Головна - Історії жінок - Ірина принесла чоловікові на тарілці пару канапок. Вона сіла біля нього на диван перед телевізором. Тільки-но почався їхній улюблений серіал, як раптом задзвенів телефон. Ірина глянула на номер і застигла від несподіванки! Це була її сестра Діана. Ірина довго не брала слухавку, але та дзвонила й дзвонила. Нарешті вона взяла телефон і вийшла в іншу кімнату. – Що тобі треба?! – замість привітання запитала Ірина. – Тут з мамою таке сталося… Її скоро не стане, – почувся голос Діани. Ірина не могла повірити в почуте

Ірина принесла чоловікові на тарілці пару канапок. Вона сіла біля нього на диван перед телевізором. Тільки-но почався їхній улюблений серіал, як раптом задзвенів телефон. Ірина глянула на номер і застигла від несподіванки! Це була її сестра Діана. Ірина довго не брала слухавку, але та дзвонила й дзвонила. Нарешті вона взяла телефон і вийшла в іншу кімнату. – Що тобі треба?! – замість привітання запитала Ірина. – Тут з мамою таке сталося… Її скоро не стане, – почувся голос Діани. Ірина не могла повірити в почуте

Ірина принесла чоловікові на тарілці пару канапок і сіла біля нього на диван перед телевізором.

Щойно почався їхній улюблений серіал, як раптом у неї в кишені задзвонив телефон. Ірина глянула на номер і застигла від несподіванки. Це була її старша сестра Діана…

Ірина довго не брала слухавку, але сестра дзвонила й дзвонила.

– Може, ти вже відповість? – невдоволено спитав Андрій.

– Нам з нею нема про що говорити, – відповіла Ірина. – Сто років мені не дзвонила, а тепер надзвонює.

– Може, щось трапилося, – припустив чоловік. – Візьми слухавку, або я зроблю це за тебе.

– Не треба, я відповім…

Ірина взяла телефон і вийшла в іншу кімнату.

– Що тобі треба? – замість привітання одразу запитала Ірина.

– Тут з мамою таке сталося… Вона дуже слаба… Її скоро не стане, – почувся на іншому кінці голос Діани. – Тобі треба приїхати.

Ірина оторопіла. Чого–чого, а такої новини вона точно не чекала.

– Їй всього п’ятдесят два, чому? – це єдине, що змогла вимовити Ірина.

– Ти ж не знала, як вона жила останні роки. Мама була слаба. Ти не дзвонила і не приїжджала, жодного разу з днем народження її не привітала. Ти взагалі поводилася дуже погано!

– Замовкни! – зупниила її Ірина. – Не твоє це діло!

– Та що ти? Звісно, не моє! Я б тобі й не дзвонила. Вона сама попросила це зробити, бо хоче, щоб ти приїхала. Вона хоче попрощатися…

Ірина замовкла. Хотілося плакати, але на це не було сил. Скільки сліз Ірина пролила останніми роками, і причиною цих сліз була мати.

Як би не хотілося її бачити, але в той же час хотілося побачитися й поговорити.

Ще й новина така. Що сказати матері? Вибачити її, чи вибачитися? Ні, вона не зможе. Говорити їм з Ніною Василівною нема про що.

– Я не приїду, – відповіла Ірина. – Я не приїду, так їй і передай.

– Яка ж ти! – вигукнула в слухавку сестра. – Якою була, такою й залишилася!

– Не говори так про мене! Краще скажи це матері. Так і передай їй, що я вважаю, що вона зіпсувала мені життя!

– Нічого вона тобі не псувала! Ти сама зробила все, щоби зіпсувати собі майбутнє. Тільки ти!

– Та ну тебе! – Ірина кинула слухавку, а потім відкинула телефон.

Через кілька хвилин він знову задзвонив, бо Діана не договорила. Взявши телефон у руки, Ірина натиснула номер сестри і заблокувала його.

Все більше ніяких дзвінків від сестри вона не отримає, так їй і треба.

Блокування вирішить усі проблеми, про які взагалі можна було забути. Зрештою, поряд з матір’ю була її улюблена старша дочка, отже, все гаразд.

Вона повернулась у кімнату, де на дивані продовжував сидіти чоловік, присіла поряд із ним.

– Боже мій, та що з тобою! – ахнув Андрій. – Що там у вас сталося?

– Андрійку, це наші сімейні проблеми, – відмахнулася Ірина.

– Я теж тепер твоя сім’я, тож розкажи мені, що не так. Ти посварилася з Діаною?

– Ми з нею посварилися багато років тому, ще коли я з дому йшла, – відповіла Ірина. –Я, чесно кажучи, не хочу продовжувати розвиток цієї теми.

– Діло твоє, давай я тебе краще пледиком накрию…

Андрій дбайливо вкрив Ірину пледом, а вона лягла на диван і заплющила очі.

Плакати не хотілося, хотілося лише заснути…

…Ірина згадала той вечір, коли вона йшла від матері. Їй було вісімнадцять, і вона нарешті могла дозволити собі зробити те, чого давно так прагнула.

