брата – хлопчики, у батька і діда теж! Навіщо мені дочка? Вона взагалі від мене?
Катя повільно опустилася на диван. Вона дивилася на чоловіка на всі очі і сподівалася, що він просто жартує.
– Що ж тепер? – тихо спитала вона.
– Народжуй, куди подітися, – сухо відповів він і вийшов з кімнати, гучно закривши двері.
Залишившись одна, Катя гірко заплакала і обережно погладила живіт.
– Дорога моя, – шепотіла вона, не знаючи, як жити далі.
З того дня Анатолія як підмінили: від ніжності та піклування не залишилося і сліду. А коли на світ з’явилася донечка, батько навіть не побажав зустріти її з пологового будинку. Втім, як і дати їй ім’я.
– Як хочеш так і називай, мені все одно, – заявив він.
– Надія.
– Що? – Не зрозумів Толік.
– Мою дочку звуть Надія, – повторила Катя, притискаючи до себе дівчинку.
Він нічого не відповів. Катя сподівалася, що в міру дорослішання малюка чоловік зацікавиться нею, стане з нею грати, але Толік лише роздратувався і намагався уникати доньку. Мало того, він звільнився з роботи і вирішив «знайти себе», замість того, щоб забезпечувати сім’ю. Гроші витікали як вода, Толік лежав на дивані, а Катя, не бачачи іншого виходу, почала працювати. В черговий раз, дивлячись на втомлену дочку, мама Каті, Олена Євгенівна, сказала:
– Вижени його і справа з кінцем! Тебе він не любить, сім’я йому не потрібна.
– Мамо!
– Що, мамо? – зітхала Олена. – Я хочу, щоб моя донька була щаслива, а поряд з таким… – вона запнулась. – Поглянь, на себе! Наді потрібна здорова мама. Що тебе тримає біля нього?
– Я не хочу, щоб моя дочка розросла без батька. Можливо, він одумається…
– Любиш, значить? – Похитала головою мама.
Олена Євгенівна махнула рукою і більше не стала лізти до дочки з порадами, вважаючи, що Катя незабаром сама все зрозуміє. І вона мала рацію. Коли Наді виповнився рік, Катя так втомилася, що одного дня , Прийшовши додому з кафе, Толік виявив біля дверей квартири свою дорожню сумку з речами та записку.
– Ти не створений для сім’ї. Іди!
Тремтячими руками він зім’яв записку і почав гримати в двері. Сполошилися сусіди, з майданчика чулася сварка, і Каті нічого не залишалося, крім як відкрити йому.
– Припини! Що ти тут влаштував? – прошипіла вона.
– Заберіть свого Ромео! – Сердито вигукнула сусідка. – А то подзвоню куди слід!
Вона голосно закрила дверима, а Анатолій, зайшов у квартиру. Він підійшов до Каті. Шептав, що любить її, клявся, що зміниться і цілував, цілував, цілував …
Сама, не розуміючи навіщо, вона йому повірила. Але віри вистачало ненадовго: через деякий час все повернулося на круги своя і чоловік знову став таким, як і був. Він не хотів працювати, не любив свою дочку і ображав дружину, намагаючись зробити так, щоб Катя відчувала себе винною.
***
– Вісім років, ми всім здавались ідеальною парою, – тихо говорила Катя, виринувши зі спогадів. – Завжди разом, завжди посміхаємось. Поки за гостями не зачиняться двері.
Розкривши рот від подиву, Діана не миготливо дивилася на подругу.
– Але навіщо? – нарешті спитала вона. – Навіщо ти стільки років живеш з ним?
– Сама не знаю, – зітхнула Катя. – Мабуть, мама мала рацію…
– А Надя? Як він ставиться до неї?
– Ніяк. – процідила Катя.
– Невже так важливо, щоб був саме син?!
– Для нього – ні. Думаю, якщо б народився у нас хлопчик, він би поводився так само по відношенню до нього. Просто Толіку хотілося зробити мене винною, і в нього вийшло.
Вона підтиснула губи, а потім заговорила знову. Швидко.
– Знаєш, у мені щось зламалося. Я всі ці роки вважала себе винною у тому, що у нас не виходить сім’я, думала, що без нього не зможу, – Катя блиснула очима і додала: – Пробач, що я висипала на тебе своїми проблемами, але ти потрапила в яблучко, запитавши мене про щастя. Я подала на розлучення, вигнала його з дому, того тижня. І тепер зможу бути щасливою.
Катя впритул подивилася на Діану і з посмішкою запитала:
– Знаєш, що сказала мені дочка?
– Що? – Прошепотіла Діана.
– Вона сказала, що тепер у будинку спокійніше і без тата краще. Я так переживала за її реакцію, а вона зраділа!
– Діти все бачать.
– Я теж рада, що він пішов, – раптом сказала Катя. – І батьки мене підтримали. Єдине, за що я переживаю, так це зустрітися з ним віч-на-віч: навмисне не беру трубку і змінила замки. Він уміє переконувати, а я дуже переживаю знову йому повірити.
Катя заплющила очі. Її блискуче темне волосся хвилями лягало на плечі, а вираз обличчя став умиротвореним. Діана дивилася на неї і розуміла, що така жінка не повинна так жити: вона втомилася сподіватися, втомилася грати роль хранительки домашнього затишку, їй більше не потрібен був цей чоловік.
Розплющивши очі, Катя з полегшенням зітхнула і посміхнулася.
– Я обіцяла тобі мовчки підтримати, – сказала Діана, – але не можу стримати слів. Ти вчинила правильно! Надя повинна бачити щасливу мaму.
Діана міцно обійняла подругу, усвідомивши, що навіть сама на вигляд щаслива і сильна жінка в душі може виявитися глибоко нещасною. І добре, якщо у неї вистачить сил собі в цьому зізнатися. Вистачить сил повірити в себе.
