Катя старша за чоловіка на вісім років, і це зовсім не кидалося в очі. Вона завжди виглядала молодо, задеркувато і життєрадісно. Заміж за Вадима вона виходила у двадцять дев’ять років, а на вигляд можна було дати їй вісімнадцять. Вона була молода, гарна, з присутністю якоїсь легкості.
Вадим сам по собі був самозакоханим нарцисом, вважав себе унікальним і кращим за інших. Це звичайно не відповідало дійсності, але що вдієш є така категорія людей. Коли Катя зустрічалася з ним, була закохана настільки, що не бачила жодних вад у своєму коханому. Але потім у сімейному житті це виявилося.
Вранці вставала, готувала сніданок, треба було нагодувати сина, а потім чоловіка. А Вадим ніжився в ліжку до останньої хвилини, він не любив рано і швидко вставати, а на роботу треба було не спізнюватися. Він просив від дружини, щоб його костюм був бездоганний, і завжди напоготові, сорочка біла і відпрасована без зморшок. Він працював офіс-менеджером, першим зустрічає клієнтів та відвідувачів в офісі. А у нас зазвичай зустрічають «по одягу», а потім вже дивляться на всі інші якості.
Зазвичай Вадим із під’їзду виходив при параді, на ньому завжди дорогий костюм, у білій сорочці та стильній краватці, суперчистому взутті. Він любив справляти перше враження, і щоб воно було бездоганним. Сідав у машину і їхав до офісу.
Катя за десять років сімейного життя втомилася від його вимог, від його самолюбування, він завжди питав перед виходом:
– Ну як я виглядаю, Катю? У мене можна закохатися?
Якось дружина не витримала:
– Ти б краще на мене дивився, як я виглядаю, бо купуємо тобі дорогі костюми, взуття, краватки, а мені нічого давно не купували.
– Купуй, я тобі не забороняю, – посміхнувся Вадим.
– На що купувати, якщо ми більше витрачаємо на твої речі, мені вже й не залишається, а в нас син Андрійко, та ще треба продукти купувати, за комуналку платити, за футбольну секцію сина.
Кілька разів намагалася говорити з чоловіком, якось переглянути витрати на нього, але Вадим вважає, що він заслуговує на це, він більше заробляє, ніж його дружина-вчителька у школі. Завжди каже:
– А навіщо тобі часто купувати нові речі, працюєш у жіночому колективі, відвідувачів не маєш, одні учні, а учні нічого не розуміють. А я працюю з клієнтами, з персоналом, мені треба завжди виглядати гарно.
Зрештою Вадим закрутив роман із новенькою колегою, вона молода, амбітна, стильна. Йому набридли розмови дружини, що він витрачає багато грошей на себе, вважав її занудою, та ще й старіючою, вона ж старша за нього на цілих вісім років. Віра гарна і зухвала одразу привернула його увагу, він закохався. Відкрито зустрічався з нею, водив вечорами до кафе, додому став приходити пізно.
Дружина зрозуміла десь за місяць, що у Вадима відбулися зміни на роботі. Вона відчула, у неї з’явилася суперниця, та ще Ірина, яка працює з її чоловіком, сказала, що Вадим загуляв. Вона чесно розповіла Каті, що вони не соромляться, і навіть в офісі при всіх воркують один з одним, як два голубки.
Катя дочекалася ввечері чоловіка, і відкритим текстом висловила йому все, що вона думає про нього та його пасію, зібрала речі та виставила за поріг. Вадим поїхав, а Катя розплакалася від образи, але потім взяла себе в руки, скоро має прийти син із тренування і не треба, щоб він бачив її сльози.
Так почалося життя Каті вдвох із сином, вона подала на розлучення, жила для сина та для себе. Коли Андрій закінчив школу, вступив до інституту, футбол не покинув, займався завзято, і його помітив тренер із відомої футбольної команди. Катя раділа, виховала сина правильно, направила в дорогу. У нього попереду маячить успішна кар’єра футболіста, пояснив їй тренер. У Андрія почалося інше життя, навчання, збори, тренування, переїзди, з матір’ю бачився рідко, а батько навіть не цікавився життям сина. Андрію вже 20 років, він цілком самостійний.
Катя у свої роки виглядає так само молодо, як і в юності. Вона гарна, але свою красу несе скромно, одягається непомітно. Речей багато немає, але підібрані зі смаком, і кожна річ гармонує з іншою. Живе одна, на чоловіків не дивиться, зате багато чоловіків звертають увагу на неї. Колеги на роботі кажуть, що їй потрібно обов’язково з кимось познайомитися, вільні чоловіки є, просто потрібно знайти свого. А як його знайти, ніхто цього не знав.
