– Скільки нам відміряно? Ніхто не знає. Тоді навіщо витрачати час на образи, – говорила баба Зіна, перебираючи часник і зв’язуючи його у пучки.
Навпроти неї сиділа молода жінка і в її очах був сум. Звали жінку Юля і прийшла вона до бабці, і прийшла вона до баби зіни, тому що їй сказали, що саме вона може допомогти їй з її проблемою.
А проблема у Юлії була банальна – чоловік загуляв. Адже немає для жінки більшого нещастя, як чоловік, який бігає на сторону.
Ні, він, звичайно, все заперечував. Говорив, що їй здалося, що її ревнощі безпідставні, і взагалі, як вона, мама його майбутніх дітей, може підозрювати його в такому непристойному вчинку.
Звісно, після таких промов і Юля почала сумніватися у своїх підозрах. Справді, що це на неї найшло. Ну мало кому там усміхнувся її благовірний. Мало кому допоміг прикрутити поличку. Тим більше він же в неї он який господарський: і полиці прикрутить, і лампочку, і город орає. Одним словом – золото, а не чоловік!
Але якщо вже в голові жінки оселилася підозра, то її нічим не забрати. Тому коли чоловік мився у ванній, а телефон залишив на столі, що саме по собі було дивно, оскільки він з ним навіть у туалет ходив, Юля прочитала повідомлення.
Ні, вона це зробила не спеціально. Ну яка ж жінка читатиме повідомлення спеціально, якщо тільки не сидить поряд із телефоном. А Юля якраз і сиділа поруч, і старалася переконати себе не чіпати телефон, але цікавість взяла гору.
Юля взяла телефон, зайшла у повідомлення і…ахнула. У повідомленні було написано всього три слова: – Думаю про тебе, коханий.
І цього вистачило, щоб Юлі почати ревнувати. Вона, звичайно, переглянула інші повідомлення від контакту на ім’я «Рибалка». Чоловіку допомогло те, що Юля була жінкою до досить інтелігентною і вважала, що сварка ніколи не вирішить проблему.
Насамперед, вона відправила чоловіка спати на диван у залу. Він заважав їй спати і вона не могла виспатися.
Потім, коли той у вихідний зібрався на рибалку, Юля взяла машину у подруги, і поїхала слідом за чоловіком. І так, рибалка виявилася гарненькою дівчиною в коротенькій сукні. Вона вибігла з під’їзду свого будинку, заскочила в його машину, ніжно поцілувала, і за кілька хвилин вони поїхали в невідомому напрямку. Ні, напрямок був відомим, але для Юлії він уже був ясним і щось ще з’ясовувати не було ні бажання, ні сили.
Отже, її підозри виявилися небезпідставними! І що з цим тепер робити вона не знала. Точніше знала і вже зібрала його валізу, яку поставила біля входу. Ось з’явиться з риболовлі і нехай їде рибалити далі, але вже з речами. Він, звичайно ж, знову все заперечував, але Юля була непохитною і, виставивши його за двері, залишилася одна. Плакала, не без цього. Не кожен же день виставляєш чоловіка через риболовлю.
Що робити тепер вона не знала. Вона хотіла «насолити» їм обом. Подруга радила звернутися до одної бабусі, як зналася на цьому, і могла допомогти «віддячити» і чоловіку і його новій жінці.. Але Юлія відкинула цей варіант одразу. Як би вона не ображалася на свого чоловіка і його коханку, але такого їм не хотіла.
А ось баба Зіна, про яку йшла хороша слава, була їй до душі. І ось зараз вона сиділа в її саду, слухала, як співають птахи, і дивилася як старенька, але спритна жіночка перебирала часник, і душа наповнювалася спокоєм.
– Щоб людина біля тебе була – великого розуму не треба. Мотузки добре працюють. Але коли він поруч не через те, що сам захотів, хіба ж це добре? Хіба це буде щастя? Щастя, воно має бути добровільним. Ти відпустила його і правильно зробила. Нехай іде на всі чотири сторони. Та й сама ти з ним вже не змогла б жити. Душа б твоя весь час у переживаннях була. А зараз забудь. Вибач і забудь. А головне побажай їм щастя. Щиро побажай і тоді твоє життя стане кращим, – говорила бабуся Зіна на прощання.
І Юлія їхала сільською дорогою і бажала своєму колишньому чоловікові щастя. Наскільки воно було щирим, вона сказати не могла, але образи в її душі вже не було. Сталося те, що сталося, і витрачати своє життя на образи справа не вдячна.
