Катя прибирала в квартирі, коли в двері подзвонили. Вона побігла відкривати, думаючи, що це тітка Люба прийшла поцікавитися про здоров’я бабусі, принесла свіжі пиріжки або попросить збігати в магазин.
Але на порозі стояла чужа жінка в розстібнутому пальті. З-під капюшона вибивалися руді кучері. Очі сильно підведені, губи з яскраво-червоною помадою посміхалися. Незважаючи на густо накладену косметику, обличчя жінки покривали зморшки, видаючи далеко немолодий вік.
– Катруся! Яка ти доросла! – Вигукнула жінка і простягла до неї руки.
Катя відступила від дверей. Вона не могла згадати, хто це, але безумовно її обличчя було знайоме.
– Ти не впізнаєш мене? Я твоя мама, – раптом промовила жінка.
Катя відсахнулася від неї.
– А ма… Бабуся де? – Жінка увійшла до коридору і зачинила за собою двері.
– Бабуся у лікарні, – Катя злякано дивилася на жінку, яка назвалася її мамою.
Вона пам’ятала молоду і веселу маму, що смачно пахла парфумами. А ця жінка була чужа, в зморшках і надто яскраво нафарбована.
– Ааа. То ти одна вдома? А що з нею, занедужала? – Катя не помітила співчуття у голосі матері. Їй здалося, що вона спитала так, з ввічливості. – В якому класі ти навчаєшся?
– Я навчаюсь у коледжі, на другому курсі, – Катя підвела голову, виставивши вперед підборіддя.
Мама зняла пальто і залишилася в повітряній блузці, заправленій під пояс широкої чорної спідниці. Вона сунула ноги в бабусині тапочки і посміхнулася.
– Так? Як швидко летить час. Я не могла приїхати на твій день народження. Та подарунок привезла. Сьогодні. – Мама присіла біля валізи і почала в ній ритися.
Катя не пам’ятала, як і коли валіза опинилась у коридорі.
– Ось, вибач, що запізнилася з ним, – Мама засунула Каті в руки пакет, а сама пройшла до кімнати.
Катя покрутила його в руках, поклала на тумбочку перед дзеркалом, навіть не подивившись, що в ньому, і увійшла слідом за матір’ю.
– Тут нічого не змінилося. Тільки шпалери інші та фіранки. Ну як ви? Розповідай, – Мама сіла на диван і поплескала рукою поруч із собою.
Катя пройшла через всю кімнату і стала спиною до вікна, схрестивши руки на грудях.
– Ви чого приїхали? Вас покинув черговий чоловік? – Запитала вона замість відповіді.
– А ти колюча. Я в гості приїхала до мами та доньки, – Мама вже не посміхалася.
– До доньки? Яку ви залишили тут десять років тому, пообіцявши повернутись за нею. Що, особисте життя знову не склалося, і ви згадали про мене? Ви розраховували, що я кинусь вам на шию від радості? Ви помилилися, – Катя підкреслено зверталася до матері на “ви”.
– Ти ще дуже мала, щоб судити мене. У мене все добре. І я посилала вам гроші.
– Ось ці? – Катя зняла з полиці товсту книгу та відкрила.
Між сторінками лежала невелика пачка євро. Мама здивовано дивилася на Катю.
– Горда, значить? – Мама підвелася з дивана. – Давай не будемо сваритися. Я винна перед тобою. Пробач. У мене стільки всього в житті було, тобі краще не знати. Але я досягла, чого хотіла. Тепер живу в Німеччині. Я приїхала по тебе. Ми й бабусю візьмемо із собою. Там хороша медицина, не те що тут. Ти подумай. – Вона пройшла кімнатою. – Там тепер твоя кімната? – Мама показала на двері.
Катя не ворухнулася, не відповіла. Мама зайшла до маленької кімнати, не дочекавшись її дозволу. Катя відвернулася до вікна. Сонце вже опустилося за дах будинку. Небо стало сірим і похмурим, ніби знову настав сутінок, хоча ще тільки дванадцята година. Вона не відчувала нічого до цієї ошатної чужої жінки, яка назвалася її матір’ю. Спогади про неї були зовсім інші.
***
В останній день перед зимовими шкільними канікулами Катя прийшла зі школи рано. Мама готувала вечерю на кухні. Катя помітила, що у мами тремтять руки. Мама повернула голову до неї, і Катя побачила чорні доріжки від туші на щоках.
Потім вона дізналася, що маму покинув дядько Вова. Він їй зовсім не подобався. Приходив майже кожен день, вони з мамою до ночі веселилися на кухні, голосно сміялася, а потім мама засинала на дивані в одязі, забувши про Катю.
Другого дня вони з мамою поїхали до бабусі потягом. Каті подобалося ходити по вагону, що розгойдувався від руху, дивитися на миготливі за вікном міста, ліси і засніжені поля, спати на полиці під стукіт коліс.
Бабуся зраділа, спекла смачний торт, наробила салатів. І Каті дозволили дочекатися Курантів новорічної ночі. Вранці під ялинкою вона знайшла подарунки від бабусі.
Через два дні Катя дивилася мультфільми, а мама з бабусею розмовляли на кухні. Але раптом мама почала вигукувати з істеричними нотками у голосі. І Катя мимоволі прислухалася.
– Вона велика, все розуміє. Їй потрібна мама! Візьми її з собою, – казала бабуся.
– Я ж не навіки їду. Потім заберу її, коли влаштуюсь. Я сама не знаю, як там усе буде. Ну, куди її візьму? Сама на пташиних правах їду. – вигукувала мама, але бабуся не відступала.
