Коли Ірина пішла від чоловіка після 30 років шлюбу, то подруга Валентина її засудила. Дуже засудила.
Розкритикувала, сварилася, і поза очі навіть посміялася. Такий чоловік у неї був усім на заздрість!
А й справді. Олексій був усім хороший. У той час як сама Іринка була непоказною якоюсь, зовсім негарною, її чоловіка можна було назвати справжнім красенем.
Такі у кіно зазвичай знімаються. Високий, статний, спортивна фігура. Чорні кучері, сині очі з довгими пухнастими віями. Красива засмага. Одягнений завжди з голочки.
Дві вищі освіти, розумний. На людях галантний, вдома ніжний дбайливий чоловік. Зразковий батько для дочки. А заробляв стільки, що взагалі можна було ні про що не турбуватися.
Ірина й не турбувалася. Попрацює десь рік-другий, потім років 5 вдома сидить. Набридне, знову влаштується, на якесь тепле місце. Де особливо напружуватись не треба.
Каву попити, журнали погортати, в соцмережах посидіти – любе діло. І все одно, що зарплата мізерна. Натомість відповідальності ніякої і втоми немає зовсім. Легко жила Ірина за спиною свого чоловіка.
Не порівняєш із тим, як жила у шлюбі Валентина. Чоловік ще той. Навіть сказати про нього нічого. Валя сама на собі все тягла. Працювала, підробляла. Вдома крутилася.
Це в подруги Ірини вдома чоловік міг і пропилососити, і зварити борщ, легко. Все – із задоволенням і з піснею. У Валі все було інакше. Чоловік – лінивий пан, працювати не хотів. Ні вдома взагалі ніде. І її надовго не вистачило. Розлучилася, коли син у школу пішов. Проживши у шлюбі лише 10 років.
Хоча слово “лише” тут взагалі не підходить. За ці довгі 10 років Валентина постаріла на всі 20. Виглядала вона не дуже. Жила після розлучення одна вже багато років і дуже переживала через це. Вважала себе невпевненою. Що краси їй зовсім не додавало.
Але, до речі, Ірина теж чомусь швидко старіти почала. І так красунею ніколи не була, а тут взагалі зівʼяла якось дуже рано. До розлучення з Олексієм їй було за 50. А виглядала на всі 60.
– Поясни мені, я не розумію! Що тебе в Олексії не влаштовує? Чого не живеться спокійно? Чому розлучилася? – питала Валентина Ірину.
Але все, що говорила їй Іра, Валя пропускала повз вуха. Нісенітниця якась. Через таке хіба розлучаються? З надто хорошого життя подруга виробляє. Як це ще зрозуміти? Недолуга.
Ірина з Олексієм розлучилися. І зовсім перестали спілкуватися. Дочка вийшла заміж, народила дитину. Але поїхала в інше місто. Не наїздишся до неї, далеко.
І якщо раніше бодай донька трохи зближувала Ірину та Олексія. Іноді прийдуть до онука одного дня, зустрінуться там. Або на свята за одним столом доводилося сидіти у дочки. То тепер, як дочка поїхала, зовсім перестали бачитись. Чужими стали.
Олексій ображений. А Ірина, загалом, і рада була, що живе одна. Казала, що відпочиває тепер. Втомилася дуже.
– Ой, переробилася! Теж мені ще знайшлася! – засуджувала Іру поза очі Валентина. – Їй мого колишнього чоловіка на тиждень хоча б, подивилася б я на неї.
Поступово подруги віддалялися одна від одної. Минуло кілька місяців і зовсім перестали спілкуватися. Бо ж дружили вони з дитинства, навчалися в одному класі. Потім разом закінчували інститут. Але вийшло саме так, а не інакше.
…Минув ще рік.
І одного дня Ірина дізналася про колишнього чоловіка таке, що аж присіла від несподіванки.
Її колишня подруга Валя, виявляється, вийшла заміж.
Заміж за її колишнього чоловіка!
Буває ж таке у житті! Санта-Барбара якась.
А там все просто вийшло. Оскільки Іра та Валя дружили дуже давно, телефони один одного у Валентини та Олексія були. Ось вони й зідзвонилися одного разу, за старою пам’яттю і якоюсь потребою.
Хто кому перший подзвонив, Валя Олексію чи навпаки, не мало значення. Але здружилися вони одразу. Потім почали зустрічатися. Ірина з Валею вже на той час не спілкувалася, тому жодного почуття провини Валентина не відчувала. Що тепер зробиш, так сталося.
Та й чому вони з Олексієм мають бути самотніми? Тільки тому, що Валя з Ірою колись дружила?
Через деякий час вони вирішили розписатися. І все було добре. Навіть чудово.
