Катя була ще молода. Що таке сорок три? Вважай, дівчина. Донька виросла, дбати про неї не треба. Чоловік пішов давно, та й Бог з ним. Виявилось, що Каті без нього набагато простіше.
Зараз її доглядав чоловік на п’ять років старший. Солідний, привабливий. Та й начебто навіть надійний. Тож, можна сказати, життя лише починається.
Катерина все життя була активною. Займалася спортом, їздила подорожувати, любила відвідувати різні музеї та театри. Ще її мама казала, що Катя все життя була не посидюча.
Раніше з донькою скрізь тягалася, але ось дитина явно пішла не в неї, а до її лінивого тата. Насті зовсім не подобалося активне життя мами, і щойно вона з’їхала від неї, тут же засіла в чотирьох стінах, занурившись у навчання.
І, напевно, тому Катя була здивована, коли одного дня до неї приїхала донька і сказала, що виходить заміж.
– Куди-куди ти виходиш? – перепитала її мама.
– Заміж, мамо, – зітхнула Настя.
– Так… Мені треба переварити цю новину. Ігристе будеш?
– Ні. Мені не можна.
Рука Каті застигла біля шафи, де стояла пляшечка ігристого. А потім вона повільно обернулася до доньки.
– Я правильно зрозуміла? Ти вагітна?
Настя важко зітхнула, а потім ледь помітно кивнула.
– Ну а мені ігристе безперечно знадобиться, – пробубнила Катя, все ж дістаючи пляшку.
Як з’ясувалося, Настя вже три місяці зустрічається із хлопцем. Він уже закінчив навчання, працює. А два тижні тому Настя дізналася, що вагітна. Насамперед сказала про це своєму хлопцю. Настя хоч і була романтичнішою, ніж її прагматична мама, але навіть вона розуміла, що три місяці – не термін. І що, можливо, саме зараз цей хлопець втече…
Але він повівся як справжній джентльмен. Сказав, що, значить, їм потрібно одружитися, адже дитина має бути народжена у шлюбі.
– Лицар, теж мені, – хмикнула Катя, допиваючи келих ігристого. – Настя, які діти? Ви самі діти.
– Мамо, хочу тобі нагадати, що ти мене народила у тому віці, в якому я зараз.
Катя похитала головою.
– Настя, час інший був. І я анітрохи не шкодую, що ти в мене є, але, як згадаю все те, що було, так страшно стає. Я б нікому такого не побажала.
– Але все вже зроблено, мамо. Час назад не повернути. І навіть не надумай заїкатися про процедуру, я цього робити точно не буду.
Катя побарабанила пальцями по столу, а потім підвелася і підлила собі ігристого. Так, на ясну голову все це обговорювати було складно.
– Добре. Я беру твою позицію. Ти доросла, і маєш право сама вирішувати, – промовила Катя.
– Дякую, мамо.
– Але, – зупинила вона доньку, – Я теж доросла, і сама можу вирішувати. Можна сказати, я тільки-но почала жити. Усю молодість провела, копаючись у підгузках, у дорослому віці сама тебе ростила, бо твій тато злився. А зараз, коли ти виросла, я хочу пожити собі. В мене стосунки, у мене плани. І якщо я зараз знехтую собою, років за десять я вже не зможу все здійснити. Я ж не молодшаю, Настя. Це ти ще поки що дорослішаєш, а я вже старію, як би це не було сумно. Тому ти маєш розуміти: на мене не розраховувай.
Здавалося, Настя не очікувала цього почути. І хоч Каті було важко таке говорити, вона не хотіла знову занурюватись у всі проблеми. Тільки вибралася з цього болота під назвою відповідальність, і якось не хочеться знову у все це занурюватися.
– Я зрозуміла, мамо, – тихо відповіла Настя. – Я не турбуватиму тебе.
– Зрозуміло, що якщо йдеться про щось термінове, я і допоможу, і посиджу. Але я не буду тією бабусею, якій онуків на вихідні підкидають. Які сидять із ними, поки батьки розважаються. Я й сама хочу розважитись, розумієш?
