Знала Юлія Володимирівна, що настане той день, коли її дочка Ліза вийде заміж. Але що це настане так швидко, вона точно не думала.
– Мамо, я хочу познайомити тебе з майбутнім зятем, – раптом заявила Ліза.
– Дорогенька, а чи не зарано? Тобі ще ж три роки вчитися, яке заміжжя? Озирнися навколо, всі дівчата думають про кар’єру.
– Я не хочу жити так, як усі. Вони міняють наречених, як рукавички. Багато і початковий капітал знаходять за рахунок коханців. Ти цього хочеш?
– Ні, цього не хочу. Але, я вважаю, що у дев’ятнадцять років ще рано мати сім’ю.
– Ти ж сама у дев’ятнадцять мене вже народила.
– І що з того вийшло? Нічого доброго. Кинулася на шию твого батька, зраділа, що кличе заміж. Так хотілося якнайшвидше піти з батьківського дому. З вітчимом у мене не склалися стосунки. Юрко мені здавався майже принцом, який врятував «попелюшку». Перші роки на руках носив. А коли настало безгрошів’я в сім’ї, почалися сварки. На себе звалила все. Сама тягла весь дім. Юрко ж місяцями сидів удома. Не міг, бачте, витрачати свої сили на роботу, що низько оплачувалася.
– Мамо, Олег зовсім не схожий на мого тата. У них з його батьком автомийка, збираються розширюватись…
– Твій батько теж робив грандіозні плани, тільки їм не судилося збутися. Гульбанити почав…
– Мамо, ми з Олегом запрошуємо завтра тебе в ресторан на вечерю. Ти побачиш, що він дуже хороша людина.
– Чому в ресторан? Приводь його до нас, я щось приготую.
– Олег не хоче надокучати тобі сервіруванням столу, а навпаки, хотів, щоб ти відпочила від домашніх справ.
Юлі довелося погодитись. Наступного дня вона збігала у перукарню, прикупила щось у свій гардероб.
А як же ж?! Не щодня ж дочка знайомить її з нареченими!
Юля вважала, що майбутня теща має бути на висоті, тим більше, що вона ще сама в розквіті сил, немає їй і сорока років…
…Коли Юлія зайшла в ресторан, то трохи здивувалася. Поруч із дочкою вона побачила не молоденького юнака, а вже справжнього чоловіка, трохи молодшого за неї.
Вона вже хотіла повернути назад, але тут Ліза побачила матір і пішла їй назустріч. Зятьок пішов слідом з величезним букетом троянд.
Когось Олег їй нагадував, але поки що на думку нічого не спадало. Майбутній зять, ніби намагався відвернути тещу від сторонніх думок, розповідав про бізнес батька, свої плани на майбутнє.
– Про доньку не турбуйтеся, я про неї подбаю. У вас залишиться час на особисте життя, ви ж такі молоді ще.
Особливого враження Олег не справив на Юлію Володимирівну. І в ресторані, і вдома жінка постійно намагалася знайти схожість Олега зі своїми знайомими.
І раптом, дорогою на роботу її осяяло: це ж Олег, громадянський чоловік їхньої бухгалтерки Марини!
Юля кілька разів бачила, як він уранці підвозив Марину на роботу. Вона готова була вже повернутися додому.
– Доню, сьогодні ти ночуєш удома, у мене до тебе є розмова, – просто сказала вона.
– Мамо, що могло статися за ніч? Допомога може потрібна? Приїдемо з Олегом.
– Нічого, у мене до тебе особиста розмова.
Юля намагалася якомога яскравіше описати стосунки майбутнього зятя з жінками. Але зробила ще гірше.
– Я з ним зустрічаюся більше року, і жодних жінок поряд із ним не бачила.
– Яка ти в мене недолуга. Під маскою бізнесмена, він обманював вас двох.
– Ми кохаємо один одного, і ніщо нам не завадить жити разом! Якщо вже на те пішло, то добре, хай помилюся!
– Я не хочу тобі такої долі, як у мене. Залишитись з дитиною на руках – це дуже важко для молодої жінки.
Та донька тільки махнула рукою.
…Ліза вийшла заміж, весілля відгуляли. Почалися звичайнісінькі будні. Ліза намагалася по–новому облаштувати своє сімейне гніздечко.
Олег, як і обіцяв, довчив Лізу, влаштував по–знайомству на роботу. Юлі б радіти треба, що у дочки такий заможний чоловік. Але вона жила в постійній напрузі, ніби чекала на щось погане. Й інтуїція жінку не підвела…
Юля саме поверталася з роботи, а назустріч їй бігла заплакана дочка…
– Мамо, я щойно застала Олега з дочкою сусідки! Як він міг?!
– Доню, у нього на обличчі було написано, що він гультяй. Я ж не могла тебе переконати. Ти на нього дивилася крізь рожеві окуляри.
Ліза повернулася до матері після невдалого заміжжя. Олег зрідка нагадував себе телефонними дзвінками. Образа на чоловіка взяла гору над любов’ю. Вони розлучились.
Лізу ця подія не привела до смутку, навпаки, вона почувала себе так, ніби струсила з себе купу всього поганого. З матір’ю вони стали нерозлучними подругами. Донька, перш ніж розпочати стосунки, завжди радилася з матір’ю. Якщо та схвалювала, то тільки тоді починала зустрічатися.
Щастя для обох прийшло одного дня. Юля з дочкою недільного вечора поверталися після прогулянки додому. На маршрутку вони запізнилися, довелося ловити попутку.
Їм пощастило, після кількох хвилин голосування на узбіччя звернула дорога машина, у якій були вільні задні сидіння.
– Давайте знайомитись, я Степан, а це мій син Андрій, – сказав водій.
Ось так слово за слово і домовилися про спільне проведення вихідних.
Почалися взаємні відвідування, обмінювалися подарунками на всі дати, не лише сімейні, а й календарні.
Юля з Лізою були дуже здивовані, коли одного дня побачили на порозі своєї квартири чоловіків, з букетами квітів. Це справді було несподівано.
Обидва стали на одне коліно, і хором запропонували руку і серце.
В один день два весілля. Хіба думала, чи мріяла Юля про своє щастя, більше ж дбала про дочку.
А тут обидві світилися від того, що подарувала їм доля.
У них майже одночасно народилися дві дитини.
Так і живе дружна родина, вирішуючи всі проблеми разом…
