Катя повільно піднімалася сходами, тримаючись за поручні. Перед очима пливли різнокольорові кола.
Начальниця сама відправила її додому, помітивши бліде обличчя і згаслий погляд.
– Катрусю, йди-но ти додому, лікуйся. Звіти зачекають до завтра.
Вже біля дверей квартири Катя почула якісь голоси.
– Дивно, Андрій має бути на роботі до вечора, – подумала вона.
Ключ м’яко зайшов у замок, але Катя завагалася, прислухаючись.
Раптом почувся голос свекрухи. Він був владний і різкий.
Катя застигла.
– Скільки можна тягнути, синку? Ти ж сам бачиш – вона не підходить нашій родині!
Катя оторопіла. Вона відчула, як по спині пробігли мурашки. Жінка обережно відкрила двері, намагаючись робити це тихо.
Голоси чулися з кухні.
– Мамо, ми вже обговорювали це, – голос Андрія звучав стомлено.
– Так, обговорювали! І що змінилося? – у голосі свекрухи чулося роздратування. – Три роки шлюбу, а де онуки? Де затишок у домі? Вона ж завжди на роботі! А ці дивні подруги? Ти бачив, як вона вдягається?
Катя приклала долоню до рота, стримуючись, щоб щось не вигукнути.
Три роки їхнього шлюбу перетворилися на цілий список претензій.
– Олена – ось хто тобі потрібна! – продовжувала свекруха. – Пам’ятаєш її? Донька моєї подруги Валентини. Лікарка, між іншим. І готує чудово, і характер золотий.
– Мамо! – в голосі Андрія з’явилися нотки роздратування.
– Що мама?! – вигукнула свекруха. – Я ж про твоє щастя думаю. Катя – хороша дівчинка, ніхто не сперечається. Але вона не для нашої родини. Занадто… Проста. Без амбіцій, без стрижня. Хіба про таку дружину ти мріяв?
Катя відчула, як по щоці скотилася гаряча сльоза.
Проста?! Без амбіцій?!
А її підвищення минулого місяця?
А їхні з Андрієм плани купити квартиру побільше?
А відкладене материнство – хіба це не спільне рішення, щоб стати на ноги?!
– І головне, – свекруха понизила голос до драматичного шепотіння. – Вона ж не любить тебе по-справжньому. Я ж бачу. Для неї шлюб – це зручність, стабільність. А ти гідний справжнього кохання!
Катю чекала, затамувавши подих, що Андрій відповість. Чекала що він стане на її захист, що скаже матері, що та не права.
Але чоловік мовчав…
Це мовчання було красномовніше за будь-які слова. Воно говорило про сумніви, про згоду, про зраду…
Катя зробила крок назад, але зачепила привідкриті двері і ті голосно рипнули. Розмова на кухні миттю затихла.
– Хто там?! – голос свекрухи став єхидно-солодким.
Катя випросталась, витерла сльози і зайшла на кухню.
Її поява справила ще той ефект.
Свекруха застигла з чашкою в руках, а Андрій різко поюілів.
– Катрусю? А ти… Хіба не на роботі? – свекруха спробувала вдати привітність.
– Як бачите, ні, – Катя здивувалася, наскільки спокійно пролунав її голос. – Повернулася раніше. Заслабла щось.
– Ой, бідолашна! – сплеснула руками свекруха. – Давай я тобі заварю чайку?
– Не варто, – зупинила її Катя. – Я все чула.
Запала важка тиша. Андрій дивився в підлогу, ніби вивчаючи візерунок на лінолеумі. Його руки нервово смикали серветку.
– Що ти чула? – строго запитала свекруха. – Якщо ти підслуховувала…
– Я не підслуховувала. Я прийшла додому. До себе додому. Де, виявляється, вирішують мою долю без мене.
Катя подивилася на чоловіка:
– Андрію, скажи чесно, ти згоден з мамою? Я справді «проста»? «Без амбіцій»? Та, яка «не любить тебе по-справжньому»?
