Павлик дивився на матір і йому було шкода її до сліз.
Мама тримається, старається, посміхатися, але Павлик знає, що це тільки з вигляду. Насправді мамі зараз недобре. Дуже недобре.
А все через тата…
Той щодня приходить додому веселий. Спочатку мама сварилася, а тепер мовчить, але Павлик знає.
Мама переживає…
Бо тато свариться…
Павлик сам бачив і навіть кинувся заступатися за маму.
Павлик тоді не плакав, просто було дуже прикро, навіть не за себе, а за маму.
А ще Павлику дуже було шкода Ганнусю, молодшу сестричку.
Ганнусі всього три роки і вона ніяк не може зрозуміти чому тато галасує. Ганнуся плаче, пригортається до Павлика, намагається за нього сховатися.
Павлик, в такі моменти, намагається відволікти сестричку.
Дістає її улюблену книжку про динозавриків і читає її Ганнусі. Та, на деякий час, заспокоюється, починає посміхатися, розповідати братові, як звуть улюблених героїв із книжки.
Павлик киває головою, а сам прислухається до того, що відбувається на кухні, де батько знову галасує до мами.
Сьогодні той рідкісний і щасливий день, коли батька не буде вдома, він поїхав кудись по роботі, а це значить, що ввечері мама посміхатиметься і вони втрьох нарешті зможуть пограти в нову настільну гру, яку їм нещодавно подарувала бабуся.
Мріям Павлика не судилося збутися, тому що ввечері батько, несподівано для всіх, повернувся додому.
З порога він кинувся до матері з претензіями, що в будинку немає нормальної вечері, хоча на плиті стояла каструля з супом і сковорідка з котлетами, але батька така їжа не влаштувала і він влаштував сварку.
Мама одразу ж кивнула Павлику, щоб повів Ганнусю, бо дівчинка вже почала плакати, але батько не дав синові це зробити.
Павлику залишилося тільки пригорнути сестричку до себе.
Павлик все ж таки зміг вивести сестричку з кухні і трохи її відволікти.
Коли Ганнуся трохи заспокоїлася, Павлик кинувся на кухню, але двері туди були щільно зачинені.
Павлик повернувся в кімнату до сестри, але душа його була не на місці.
Він дуже переживав за маму.
Батько вгамувався тільки пізно ввечері, вийшов з кухні, і ліг на ліжко.
Павлик, дочекався коли батько заснув і тихенько пробрався на кухню.
Мама сиділа за столом.
Павлик сів поруч з мамою і глянув на неї.
– Мамо! – Павлик дивився мамі в очі, а його очі повільно наповнюються сльозами. – Давай поїдемо, мамо!
Мама зітхнула.
– Куди, синку? Нема куди нам їхати…
Павлик взявся за руку мами.
– Є, мамо! Є куди! Баба Галя, коли востаннє приїжджала, кликала нас до себе. В село. Вона сказала, що там у неї будиночок є якийсь. Маленький, але нам вистачить, мамо! Тобі, мені й Ганнусі… Мамо… Будь ласка!
Катя, мама Павлика, глибоко зітхнула.
– Павлику ти маленький просто… Не розумієш… Село це не місто. Там не буде твоїх секцій та гуртків. І взагалі… Життя там важке, не таке як у місті.
– Не потрібні мені ці секції і гуртки не потрібні! Мамо, ну будь ласка… Давай поїдемо… Я тобі допомагатиму в усьому і з Ганнусею сидіти буду і по господарству! Мамо!
– Павлику, Павлику! Хороший ти в мене… Розумник.
Катя замислилась.
Якийсь час і вона, і Павлик мовчали.
– А знаєш, Павлику, – Катя нахилилася до сина і тихо, швидко-швидко заговорила. – Ти маєш рацію, синочку! Не можна так жити! Давай, Павлику, давай поїдемо! Секції… Мабуть, вони й у селі є, тут я погарячкувала. Будиночок… Будиночок той я знаю, хороший, Павлику, будиночок. Навіть город там є… Школа, садок є! Проживемо, синку! І до нас щастя зазирне… Тільки знаєш, що? Ти поки що нікому нічого не кажи… Щастя воно таке, Павлику. Воно тишу любить…
Павлик пообіцяв мамі, що мовчатиме.
Він не знав, що задумала мама, але її рішучість безперечно подобалася хлопчику.
Через тиждень, коли батько був на роботі, Катя, Павлик і Ганнуся зібрали речі, сіли в автобус і поїхали в село до бабусі.
Павлик був дуже щасливий і радісний. Мати сиділа замислена, а маленька Ганнуся веселилася.
Вона ще мала і для неї все нове – це захоплююча пригода…
…Пройшов тиждень, як вони переїхали в село. Катя прокинулась рано. Вона зібрала весь одяг для прання й увімкнула машинку.
Поки одяг прався, жінка пішла готувати сніданок.Через годину попрокидалися діти.
– Нужбо, ходіть до столу! – гукнула Катя Павлика і Ганнусю. – Мамо, а ти де там? Зараз все остигне.
Всі разом гарненько поснідали. Катя прибрала зі столу, пішла вийняла речі з пралки і вирушила з тазиком на подвірʼя.
Вона вивішувала одяг на мотузках, натягнутих у дворі, як раптом почула, що за воротами зупинилась якась машина.
Вона придивилася хто з неї вийшов і застигла з тазиком в руках…
…Батько виявляється їх шукав. Це він якраз і приїхав. Не встигнувши вийти з машини, він почав галасувати, сваритися. Та Катя не звертала уваги.
Потім він плакав, благав його пробачити. Але Катя не пробачила… І Павлик не пробачив…
…Павлик, який вже подорослішав, сидів на березі річки.
Яскраве сонце, природа, свіже повітря. Павлик, за три роки життя в селі, до цього звик і тепер це особливо його не дивувало.
– Павлику, пірнай! Чого ти там сів? Ми купатися прийшли чи як?
Ігор, друг Павлика, докірливо подивився на нього, але тут же посміхнувся і пірнув у воду.
Павлик підвівся, потягнувся і посміхнувся.
Він був щасливий! Тихим, зрозумілим лише йому та мамі щастям. Але щасливим…
Але він, Павлик, вважав за краще про це мовчати, бо щастя воно таке. Любить тишу!