– Звичайно, мамо, – сумно посміхнулася Настя. – Власне, я і не збиралася на тебе скидати свого малюка. Просто вирішила поділитись з тобою новинами.
– Ну і чудово, – підсумувала Катя. – Коли весілля?
Весілля відзначили скромно. На пишне у молодих просто грошей не було. Були лише батьки з обох боків та пара друзів. Посиділи в ресторані кілька годин та й розійшлися.
Катя подарувала молодим велику суму грошей і вирішила, що на цьому її внесок у їхнє сімейне щастя закінчено.
Настя нечасто спілкувалася із мамою. Вона була зосереджена на навчанні – останній рік. Писала диплом, борючись із змінами в організми. А чоловік її Микита працював не покладаючи рук, щоб підготуватися до народження дитини.
Іноді Катя сама дізнавалася, як у дочки справи. Але отримавши відповідь, що все гаразд, швидко заспокоювалася.
Звичайно, вона не залишилася осторонь, коли дитина народилася. Закинула Насті грошей на карту, ще й колиску гарну купила. Зустріла свою дочку з пологового будинку, познайомилася з онукою. А потім поїхала, бо ввечері мала побачення.
Внучка Соня росла. Іноді Катя заїжджала до дочки з подарунками, але ніколи довго не сиділа. Але, до речі, Настя і не скаржилася, що їй важко, хоча Катя, звісно, бачила, що все це їй непросто дається. Добре, що встигла захистити диплом до пологів.
З онукою Катя посиділа лише раз. Микита працював, а Насті треба було до лікарні. Ось вона й попросила маму. Та, звичайно, приїхала, але одразу попередила, що це разова акція.
З Сонею вона погуляла, поміняла їй підгузник, нагодувала і поклала спати. Зауважила, що навичка спілкування з маленькими дітьми нікуди не поділася. Мабуть, таке нескоро забувається.
У Каті ж життя вирувало. Зі своїм чоловіком вона так і зустрічалася, планувала подорож, зайнялася йогою. Ще кожного місяця ходила до театру, кіно. Загалом робила все те, що недоступне їй було в молодості.
Коли Катя лягала спати після чергового емоційного дня, вона думала про те, як там її дочка. Не спить, мабуть, ночами. Важко їй…
З іншого боку, а кому було легко? Та й вона сама ухвалила таке рішення, Катя відразу про все чесно сказала. Що вона явно не вважає себе бабусею і не скакатиме навколо онуки.
І все одно часом було якось неспокійно на душі. Мов совість намагалася їй щось сказати, але Катя ніяк не розуміла, що.
Вона злітала на відпочинок, повернулася із сувенірами. І хоч витратилася Катя неабияк, все ж скинула ще й Насті трохи грошей. Вона так щомісяця робила, щоб полегшити доньці долю, не заважаючи собі насолоджуватися життям.
Коли Катя відпочила після приїзду, вона вирішила поїхати до доньки. Навіть зрозуміла, що і за внучкою скучила. Звісно ж, понад місяць їх не бачила.
Вийшовши з під’їзду, Катя зустрілася зі своєю сусідкою Танею. Таня була років на сім старша, проте її вже можна було з легкістю назвати бабусею. Її старшому онукові було чотири, молодша нещодавно народилася. І Таня любила проводити час із онуками, постійно кликала до себе дітей у гості. Готувала смачні пироги (Катя сама якось пробувала) та постійно говорила про те, що у дітях і є щастя.
Таня гуляла з колискою, а поруч на самокаті катався її онук.
– Привіт, ти сьогодні знову у няньках? – запитала Катя.
– Ага. Випросила, щоби онуку мені привезли. Бо все говорять, що вона ще маленька, щоб без батьків залишатися. А я доньці говорю: «Тобі що, відпочити не хочеться? Я сиджу, а ти поспи».
– І хочеться тобі? – хмикнула Катя.