Андрій підвів очі, і Катя побачила в них розгубленість:
– Катю, ти не так зрозуміла… Мама просто хвилюється…
– Хвилюється? – Катя гірко посміхнулася. – Три роки вона “хвилюється”. Три роки підточує наш шлюб. А ти… ти навіть зараз не можеш сказати їй – стоп!
– Не смій говорити так з матір’ю! – раптом розізлився Андрій, і Катя зрозуміла – це все.
– Он воно що, – тихо сказала вона. – Значить, коли твоя мати називає мене непідходящою – це нормально. А коли я говорю правду – це неповага?
Свекруха тріумфально усміхнулася:
– Ось бачиш, синку? Я ж казала – характер! Жодної поваги до старших!
Катя відчула, як усередині щось стрепенулося. Всі ці роки вона намагалася бути ідеальною невісткою: готувала, прибирала, терпіла нескінченні причіпки та поради.
А у відповідь отримала це?
– Знаєте що? – Вона розправила плечі. – Ви маєте рацію. Я й справді не підходжу вашій родині. Тому що я не хочу бути частиною сім’ї, де невістка – це вічно винна дівчинка, а дорослий чоловік не може ухвалити власне рішення без схвалення мами.
Свекруха почервоніла:
– Як ти смієш! Андрію, ти чуєш, як вона розмовляє?
Але Катя не слухала. Вона вийшла з кухні і попрямувала до спальні. Руки тремтіли, але рухи були чіткими, механічними. Валіза, одяг, документи, улюблені фотографії…
– Катю, стривай! – Андрій з’явився у дверях. – Давай поговоримо спокійно.
– Спокійно? – вона обернулася. – А про що говорити? Про те, як твоя мати шукає мені заміну? Або про те, як ти мовчки погоджуєшся з нею?
– Ти перебільшуєш! Мама просто…
– Хвилюється, так? – Катя кинула у валізку светр. – Знаєш, що найгірше? Не її слова. А твоє мовчання. Ти навіть не спробував мене захистити.
У дверях з’явилася свекруха:
– Ось бачиш, синку? Ледь що – одразу істерика, одразу збирає речі! Жодної жіночої мудрості!
Катя закрила валізу:
– Жіноча мудрість – це про терпіти отаке? Чи вдавати, що не помічаєш, як свекруха методично руйнує твій шлюб?
– Катю, – Андрій спробував взяти її за руку. – Давай все обговоримо. Ти ж не можеш ось так піти.
– Можу, – вона м’яко вивільнила руку. – І знаєш що? Я навіть маю це зробити. Заради себе.
– А як же ж наше кохання? – у його голосі з’явилися благаючі нотки.
– Кохання? – Катя гірко посміхнулася. – Кохання – це коли захищаєш близьку людину. Коли ставиш її інтереси вище за думку інших. Навіть якщо ці інші – твої батьки.
– Ось! – тріумфально вигукнула свекруха. – Вона хоче посварити тебе з матір’ю! Я ж казала!
Катя похитала головою:
– Ні, Галино Петрівно. Я не хочу нікого сварити. Я просто хочу бути щасливою. І зараз розумію – поряд з вами це неможливо.
Вона взяла валізу і попрямувала до виходу. У коридорі жінка зупинилася, зняла з пальця обручку і поклала на тумбочку.
– Катю, не йди! – Андрій взяв її за плечі. – Я люблю тебе!
– Правда? – вона подивилася йому в очі. – Тоді скажи зараз своїй мамі, що я твій вибір. Що ти не дозволиш їй втручатися у наше життя? Скажи!
Андрій безпорадно озирнувся на матір. Та стояла, схрестивши руки на грудях, і в її погляді читалося:
“Тільки спробуй!”
– Я… Я не можу так одразу, – пробурмотів Андрій. – Треба все обміркувати.
– Ось і відповідь, – тихо сказала Катя. – Прощавай.
