Катя ніколи не гналася за багатством. Їй було важливе інше – сімейне тепло, затишок та впевненість у завтрашньому дні. Але після того, як не стало дядька доля розпорядилася інакше: їй дісталася простора квартира у центрі міста.
Дядько був самотнім чоловіком: ні дружини, ні дітей у нього не було. З живих родичів залишилися лише сестра: мама Каті, сама Катя, та Олена, двоюрідна сестра Каті.
Як тільки Олена дізналася про спадщину, вона відразу приїхала до сестри і влаштувала сварку.
– Пощастило тобі, звичайно, – сказала вона, оцінюючи стіни. – Але ж хіба це чесно? Я, взагалі, теж його племінниця, а все дісталося тільки тобі!
Катя важко зітхнула. Вона чекала на цю розмову.
– Олено, це було рішення дядька, – спокійно відповіла вона. – Він сам так розпорядився ще за життя.
Але Олена навіть слухати не хотіла.
– Та облиш! Він просто був під впливом твоєї матері! А тепер ти житимеш у такій квартирі, а я повинна тулитися на орендованих метрах! Ти маєш поділитися! Це справедливо! Не будь жадібною!
– Я не можу тобі допомогти. Продавати квартиру я не хочу, а грошей у мене немає, щоб виплатити тобі “моральну” компенсацію. Запитуй не з мене. А з дядька.
– Але ж його не стало.
– Саме так. Тому просто змирись, Олено.
Катя знала Олену з дитинства. Заздрість завжди жила у ній, як тінь. І що більше сестра обурювалася, то ясніше ставало: ця розмова безглузда. Катя вирішила випровадити сестру та заблокувати її номер.
***
Минали роки. Катя вийшла заміж, народила дочку, Аллу. З чоловіком жили добре, донька була розумниця-красуня. Все було гаразд.
Коли Аллі виповнилося десять, Катя вперше замислилася про майбутнє. Жили у квартирі чоловіка, а квартира дядька була її єдиним цінним активом, але чи варто триматися за нерухомість, якщо можна продати її і на ці гроші створити для доньки хороше майбутнє?
Наступного ранку вона ухвалила рішення – виставити квартиру на продаж.
– Ти що надумала! – ахнула мати Каті, дізнавшись про це. – Це ж квартира в центрі! Вона тільки дорожчатиме!
Катя лише усміхнулася.
– А майбутнє дитини? Хіба воно не цінніше?
– Здавай квартиру та збирай гроші. Не думай навіть про продаж!
Порада мами була розумною. Чоловік Каті теж був проти продажу квартири.
І все ж таки Катя вирішила сказати родичам, що квартиру вона продала. Надто вже ця історія з “чужою” спадщиною її обтяжувала. З Оленою вони не спілкувалися, але Катя знала, що двоюрідна сестра розпускала чутки про несправедливу спадщину та жадібну сестру.
Щоб перекрити потік чуток, Катя сказала, що отримані гроші пішли на майбутнє доньки, поїздки на конкурси, оплату престижної освіти. Дочка отримала можливості, про які інші могли лише мріяти.
Насправді ж Алла вчилася добре, і батьки лише опосередковано допомогли їй у житті. Квартира дядька чекала на момент, коли настане час будувати сім’ю. Такий був план Катерини. Зробити подарунок дочці на весілля.
А Олена?
Вона, як і раніше, жила в орендованих квартирах і скаржилася на несправедливість. Так само заздрила Каті і сподівалася вихопити шматочок від продажу майна. Сім’єю вона не обзавилася, вважала, що діти – надто дороге задоволення, а чоловікам вона не вірила.
***
Минуло багато років. Дочка виросла, а матері Катерини не стало. Залишалося менше родичів, хто міг би дорікнути Катю в жадібності. З Оленою вони не спілкувалися понад тридцять років.
На своє п’ятдесятиріччя Катя зібрала друзів та близьких у затишному ресторані. Атмосфера була тепла: сміх, спогади, тости. Вона покликала лише тих, кого хотіла бачити цього особливого дня.
І раптом у дверях кафе з’явилася Олена. Як вона дізналася про місце проведення, було для Каті загадкою. І все-таки ювілярка не стала виганяти непрохану гостю.
– О, ось і наша іменинниця! – простягнула Олена з натягнутою усмішкою. – Вітаю! Говорять, ти тепер успішна дама? І дочка в тебе… Розумниця, красуня!
Катя кивнула.
– Дякую, Олено. Сідай, пригощайся.
Олена простягла Катерині букет. Там виявилася парна кількість троянд, але Катя не стала робити з цього галасу. Тихо попросила офіціанта розділити букет на три та сім штук.
Але сестра не збиралася просто святкувати. Вона підняла келих і, скуштувавши ігристе, голосно сказала:
– Фу! Чому вино дешеве?
Гості подивились у її бік. Ніхто не скаржився на напої та стіл. Усі були задоволені.