Катя увійшла до кухні, спитати, куди вони поїдуть. Бабуся сварила маму, а потім назвала її жахливим словом. Катя застигла в дверях, тому що мама закричала:
– Краще бути такою, ніж порядною як ти, і без копійки в кишені. Що ти бачила? Все життя копійки рахувала, жила від зарплати до зарплати! Ні разу закордон не виїжджала. Не хочу я так. Я для неї і стараюся, щоб у Катрусі все було! – мама раптом побачила у дверях дочку і різко замовкла.
– Візьми мене з собою, мамо, – тихо промовила Катя, губи її тремтіли.
– Ми нікуди не їдемо, – роздратовано сказала мама. – Дай нам поговорити.
Але Катя не пішла. Вона підійшла до бабусі і зазирнула їй у вічі.
– Вона всеодно дізнається. Велика вже. – Бабуся притиснула Катю до себе. – Їдь. Проживемо, правда, Катруся? Тільки не пошкодуй потім. Їдь. – Бабуся відвернулась від матері.
Мама подивилася на них і вийшла із кухні. Катя хотіла піти за нею, але бабуся втримала її.
Потім мама з великою сумкою, з якою вони приїхали, вийшла до коридору. І Катя вирвалася від бабусі.
– Матуся, не їдь! – Катя притулилася до матері, обхопивши її руками.
Та забрала руки дочки від себе, присіла перед нею навпочіпки.
– Не плач. Я незабаром повернуся за тобою. Я обіцяю. Ми житимемо у великому будинку на березі моря. Але для цього мені треба виїхати. Потерпи. Я люблю тебе, – Мама поцілувала Катю в щоку і різко встала, одягла пальто, сунула ноги в білі чобітки і з сумкою вибігла з квартири.
– Мама! Матуся! – вигукувала Катруся, намагаючись відкрити двері, що зачинилися.
Після новорічних канікул Катя пішла до нової школи. Коли вчителька запитала, хто її батьки, вона відповіла, що мама поїхала жити до Німеччини і незабаром приїде за нею. Однокласники заздрісно дивилися на новеньку. Але час минав, а мама не приїжджала. І дівчата прозвали її брех_нкою. Катя приходила додому та плакала. Ні на день народження, ні наступного Нового року мама так і не приїхала.
Катя чула, як іноді бабуся розмовляла по телефону з кимось.
– Мама? – Підбігала вона, але бабуся вішала трубку і відповідала, що це сусідка.
Потім все ж таки сказала, що мама вийшла заміж у Німеччині. Але новий чоловік не хоче чути про Катю.
Катя перестала чекати, але образа на матір міцно засіла в серці. Коли їй виповнилося чотирнадцять років, бабуся дістала гроші з книги, і вони пішли в магазин, купили гарну дорослу сукню та білі чобітки. Катя попросила купити туш для вій і помаду.
Потім вона зазирнула до книги. Там знову лежали гроші. Вона не питала, але здогадувалась, що це мама надіслала.
Після закінчення школи Катя вступила до коледжу на економічне відділення. Вчитися їй сподобалося. Вона не любила галасливих компаній, цуралася людей. Їй більше подобалося сидіти за комп’ютером та читати книги.
Перед Новим Роком бабусі стало погано, «швидка» відвезла її до лікарні. Катя вперше залишилася зовсім одна.
***
– А ти щодня відвідуєш бабусю? Може, сходимо до неї? – Запитала мама, вийшовши, нарешті, з кімнати Каті.
– Так, кожного дня.
І вони пішли. Бабуся схопилася за бік, побачивши їх.
– Ти? Приїхала? За Катьою? – Бабуся перевела зляканий погляд із онуки на дочку.
– Так. Але ми поки що не говорили про це. Я тільки що приїхала. Коли тебе випишуть? Потрібно закордонні паспорти встигнути зробити. – Мама поцілувала бабусю в щоку і сіла поруч із нею. – Я скучила. У мене будинок у Мюнхені. Вам буде добре там.
– Ну що ти. Нікуди я не поїду. Тут прожила все життя, – Бабуся подивилася на Катю. – А Катя нехай сама вирішує. Доросла.
– Я без тебе нікуди не поїду. Німеччина не потрібна мені. Я й мови не знаю. – Катя поклала на тумбочку куплені по дорозі мандарини та булочку.
– Там набагато краще, ніж тут. Ти нічого не потребуватимеш. Навчатися можна і там. – розлютилася мама, але помітивши цікаві погляди сусідок по палаті, замовкла.
– Я не поїду з тобою нікуди. – Катя різко обернулася до матері і подивилася їй у вічі.
– Вдома поговоримо, добре? – Мама встала з ліжка.
Мама розповідала про життя у Німеччині, показувала фотографії. Щодня вони удвох ходили до бабусі. За тиждень бабусю виписали. Мама вмовила Катю подати документи на закордонний паспорт.
– Стане в нагоді. Коли-небудь ти ж поїдеш за кордон, – переконувала вона Катю, що упиралася.
– Подивимося, – ухильно відповіла вона.
За три тижні мама поїхала одна. Бабуся сварила Катю, що залишилася.
– Бабуся, якби її нового чоловіка не стало, то вона б і не згадала про мене. Я їй не вірю. Чекала багато років. Нехай тепер вона почекає мене з тобою добре. Я люблю тебе, бабусю. Я не кину тебе одну. – Катя обняла бабусю і притулилася до неї. – Тільки ти не лякай мене так, не занедужуй більше.
