Катерина не любила свій день народження.
Звісно, коли вона була маленькою, то думала, що все це свято починали для неї, тож дуже раділа.
Приходили гості, веселилися, співали пісень. На столі було багато смачненького, а головне цукерки й торт, який мама пекла сама.
Мама щоразу дарувала їй ляльку, і дівчинка цілий вечір сиділа з нею на дивані, спостерігала за гостями.
Потім її відправляли спати, оскільки, мовляв, дитячий час вже минув.
Пізніше Катерина почала розуміти, що це не її свято. Бо ж гості їй дарували тільки шоколадки, а деякі й просто льодяник з кишені, але частіше взагалі нічого.
А потім Катерина дізналася, що святкують батьки не день народження… А дату свого весілля.
…Мама Катерини виходила заміж із великим животом. У момент урочистості все й почалося.
Веселощі були в розпалі, коли Катерина попросилася в цей світ.
Добре, що лікарня була поряд, породіллю доставили туди практично на руках.
Весілля було на першому місці, а народження доньки, наче між ділом.
З кожним роком свято було скромнішим, але не в плані гостей. Гостей іноді було навіть більше.
На столі все менше було смачних страв, а торт та цукерки зникли зовсім.
Про Катерину не згадували, ляльки їй уже були не потрібні, тому вона залишалася без подарунка.
Дівчинка просто йшла зі свята до бабусі Люди.
Бабуся була зовсім нерідною – троюрідна тітка її матері. Вона згодом і розповіла їй момент її народження. Катерина часто відсиджувалася в неї в моменти застілля.
Вісімнадцятиріччя Катерина, як і завжди, зустріла у баби Люди з пирогами.
– Дівчино, тобі вчитися треба. У тебе випускний скоро.
– Я піду на роботу.
– З твоїми успіхами в інститут треба.
– Я б теж хотіла, але згодом. Грошей зароблю й поїду. А може, на заочне вступлю.
– Тільки тут не залишайся. Подивися до чого батьки дійшли. У них одне на думці – свято.
– Не люблю я свята. Зовсім не люблю…
Катерина заробила грошей і поїхала. Вступила в інститут, як і хотіла заочно, знайшла роботу в рекламному агентстві.
Вона добре працювала. Її помітили, підвищили. У неї з’явилися клієнти. Усе давалося легко.
Якось офіс зустрів її незвичайним виглядом. Кульки, квіти.
– У нас дитяче свято? – запитала вона. – У когось день народження?
– З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!!! КАТЮ, З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!
– Я?! Мене?!
Катерина розгубилася. У неї справді був день народження, тільки вона про нього навіть не згадувала. Навіщо? Вона не любила це свято. Працювала вона тоді перший рік, але колеги дізналися.
– Тебе!
Усі її вітали, бажали успіхів, вручали маленькі подарунки, не дорогі, але від щирого серця.
– У нас така традиція. Ходімо пити чай, там величезний торт.
Вони справді мали таку традицію. Усіх іменинників вітали саме так.
День тоді пройшов весело. У Катерині вперше було таке веселе свято, але воно закінчилося. Всі розійшлися по домівках, включаючи Катерину.
Вона пішла на свою орендовану квартиру. Увечері її привітала бабуся Люда, сказала, що пекла пиріг на честь її дня народження. Мати зателефонувала тільки вранці:
– З днем народження.
– У мене вчора було.
– Знаю, не встигла. Могла б і сама зателефонувати, у нас із батьком теж учора свято було. Ти вже працюєш, могла б подарунок, чи грошей нам надіслати.
– Дякую. Мені пора на роботу, – розмовляти з матір’ю Катерина не хотіла.
Пізніше Катерина познайомилася з хлопцем. Олег працював у сусідньому офісі, вони часто спілкувалися по роботі.
– Чому ти така сумна у свій день народження? Треба веселитися.
Катерина згадувала свої минулі дитячі свята, яких по суті не було. Була просто ілюзія.
Було сумно. Мама майже ніколи не дзвонила перша, навіть у день народження. А дату свого весілля пам’ятала чудово.
Просто ж Катерина народилася невчасно і цим колись зіпсувала їм усе свято.
– Катрусю, не сумуй, – сказав Олег. – Давай ми перенесемо твій день народження. Скажемо всім, що помилилися числом. Ти народилася о 12-й ночі. Значить, треба святкувати тільки завтра. Як тобі моя ідея?
– Не знаю. Взагалі не люблю це свято.
– Відпусти минуле. Не тримай зла, у тебе є баба Люда, є я, і в нас діти будуть. Їм потрібні свята. А батьків не обирають, вибач матір. Вона й так нещасна. У неї немає любові до дочки, і любові дочки теж немає. А в нас буде. Ти будеш хорошою матір’ю наших дітей. Я знаю.
– Матір’ю?
– Ну так. Я вже тобі давно натякаю. А ось і мій подарунок.
Олег дістав із кишені якусь коробочку.
Він відкрив її й Катерина ахнула від побаченого.
Там була каблучка!
– Це що пропозиція?! – запитала Катерина.
– Так! Тепер у нас буде нове життя. Ти згодна?!
– Згодна!
…Сім’я змінила ставлення Катерини до свят.
Діти вимагали уваги, а вона була рада їм дати все те, що їй не вистачало в дитинстві.
Виявилося, що свята можуть бути не такими, як у її дитинстві…