– Я не розумію, як можна за таких грошах цим гостей пригощати!
– Олено…
– Ти мені рота не затикай. Я знаю, як ви живете. Гроші мішками зберігаєте.
Гості почали перешіптуватись.
– Олено Василівно, яке ігристе вам треба? – Алла вирішила взяти в руки ситуацію.
– Мені потрібне колекційне. Яке ти сама п’єш?
– Я не п’ю.
– Так? А в тебе на сторінці я бачила, що ти п’єш! Ей, офіціанте! Коли морозиво подадуть? Мені треба як на тій фотографії, щоб прямо у каві, і щоб сироп стікав по склянці.
– На якому фото? – Алла навіть розгубилася від такої заяви.
– З літака. Де сидиш із келихом, а стюардеси в ніжки кланяються! Ще б пак, бізнес-леді летить! Корона не тисне? Ми все бачили, знаємо, як Алла першим класом роз’їжджає світом. А Катя ось вирішила на рідні зекономити. Не соромно?
– Олено… Алла їздить у відрядження за рахунок компанії. Просто пощастило з директором… – Катя була готова провалитися крізь землю від сорому. Щоправда, соромно їй було не за дочку, а за двоюрідну сестру, яка влаштувала такий концерт.
– Втім, поняття “сором” у тебе взагалі відсутнє, – продовжила своє Олена.
– Олено, вгамуйся… – Катя спробувала, але та не слухала.
Олена відкрила рота, але не знайшла що відповісти. – А ви знали, що колись Катя прибрала до рук мою спадщину? А потім ще й мою квартиру продала! І ні копійки, ні гроша мені не віддала! А я ж теж племінниця! Пам’ятай, Катю, бумеранг тобі ще прилетить! Побійся Бога, віддай мені борг! У залі повисла напружена тиша. Гостям не подобалося те, як поводилася непрохана гостя.
Катя встала.
– Продала я свою квартиру чи ні – моя і тільки моя справа, – спокійно сказала вона, дивлячись сестрі у вічі. – Як і те, куди я поклала свої гроші. І якщо хочеш знати, я готова віддати за майбутнє своєї дочки. Завдяки цьому тепер вона має гарну освіту, роботу, стабільність. А що ти зробила, Олено, за ці роки? Що нажила? Образу? Зморшки від злості?
– Тобі легко говорити! Жила на всьому готовому! А про мене хто потурбувався? Я на цю квартиру все життя сподівалася. Але моя мама, на відміну від твоєї мало метушилася!..
– У кожного свій вибір. Я вибрала майбутнє. А ти вибрала заздрість.
– Досить! – у залі почувся голос тітки Марії. Вона була сусідкою та подругою мами Катерини. Вона одна залишилася з того покоління і багато знала. Як виявилося, вона знала навіть більше, ніж могло здатися на перший погляд.
– Та вже сиди… Мовчи, – Олена махнула рукою на стареньку.
– Це ти мовчи, коли кажуть говорять. – Тітка Марія акуратно встала, тримаючись за паличку, і заявила: – Хочеш знати, чому дядько тобі нічого не залишив? Гаразд, я скажу. Але правда, Олено, тобі не сподобається. Востаннє питаю: хочеш знати?
– Ой, здивуєш, чи що? Та я вже всяке про нього думала… – відповіла Олена.
– А головного не зрозуміла. Нерідна ти ні дядьку, ні Каті. Ти взагалі не дочка своєї прийомної матері. Батько твій нагуляв тебе десь і приніс до родини. Дітей у них не було, от і прийняла тебе, матір, як рідну. Але дядько тебе рідною не рахував. А коли твій поганий характер проявився, взагалі сварив сестру, що прийняла чужу дівчинку.
Олена так і застигла з відкритим ротом.
– Обманює, баба Марія! Як пити дати, обманює! – вона рушила на стареньку, та її вчасно зупинили.
– Іди, викопуй дядька, та роби тест, якщо тобі так спокійніше буде, – вигукнула тітка Марія у відповідь.
У залі повисла тиша. Олена щось буркнула, розвернулась і вийшла із зали. Вона не могла повірити у правду. Адже справді, мама ніколи не любила її. І схожа вона була лише на батька. Тепер стало ясно чому.
Переконавшись, що сестра пішла, Катя сіла назад за стіл, подивилася на гостей і підняла келих.
– Забудемо минуле. Що було, те минулося. А тепер святкуйте. Сьогодні таки мій день!
Гості підтримали ювілярку. Олена залишилася у спогадах як артист театру, який додав заходу гостроти та ефекту шоу.
З того дня Олена більше не говорила, що претендує на гроші чи частку майна двоюрідної сестри. Вона насправді не була родичкою Каті. Вона не знала матір і, мабуть, ніколи не зможе дізнатися, адже її прийомної матері не стало, та й батька давно немає на цьому світі.