Вона вийшла з квартири, де прожила три роки, і повільно спустилася сходами. Тільки на вулиці вона розплакалася, притулившись до стіни будинку.
Телефон у кишені завібрував. Дзвонила найкраща подруга, Марина.
– Привіт, ти де? На роботі? – почувся життєрадісний голос.
– Марино, – голос Каті тремтів. – Можна я до тебе приїду?
– Катю, що трапилося? – подруга миттю стала серйозною.
– Я… Ч пішла від Андрія.
– Чекай на місці. За двадцять хвилин буду…
Марина примчала навіть швидше. Побачивши заплакану подругу з валізою, вона мовчки обійняла її і повела до машини.
Вдома у Марини Катя, схлипуючи, розповіла всю історію. Подруга слухала, похмурніючи все більше:
– Знаєш, я давно помітила, що твоя свекруха не подарунок. Але щоб так відкрито обговорювати заміну невістки!
– Найгірше – Андрій, – Катя витерла сльози. – Він навіть не спробував мене захистити. Наче я для нього – тимчасова людина в житті.
– А пам’ятаєш, – обережно почала Марина, – як він скасував вашу поїздку в Італію, тому що його мамі “стало недобре”? А потім виявилось, що в неї просто тиск трохи піднявся?
Катя кивнула. Пам’ять послужливо підкидала все нові епізоди: як свекруха “випадково” приходила в найінтимніші моменти, як критикувала кожне її рішення, як маніпулювала сином.
– І я ж старалася! – гірко сказала Катя. – Готувала за її рецептами, ходила з нею по магазинах, вислуховувала нескінченні історії про те, який Андрійко був чудовий у дитинстві.
– А він? – тихо спитала Марина.
– А він… Він завжди був між двома вогнями. І завжди вибирав матір.
Телефон знову завібрував. Андрій. Катя скинула виклик.
– Знаєш, – задумливо сказала Марина. – Може, це й на краще? Краще дізнатися правду зараз, аніж коли з’являться діти.
Катя уявила, як свекруха вчить її “правильно” виховувати дитину, як втручається в кожне рішення, як налаштовує онуків проти неї.
І стрепенулася.
– Знаєш, – Катя допила чай, який заварила Марина. – А я ж вдячна свекрусі.
– За що? – здивувалася подруга.
– За те, що відкрила мені очі. Я могла б роками жити в цьому трикутнику, намагаючись довести, що гідна їхньої родини. Народити дитину, терпіти, підлаштовуватись… А в результаті все одно залишилася б чужою.
Телефон знову задзвонив. Цього разу висвітився номер свекрухи.
– Не візьму, – твердо сказала Катя. – Досить.
– А що далі? – запитала Марина.
– Далі… – Катя підійшла до вікна. – Далі житиму. Пам’ятаєш, мені пропонували підвищення з переведенням до іншого міста? Я відмовилася тоді, бо Андрій не хотів переїжджати. Точніше, його мама не хотіла відпускати синочка… Може, варто подзвонити начальству і дізнатися, чи актуальна ще пропозиція?
– А знаєш, – Марина посміхнулася. – Це чудова ідея! Нове місто, нове життя.
– Нова я, – закінчила Катя і вперше за цей день усміхнулася.
У цей момент у двері подзвонили. На порозі стояв Андрій з букетом троянд.
– Катю, пробач! Я все зрозумів! Я поговорю з мамою, я…
– Ні, – спокійно відповіла Катя. – Вже пізно.
– Але я люблю тебе!
– А я себе, – вона м’яко закрила двері.
Повернувшись у кімнату, Катя дістала телефон і набрала робочий номер:
– Алло, Михайле Сергійовичу? Пам’ятаєте, ви говорили про переведення у філію? Пропозиція ще актуальна?
За вікном розквітала весна, і попереду було ціле життя без озирання на чужу думку, без спроб відповідати чужим стандартам.
Життя, в якому вона нарешті буде собою…
– Так, – сказала вона в слухавку. – Я згодна на переведення. Коли можна переїжджати?
