З деяких пір Юля почала вимикати на ніч телефон. Не те щоб їй постійно хтось докучав і дзвонив, ні, такого не було, але після одного випадку вона вирішила, що сон з вимкненим смартфоном буде як мінімум солодшим і спокійнішим. Загалом справа була така.
Якось серед ночі Юлю розбудив телефонний дзвінок. У всіх буває нічого незвичайного.
– Олено! – почувся у слухавці добряче «веселий» чоловічий голос. – Ти де вештаєшся?! Я їсти жерти!
Чи то від несподіванки, чи спросоння Юля не відразу зрозуміла, що вона – не Олена і не придумала нічого кращого, як сказати:
– Вареників собі звари! – і натиснула закінчення виклику.
За хвилину телефон знову задзвонив.
– Олено! Я знайшов дві пачки! Які варити? – пролунав уже знайомий голос.
– Господи, та будь-які! – крізь сон роздратовано вигукнула Юля і знову завалилася спати.
Але, мабуть, своїми відповідями вона створила настільки нестандартну ситуацію невідомому чоловікові, що він втретє набрав її номер.
– Олено! Досить класти трубку! Де у нас лежить каструля? Ти можеш мені сказати нормально?!
Тут Юля остаточно прокинулася, згадала, що вона – це вона, тобто не Олена, і вирішила припинити ці нічні дзвінки.
– Чоловіче, вибачте, але я не Олена, ви помилилися номером.
– Олено, ну годі жартувати! Просто скажи мені нормально, де у нас лежить каструля, я сам вареники зварю, якщо ти не хочеш мене годувати.
– Чоловіче, я ще раз вам повторюю, я – не Олена.
– Ага, а звідки ти знаєш про вареники?
– Та просто так сказала! Усього доброго, я хочу спати.
За хвилину телефон задзвонив у черговий раз.
– Олено!
– Та я не Олена!
– А хто?
– Володя!
- Який ще Володя?
– Звичайний! – Юля почала закипати. – У Олени своєї запитай! – З цими словами вона вимкнула телефон і нарешті змогла спокійно заснути.
Вранці, тільки-но ввімкнувши смартфон, на Юлю висипалися повідомлення про двадцять сім пропущених дзвінків.
– Боже, – не встигла подумати вона, як телефон знову роздався звуками звичної мелодії. На екрані з’явився номер. Ймовірно, нічний співрозмовник теж отримав повідомлення про появу абонента в мережі і не гаяв часу, і тут же вирішив зателефонувати. Після деякого роздуму, Юля неохоче відповіла.
– Так, – невпевнено сказала вона.
– Це Олена! Ти хто така? Ти навіщо розповіла Ігорю про Володю? – у слухавці пролунав ображений жіночий голос.
– Якому Ігорю? Про якого Володю? – не зрозуміла Юля.
– Що ти прикидаєшся?! Вночі сьогодні! Чоловікові моєму – Ігорю, про Володю!
Юля розсміялася.
– Ти чому чоловіка не годуєш, Олено? Зварив твій Ігор вареники чи досі голодний сидить?
У телефоні зависла пауза.
– Ти і про вареники знаєш? – Олена розгубилася. – Марія, ти, чи що?! Зізнавайся, що в тебе було з моїм Ігорем?!
Юля вирішила не підставляти невинну Марію і зізналася:
– Я не Марія. І ні вас, ні вашого чоловіка не знаю.
– Так??? – недовірливо почулося з телефону. – Тоді звідки ти знаєш про мого Володю?
– Та не знаю я ні про якого Володю! Я просто ляпнула навмання!
Але Олену було не так просто заспокоїти.
– А звідки у Ігоря твій номер? – Не вгамовувалася вона.
– Та помилився він! Вам дзвонив, а потрапив на мене!
– Він сказав, що йому відповів Володя! Ти була з моїм Володею?!
– Та не була я ніде!
– Значить, він був у тебе?
Юля зрозуміла, що треба закінчувати цю безглузду розмову і без жодних пояснень скинула виклик. Олена, чи Ігор, чи, можливо, сам Влодя ще кілька днів намагалися до неї додзвонитися, але вона спочатку просто не брала слухавку, а потім, коли терпець остаточно закінчився, внесла їхні номери до чорного списку. І з того часу твердо вирішила відключати на ніч телефон, щоб випадково спросоння знову не стати причиною розбрату в чужих стосунках.