Іноді вечорами нудьгує, і одного разу, аналізуючи своє самотнє життя, дійшла висновку, потрібно полюбити себе і дозволяти собі все, що захоче.
Вона раптово дозволила собі гарні та стильні речі, дорогі парфуми. Дозволила собі не нервувати через дрібниці, стежити за своїм здоров’ям. На вечерю сервірує собі стіл, п’є сік. Вона дозволила собі не намагатися сподобатися тим, кому потрібно, байдуже ставитися до чужих розмов та переконань. Намагається не вникати в чужі проблеми, які раніше часто брала близько до серця.
Вона не чекає чудес, вона просто живе своїм життям. Любить себе, часто дзвонить синові, і радіє його успіхам. Вона не заглядає далеко вперед, радіє кожному дню, успіхам своїх учнів. Вона нікого не сварить, не засуджує, дозволяє собі ходити на виставки, на новий фільм, посидіти в кафе і поїсти все, що завгодно.
Якось на виставці до неї підійшов чоловік, елегантно одягнений, із короткою стрижкою, в окулярах із гарною оправою. Він уважно дивився на Катю своїми карими очима:
– Вибачте, можна дізнатися Ваше ім’я, і взагалі, мені хочеться з Вами познайомитися, поспілкуватися. Мене звуть Олег, я вже втретє бачу Вас на виставці. Ви завжди з неприхованим інтересом вдивляєтеся в картини та полотна.
– Катя, моє ім’я. А я ніколи Вас не бачила, – зніяковіло відповіла вона.
– А це тому що Ви не туди дивитеся, ви цілеспрямовано розглядаєте картини, а я іноді дивлюся на всі боки, тишком-нишком спостерігаю за Вами давно. Я помітив, що ви завжди одна, як і я.
– Так, я приходжу сама, мені подобається дивитися на картини, я надихаюся красою, талантом художників, як природно вони передають нам дух тих часів.
Вони довго розмовляли, мають багато спільних інтересів, зайшли в кафе, випили по чашці кави. Домовилися наступного тижня поїхати на іншу виставку, обмінялися телефонами.
Але Олег зателефонував наступного дня ближче до вечора:
– Катя, вибачте мені, але я не зміг чекати наступного тижня, поїхали кудись скоротаємо вечір, наприклад, у боулінг-клуб?
Катя зовсім не проти, їй справді набридло сидіти вечорами одній, читати книги, дивитися фільми. Вечір вони провели чудово, Олег зміг її розважити, і поступово їхнє спілкування відбувалося щодня. Олег теж у розлученні, вже три роки, живе у своєму будинку за містом, і на вихідний запросив Катю. Він викладач економіки в інституті, мешкає зі своїм вісімдесятирічним батьком. Ігор Іванович був ще бадьорим чоловіком.
Олег привіз Катю своєю машиною, Ігор Іванович вже клопотав біля мангалу над шашликами. Він швидко підійшов до Каті, простягнув руку:
– Ігор Івановичу, а Ви – Катя, я вже знаю, дуже приємно. Проте, яка Ви ефектна жінка, син продзижчав мені всі вуха, пообіцяв що привезе в гості красуню. Так і є. Я дуже радий, бо в нас тут чисто чоловіча компанія, я давно говорю синові, треба розбавити її гарною жінкою.
– Ну, тату, ти зовсім заговорив Катю, слова не даєш вставити.
А Катя сміялася від душі, такий легкий і світлий був Ігор Іванович, вони одразу порозумілися. Він розповів, що обливається холодною водою, а Катя відповіла:
– Так? Добре, я теж раніше про це мріяла, але в місті нема де обливатись. А Ігор Іванович сказав:
– Нічого страшного, переїжджайте до нас.
Олег подивився на батька:
– Тату, ти що замість мене робиш Каті пропозицію?
– А що тут такого, якщо ти не наважуєшся?
Вони весело сміялися, Каті було легко і просто у цій чоловічій компанії. Через місяць Катя переїхала до будинку Олега, він зробив їй пропозицію, від якої вона не змогла відмовитися.
А Вадим живе з Вірою, у нього все навпаки, народилася дитина. Вадиму звичайно не хотілося вже маленьких дітей, але Віра рішуче наполягла і народила, у них у сім’ї вона лідер. Вадим звичайно вже не купує собі дорогі костюми, одягнений звичайно, як усі, тому що Віра любить одягатися шикарно та стильно. Він зрозумів, що це не Катя, і навчився зменшувати свої бажання.
