Юрій Едуардович давно став удівцем, ще коли його син шостий клас закінчив.
А вчора його Андрійко закінчив інститут і тепер він інженер і їде працювати за кордон.
Один Юрій залишиться. Десять останніх років він сам і прожив, без жінки. Жінки, звісно, були, але серйозних стосунків так і не було. Один сина виховував.
Виріс той хорошим хлопцем, трохи легковажним, але це лише з дівчатами. Інститут із відзнакою закінчив, ось йому й запропонували хорошу роботу.
Післязавтра, у середу, їде. Сьогодні вирішив насамкінець погуляти.
Пролунав звук дверей, що відчинилися. Юрій вийшов у коридор і ахнув. На порозі стояв його син із дівчиною:
– Тату, познайомся! – почав той. – Це Валя. Валя – це мій тато Юрій Едуардович. – Ми на хвилинку. У туалет сходити, і чаю попити…
Дівчина зніяковіла, але син уже зник за дверима туалету.
– Валю, проходь на кухню! – запросив дівчину Юрій. – Зараз чай будемо пити.
Дівчина несміливо пройшла і сіла за стіл, а господар поставив на плиту чайник і почав робити бутерброди.
– Давайте я вам допоможу! – дівчина встала з-за столу.
– Ти ж, гостя, – усміхнувся чоловік.
– Ну і що?
– Гаразд, готуй бутерброди.
Син зайшов у ванну, потім у нього задзвенів телефон, і він подався в кімнату.
А Юрій все дивився на дівчину:
– Вперше бачу, що у сина звичайна хороша дівчина, – думав він. – Зазвичай у нього тільки довгоноги красуні, яких він міняє майже кожен місяць. Він же ж післязавтра їде. Для чого вона йому? А дівчина гарна. Очі розумні, і погляд такий добрий…
– Валю, ти разом із Андрієм в інституті вчилася? – завів розмову господар квартири.
– Куди там мені? – усміхнулася дівчина. – Я ж з дитбудинку, але вчилася в школі добре, потім коледж закінчила. Зараз працюю на заводі.
– У нас у місті?
– Так.
– А ви теж на нашому заводі працюєте? – запитала дівчина.
– Так, токарем…
– О, ви вже все приготували! – Андрій зайшов на кухню і сів за стіл.
– Синку, а ти не знахабнів, часом? Залишив дівчину одну…
– Тату, вона ж із тобою!
Вони сіли, попили чаю.
– Тату, ну ми пішли, – син підвівся з-за столу.
Встала й дівчина. Зустрілася очима з Юрієм, посміхнулася:
– До побачення, Юрію Едуардовичу!
– До побачення, Валю! Заходь ще!
Вони пішли. А чоловік відчув, якесь хвилювання, наче сталося, щось незвичайне, що розбурхало його душу…
…Син повернувся через годину.
– Андрію, ти навіщо цій юній дівчинці голову морочиш? – одразу запитав батько.
– Тату, їй двадцять п’ять, вона на два роки старша за мене, яка вона там юна дівчинка!
– Навіщо, тоді ти її привів?
– Ми зі Славком зайшли в якесь кафе. Випадково познайомилися з Валею та її подругою, вирішили додому провести, – син засміявся. – Захотілося в туалет. От і зайшли.
– Андрію, але вона…
– Тату, чого ти завівся. Мені післязавтра їхати. Ну, провів додому й забув. Вперше, чи що?
…Син поїхав. Пусто стало в квартирі. Вечорами Юрій зазвичай чекав свого Андрія. Допомагав робити йому проєкти та курсові. Тепер вечорами чекати нема кого, проєкти та курсові робити – теж не треба…
Вночі Юрій не міг заснути, доки син не подзвонив і не повідомив, що доїхав.
Через дві години ще раз, що добрався на місце.
Після цього Юрій спокійно заснув. Щоправда ненадовго, працювати треба йти. Поки збирався, ще одна цікава думка промайнула в голові:
– Заробляю я дуже добре, нам із сином цілком вистачало, навіть машину нормальну зміг купити. Тепер тільки на себе працюватиму. Одружитися, чи що? Адже мені всього сорок п’ять. Не все життя ж самітником жити?
І тут перед його очима несподівано виникла Валя, коли вони були самі на кухні, як вона випадково зачепила його рукою… Її прощальний погляд…
– Про що ти недолугий старий думаєш?! – подумки насварив себе Юрій.
А потім знов щось задумався:
– Ми ж із нею на одному заводі працюємо, тільки у різних кінцях… Завод великий. Вона, мабуть, до іншої прохідної виходить і там на маршрутку сідає. Не через весь завод вона ж ходить?
…Після відгулу роботи трохи побільшало. Верстат його був один на весь цех, але не настільки, щоб перепрацьовувати. Якщо й затримався після роботи, то тільки на пів години. Помився в душі і вийшов із цеху.
– Юрію Едуардовичу, – пролунав знайомий голос, коли Юрій вже підходив до прохідної.
– Валя?! – Юрій не вірив своїм очам. – Ти ж казала, що в іншому цеху працюєш?
– Хотіла сьогодні по магазинах пройтися, – дівчина чомусь ніяково опустила очі.
– Ходімо разом! – Юрій сам не зрозумів, як це раптом сказав.
– Ходімо! – радісно заблищали її очі.
– Валю, переходь на «ти»! А то я себе старим відчуваю.
– Який же ж ви старий?