Валя, як і раніше, засуджувала подругу за те, що та кинула «такого мужика». От недолуга. І тривало це доти, доки не почалися перші дзвіночки.
Якось Валя з Олексієм дуже посварилися. Взагалі неможливо й повірити через що. Виявляється, тарілки у шафі, на думку Олексія, мають стояти за зростанням зліва направо. Рівно, акуратно.
– Ну, гаразд, Олексію, згодна я. Ставитиму, як ти хочеш. Але тоді вже логічніше було б ставити зліва направо за спаданням. Починаючи з великих глибоких та закінчуючи маленькими дрібними? Не думаєш?
– Ні. Не бачу жодної логіки у твоїх словах. Нехай стоять, як завжди, вони у нас з Ірою стояли!
– Це у твоїх словах немає жодної логіки! І чому тарілки у шафі мають стояти незрозуміло як! Мене це нервує! Та й нема чого згадувати свою Ірочку кохану! Ну і жив би з нею! Чого розлучився, га?
– Не твоя справа!
Після цього вони не розмовляли тиждень. І тарілки ставили у шафі, кожен сам як хотів. Помирились потім. Валя все ж таки почала ставити тарілки в шафі так, як Олексію подобається. І наче все заспокоїлося.
Але не надовго. Наступна сварка сталася через взуття, яке Валентина «неправильно» на порозі поставила.
По-перше, знову, все має стояти акуратно і рівно. І передом взуття має в квартиру дивитися! Бо якщо інакше, то прикмета погана.
У Валі почали потихеньку здавати нерви. Тому що все це було на тлі постійного бурчання чоловіка. Щодо всього. А часто навіть без приводу.
Начальник поганий, погода на вулиці огидна, в країні живемо не такій, ціни в магазинах ростуть, навколо природа людьми засмічується, льодовики тануть…
Бу-бу-бу…
Усі вечори й вихідні. І що найнеприємніше, все це з часом посилювалося. Характер у Олексія стрімко псувався. Мабуть, із віком. А може, просто звик до Валі вже і не вважав за потрібне стримуватися у своєму невдоволенні всім навколо і претензіях особисто до неї.
На машині їздити взагалі за стільки років не навчилася. Вдома вічний безлад, погана господиня. Суп зварила неправильно. А солодке треба зовсім перестати їсти, просто обмежити недостатньо. А то так і погладшати можна шалено. Ось у нього, в Олексія, обмін речовин хороший, він їсть все і не повніє. Йому можна солодке. Валі не можна.
І треба було городик завести, дачу купити. На базарі ціни великі, а в магазинах овочі пластикові…
Що? Яка дача? Навіщо! Не мали вони таких планів на спільне майбутнє.
У Валентини одне відкриття було за іншим. Виявляється, вона не знала чоловіка подруги! Чи він іншим був раніше?
Бо ж вона вважала, що в Ірини такий хороший чоловік! Ідеальний! І все вказувало на це. А що ж тепер?
Виходить, це він зі своєю Ірочкою був таким добрим, а з нею, з Валею, поганим став?! Чому так сталося? Що вона зробила не так?
Не витримала Валя й зателефонувала колишній подрузі. Думала, не візьме слухавку. Але та відповіла. Зустрілися. Поговорили.
Живе тепер Ірина і насолоджується спокоєм. Нерви в норму поступово повернулися. Все гаразд у неї. Працює. Чого вдома сидіти? Не нудно, та й гроші не зайві.
А Валентину Олексій навпаки вмовляє покинути роботу. Наполягає прямо. Зібрався всерйоз купувати дачу. А хто буде обробляти грядки? Йому ніколи, він гроші заробляє. До речі, хороші. Це правда.
Та ось тільки Валі вже нічого не потрібно. Почала про розлучення подумувати. Хоча вони з Олексієм і року разом ще не прожили. Ось такі справи.
Розлучилася Валя. І зітхнула вільно. Все гаразд у неї тепер. Жаль тільки, що з Ірою так і не зійшлися знову, дружити, як раніше, не почали.
Бракує Валентині такої подруги як Іра. Даремно вона її засуджувала. Через Олексія. Чужий чоловік і справді поганим виявився. А вона не вірила.
Іноді одне щось погане, але невидиме іншим, багато хорошого видимого може перекреслити. Як та ложка дьогтю бочку меду зіпсувати. Так і з Олексієм вийшло…
…Олексій один і пів року не побув. Знову з якоюсь жінкою зійшовся. Живе.
Цікаво, чи ставить вона в шафі тарілки, як йому треба, чи ні?
Підтакує йому, що все погано навкруги? Любить його таким, яким він є?
