Катя сиділа на роботі і вдавала, що обробляє документи в компʼютері.
Але думати про справи вона не могла, всі її думки були про сина.
Вчора вчителька сказала, що її дуже непокоїть поведінка Федора.
– Він що, погано поводиться? – здивувалася Катя.
Здивувалася, тому що їхній Федько завжди був слухняним хлопчиком. Син і вчиться нормально, і вдома він помічник із татом.
– А ви хіба не помічали? – раптом запитала вчителька.
– Чого не помічала? – Катя застигла від здивування.
– Його дивакуватості? Сподіваюся ви розумієте, про що я говорю?
– Добре, Маріє Михайлівно, я поговорю сином, – пообіцяла Катя.
А сама засмутилася, може й справді з Федьком щось не те?
Просто з ним таке буває, він чимось захоплюється якийсь час, Федько любить малювати і ліпити. А потім раптом покине і довго не згадує. Попросив на плавання записати його. І став так плавати, наче він уже це вмів купу років.
Насправді Катя іноді на сина дивиться, і їй здається, ніби в ньому сидять двоє людей. Навіть якось не по собі стає.
Але з іншого боку всі діти, та й дорослі, то однією справою люблять займатися, то іншою. Що тут дивного?
Чоловік теж вважає, що Федько звичайний хлопчик і з ним все гаразд.
Катю це на якийсь час заспокоює, але потім вона знову помічає, що Федя раптом стає сам на себе не схожий. А тепер ось і у школі помітили. Значить, їй не здається, з Федьком щось не те.
– Сходи порадься до якогось фахівця, хочеш дам телефон? – запропонувала їй подруга. – Це приємна досвідчена жінка, приватна практика, за перший сеанс не бере, та й потім недорого. Не шарлатанка точно, всі знайомі від неї в захваті. Ну що, підеш?
– Піду, мабуть, щось треба робити. Федько ж у нас народився слабенький. Але ріс нормально, він розумний у нас, – міркувала Катя вголос.
– Ну не хвилюйся, на ось тобі номер телефону цієї жінки.
– Дякую, Ніно – подякувала за пораду Катя.
Вона не стала відкладати і цього ж дня зателефонувала Інні Марківні.
А та їй порадила спочатку спробувати з сином поговорити, а потім до неї прийти…
На розмову з сином Катя кілька днів налаштовувалась, а вийшло все само собою. Якось вона зайшла до нього в кімнату, а Федір сумний, очі заплакані.
– Ти чого, синку? – засмутилася Катя.
Федько спочатку не хотів говорити, а потім узяв її за руку, і тихо сказав: – Мамо, у мене друг є, він майже мій брат, тільки він невидимий!
– Як невидимий? – здивувалася Катя.
– Я його голос чую, а його не бачу, розумієш мамо? – пояснив їй син, ніби це звичайнісінька справа.
Але Катя не почала охати й ахати, а вислухала все по порядку. Бо ж син їй довірив свою таємницю!
– Мамо, Ігор мені сказав, що йому пора і більше ми не зможемо з ним розмовляти, – сумно посміхнувся Федір.
– Ти тому засмутився?
– Трохи, мамо, але потім Ігор сказав, що так треба. У нього там своє життя, а у мене тут своє. Він тільки попросив, щоб тут я жив і за себе, і трохи за нього. Він мене навчив плавати і я тепер це люблю. І я хочу і ліпити, і малювати, і займатися спортом. Я тепер все люблю робити, а не тільки сидіти і ліпити!
– Ну і чудово, значить і справді так буде краще, – Катя обійняла сина, а він тут же спитав:
– А ми на вихідні на річку поїдемо з татом купатися й рибу ловити?
– Обов’язково поїдемо, – пообіцяла Катя.
Вона якимось незрозумілим сьомим чуттям відчула, що тепер і справді все буде добре.
Але до Інни Марківни Катя все ж сходила і обговорила з нею все, що їй розповів син…
Інна Марківна не стала вдавати з себе ні ворожку, ні провидицю, але розпитала Катю і вони разом дійшли несподіваного висновку…
З того часу минуло вже кілька років, Федір подорослішав, у нього дуже багато інтересів. Але більше нікому не здається, що він дивний і не такий, як усі.
Можливо, це й справді була якась дитяча гра, яку той придумав, коли йому було нудно.
Гра, в якій він мав невидимого брата Ігоря, який з ним грав і розмовляв. І навіть міг сказати робити те, що йому хотілося, а не Федорові.
Але Каті все одно більше вірить у те, що сказала їй тоді Інна Марківна.
Вона довго розпитувала Катю, як Федір народився, вчасно, чи раніше. Чи були ще якісь особливості її пологів, чи просив Федір, коли підріс, братика чи сестричку?
І Катя тоді не витримала, і розповіла Інні Марківні те, про що навіть чоловікові не стала говорити.
Їй тоді чомусь здавалося, що в цьому було щось погане, ніби вона у цьому винна і їй не хотілося нікому про це розповідати.
Тоді під час пологів з’ясувалося, що Федько був не один.
У Каті мали бути двійнята, але друга дитина перестала розвиватися на ранньому терміні. Цю вагітність у неї тільки при пологах і виявили.
А в чоловіка в роду часто були двійні, і Катя навіть про всяк випадок імена на двох придумала.
Якби були два хлопчики, вона б першого Федором назвала, а другого – Ігорем!
У підсумку Федір у них є, але що дивно – Федір свого невидимого вигаданого братика так і називав – Ігор!
Інна Марківна вислухала сумбурну сповідь Каті і похитала головою.
– Ви, звісно, можете думати, що це збіг і що ваш Федько все це придумав. Але діти в такому віці часто бачать і чують те, що нам, дорослим, недоступне. Тому, можливо, це не збіг і ваш Федір не дивний. І він справді спілкувався зі своїм ненародженим братиком, поки це було можливо. У житті взагалі дуже багато того, що нам поки що недоступне. І ми думаємо, що нам здалося чи хтось не в собі, якщо бачить чи чує щось незвичне. Але це не здалося, багато просто поки що нам недоступне і неможливо пояснити…
Тепер у Каті та Михайла росте звичайнісінький хлопчик.
– Я ж тобі казав, що наш Федько підросте й усе буде добре! А ви жінки вічно сцени влаштуєте, усіляке вигадуєте, – обійнявши сина, сміявся Мишко. – Он, дивись який у нас хлопець, і ліпить фігурки тварин, і спорт любить, різнобічна людина росте!
А Катя просто була рада, що її син більше нікому не здається дивним і не таким, як усі. І дай Боже, щоб йому добре жилося в нашому непростому світі.
Але нікому про те, що їй сказала Інна Марківна, вона не розповідала…