…Вони йшли містом, радісно розмовляючи, зовсім не помічаючи магазинів, якими треба було пройтися.
Схаменувся Юрій тільки коли вони підійшли до його будинку:
– Валю, а ти, де живеш?
– Ще дві зупинки.
Обом згадалася їхня перша зустріч, і дівчина, немов виправдовуючись, додала:
– Ми з подругою зайшли кави попити і зустріли вашого сина з другом. Ось Андрій і вирішив провести мене додому. Йому було нецікаво зі мною, – Валя опустила голову. – А коли дізнався, що я на два роки старша за нього, зовсім до мене інтерес втратив…
– Він у мене хлопець гарний, – почав Юрій, наче виправдовувати сина. – Тільки трохи зазнався…
– Я це зрозуміла. Ой! Не ображайся! Гаразд?
– Про що ти говориш? – і щоб перевести розмову Юрій додав. – А в магазини ми так і не зайшли.
– Ще не пізно. Дорогою до мого будинку їх ого-го скільки…
…Вони зайшли до найближчого в її будинку.
– У мене вдома голубці є готові, треба сметани купити і свіжого хліба, – сказала Валя, коли вони зайшли в магазин.
– Сто років не їв голубців!
– Так ходімо, нагодую! – сказала дівчина і одразу зніяковіла.
– Тоді всі покупки за мій рахунок! – сказав Юрій, наче не помітивши її збентеження.
– Але…
– Ніяких «але».
Вони купили і сметани, і хліба, і дорогих цукерок. Коли вийшли з магазину, Юрій згадав, що не поставив одне дуже важливе питання:
– Валю, а ти сама живеш?
– Сама. Я ж з дитбудинку. Мені однокімнатну дали, – вона кивнула головою на пʼятиповерхівку.
…У квартирі все було чисто та акуратно:
– Юрію, проходь, не соромся! – запросила господиня і попрямувала на кухню.
Чоловік зайшов слідом:
– Допомогти?
– Ні, на моїй кухні мені допомагати не треба! – твердо сказала дівчина.
Запахло голубцями, та так смачно, що Юрію одразу згадалося, що він після роботи досі не їв.
Ось і вони з’явилися на столі, зі сметаною, гарно прикрашені гілочкою кропу. Потім чай, свіжий, ароматний із шоколадними цукерками.
Раптом Юрій відчув, що йому не хочеться йти звідси. Ось не хочеться і все!
– Посидь у кімнаті! – звеліла господиня, коли з чаєм було закінчено. – Я зі столу приберу і посуд помию. Можеш подивитися телевізор.
Він пройшов у кімнату сів на диван, але телевізор дивитися зовсім не хотілося. Хотілося бути поряд з Валею…
І ось вона зайшла, така мила й домашня. Усміхнулася, перехопивши його погляд. Він різко встав, і їхні обличчя опинилися надто близько, настільки, що вони зовсім перестали, щось контролювати…
Отямились вони, десь… Далеко за північ. Додому Юрієві йти не хотілося, просто вже не було сил, і він залишився ночувати…
…Минуло пів місяця. Вони не приховували свою любов і почали говорити про те, щоб розписатися. Одне бентежило Юрія, якось треба сказати про це синові…
І ось син зателефонував вкотре, якраз, коли у батька на роботі була обідня перерва, і закричав, навіть не привітавшись:
– Мені квартиру дали, правда, поки що однокімнатну! Я вже у ній! Планування класне, кухня велика!
– Ого! – радісно вигукнув батько, але подумавши, спитав. – А чому «поки що»?
– Тату, я здається закохався по-справжньому!
– Щось мені важко віриться, – посміхнувся Юрій, але тут же серйозно запитав: – А хто вона така?
– Вона дочка дуже великого начальника. Теж закінчила інститут і приїхала сюди. Уявляєш?
– Сину, я радий за тебе.
– Тату, а в тебе як справи?
– Андрію, ти тільки не смійся, – запала тиша. – Я теж закохався і збираюся одружуватися.
– Та ти що?!
– Сину, але як ти до цього поставишся?
– Нормально! Тату, ти сам мене виховував. Я все розумію. Ти ж теж людина. Я радий за тебе! А хто вона така?
– Андрію, розумієш, я навіть не знаю, як тобі це сказати… – раптом заявив Юрій. – Ти її знаєш, але не знаю, чи ти мене зрозумієш…
– Тату, та хто ж вона така, врешті-решт?! – Андрій не розумів, що відбувається.
– Це… Валя…
– Яка ще Валя?
– Ну-у-у…
– Зрозумів, зрозумів, – голос Андрія став якимось повчальним, наче це він розмовляє із сином. – Вона дівчина гарна, розумна. Тату, все нормально! Щастя тобі і Валі!
Вони ще кілька хвилин розмовляли, ділячись останніми новинами. Коли поговорили і вимкнули телефони, то Юрій одразу набрав номер своєї коханої:
– Валю, початок місяця. Ти можеш відпроситися з роботи раніше.
– Юро, а що трапилося?!
– Ми ж з тобою хотіли подати заяви в ЗАГС. Давай сьогодні!
– А як же ж твій син?!
– Він радий за нас і бажає нам щастя! Каже, що й сам там по-справжньому закохався у якусь дівчину.
– Юрчику, все! Я біжу відпрошуватися!
Юрій поклав слухавку і радісно посміхнувся. Ось і в його життя прийшло справжнє щастя…