– Звісно. Хіба тобі ні?
Катя заперечливо хитнула головою.
– Ти знаєш, – усміхнулася Таня, – Я сама одна виховувала доньку. Ну як і ти. І я не мала помічників. Іноді так важко було, що хотілося вити. З усіх, хто мені допомагав, була лише бабуся-сусідка, яка іноді доглядала мою доньку. І я на цю сусідку просто молилася. Знаєш, навіть, смішно сказати, я їй завжди подумки здоров’я бажала. Тому що розуміла, що, якщо раптом її не стане, я просто не витримаю.
– Так, нам було нелегко, – підтвердила Катя. І хоч у неї до певного часу був чоловік, та й мама була, вони якось неохоче сиділи з Настею.
– Ось саме. Не те слово. І я так люблю свою дочку, що не хочу, щоб вона хоч частку того випробувала, що я відчувала. Поки жива, здорова – допомагатиму.
– Ну, а про себе ти подумала? – запитала Катя.
– Та що там мені про себе думати? – засміялася сусідка. – Це ж онуки, а не діти. День побули, тиждень не бачу. А цей день для їхніх батьків просто порятунок.
Тут у візку захникала онука, і Таня швидко розпрощалася з Катею.
А Катя сіла у свою машину і замислилась. Вона згадує той час, коли Настя була маленькою із жахом. А все тому, що допомоги практично не було. І мама їй не забувала нагадати, що Катя народжувала для себе, а не для неї. А якби була ця допомога… І ось зараз Настя одна. Ні, у неї є чоловік, і чоловік, як виявилося, дуже непоганий. Але він весь день на роботі, а вона сама, з дитиною. І розраховувати нема на кого…
Катя уявила, як колись і Соня завагітніє. Прийде до своєї мами, Насті, тобто, і скаже, що чекає на малюка. А Настя, мабуть, повторить слова Каті. Що Соня собі народжує і нехай не розраховує на допомогу. Адже й у Насті спогади про дитинство дочки будуть жахливими. І так продовжуватиметься і продовжуватиметься, поки хтось не розірве це порочне коло. То може, Каті варто це зробити?
Так, її життя зараз чудове. Але чи справді це так? По-справжньому вона щаслива, коли її дитина як білка в колесі?
Катя завела мотор і вирушила до дочки.
– А я до вас із гостинцями, – посміхнулася вона.
Настя теж усміхнулася, але якось слабко. Вдома був безлад, сама Настя схожа на свою тінь. Ще й Соня пхикає.
– Зубки лізуть, – пояснила Настя. – Усю ніч Соня абияк спала, і я разом з нею. Сил ні на що нема. Але ти проходь, мамо. Я зараз чайник поставлю.
Катя зітхнула, а потім знову посміхнулась.
– Знаєш, що? Іди поспи. А я посуд помию, а потім із Сонею погуляю.
– Правда? – здивовано спитала Настя.
– Звісно. Іди, відпочивай.
Настя посміхнулася. Щиро.
– Дякую, мамо. Я, правда, сьогодні ніяка.
Катя прибралася, потім зібрала дитину і вирушила гуляти. Соня міцно спала в колисці, мабуть, теж відсипалася за безсонну ніч. А Катя йшла парком і багато думала. В принципі, знайдеться у неї кілька днів на тиждень, щоб хоч трохи допомогти дочці. І ніяк це не позначиться на її відпочинку. Адже це внучка, не чужа людина, можна й посидіти.
Права була Таня, допомога – це не те саме, що дітей ростити. Можна виділити цей час. Але як зараз тепло на душі, коли Катя знала, що її донька сьогодні відпочине. Набереться сил, зарядиться позитивом. І, хоч, на кілька днів цього позитиву вистачить. А потім Катя знову приїде до неї.
І тільки-но рішення дозріло, відразу навіть дихати стало простіше. Розірвала вона це порочне коло. І дуже сподівалася, що Настя ніколи не скаже своїй доньці ті слова, які їй сказала Катя.