– Я не повернуся! – з викликом в голосі промовила вона.

Її мати тоді намагалася зупинити Ірину, але Ірина пройшла до дверей.

– Я прошу тебе, подумай ще раз про те, що ти робиш! – благала мати і спробувала перегородити Ірині дорогу. – Ти пошкодуєш про це багато разів, але буде вже пізно!

– Не пошкодую ніколи! – вигукнула Ірина у відповідь, вибігла за двері, швидким кроком спустилася вниз до машини, де на неї вже чекав Вадим. Вона сіла на переднє сидіння і відчула себе вільною.

– Ну що, поїхали? – весело спитав він.

– Звісно! Тільки ти і я!

«Ти і я» тривало кілька років. Ірина й Вадим поїхали в інше місто, зняли квартиру, обоє влаштувалися на роботу і жили, як чоловік та дружина. Ірині було вісімнадцять, йому – двадцять. Вони давно хотіли бути разом, тільки Ніна Василівна перешкоджала щастю дочки.

Вона не давала Вадиму номер телефону дочки, брехала хлопцеві про те, що Ірина давно живе в іншому місті.

Але кохання було не так просто перекреслити брехнею. Ірина все одно зустрілася з Вадимом, дізналася про підступи матері і втекла з ним у місто.

Звісно, самостійне життя не було безхмарним. У перші кілька місяців молодята були щасливі, а потім почався побут, складнощі з розумінням один одного, ревнощі.

Вадим став більше часу проводити зі своїми новими друзями, серед яких були жінки. Ірина ж намагалася підтримувати в будинку порядок, готувала, прала, а ще дуже хотіла завагітніти.

Вона знала про те, що в неї можуть бути складнощі, так і сталося.

– Знову тест негативний! – плачучи, говорила вона Вадиму, а він сердився і намагався її заспокоїти.

– Ще завагітнієш, – казав він. – Нам он скільки років! Ще молоді, ще народимо!

З кожним разом заспокійливих фраз було все менше. Ірина розуміла, що Вадим злиться на неї через те, що вона не може йому народити, через це дівчина думала, що не заслуговувала бути поряд з таким хлопцем, як Вадим.

Ще Ірина знала про головну причину, через яку не може завагітніти, і виною тому була Ніна Василівна.

Все сталося, коли Ірині тільки виповнилося сімнадцять.

Дівчина закохалася у свого викладача. А він, будучи одруженим, не знехтував стосунками з молодою. Через два місяці стосунків з’ясувалося, що дівчина вагітна.

– Як таке могло статися? – невдоволено спитав чоловік.

Ірина відчувала себе якоюсь зрадницею, наче вона зробила щось таке, чого від неї явно не очікували.

Дівчині було ніяково і соромно, але факт вагітності вже був підтверджений.

– Ти хіба не хочеш дитину? — спитала вона викладача, а той тільки руками замахав.

– Яку дитину? Ти про що? У мене є дружина, діти!

– А як же я? – задала Ірина риторичне питання.

Це потім вона дізналася про те, що, окрім неї, чоловік крутив романи з кількома дівчатами поспіль.

Ніна Василівна, дізнавшись про все, одразу ж сказала:

– Не залишай.

Ірина, яка розраховувала на допомогу та підтримку матері, здивувалася.

– Мамо! Але я чекаю дитину!

– І що? Мільйони чекають, тільки не всім вистачає розуму чекати від одружених, яким не потрібні ніякі діти. Ти хочеш життя своє зіпсувати?

– Але…

– Ідемо завтра…

Ірина розплакалася. Але Ніна Василівна була непохитною. Тут ще й Діана приїхала до рідних на вихідні, дізналася про ганьбу молодшої сестри, довго виказувала їй.

– Я ж тобі розповідала, звідки діти беруться! – кричала Діана. – У тебе в голові зовсім вітер?

– Я люблю його! – сказала Ірина, але мати з сестрою тільки махнули руками. – Я хочу від нього дитину!

Наступного дня вона все зробила…

– Сама винна, – отак «заспокоїла» її мати.

А потім усе різко змінилося. Дівчина раптом відчула образу на матір, образу на старшу сестру, та й взагалі образу на весь світ за те, що вона не зможе любити і бути щасливою.

Ірині й на думку не спадало те, що винна була в усьому вона, та й той чоловік.

З кожним днем роздратування по відношенню до матері зростало. Ірина вчилася абияк, багато часу проводила з сумнівними компаніями. В одній із них познайомилася з Вадимом, знову закохалася.

Ніна Василівна була розгнівана, бачачи, що робить її молодша дочка.

Із слухняної дівчинки–відмінниці Ірина стала такою, яку не цікавило нічого, окрім гулянок та хлопців.

Вадим раз у раз умовляв Ірину залишитися в нього на ніч, вона додому не поверталася, а на переживання матері не звертала жодної уваги.

Старша сестра, приїжджала час від часу. Вона вже вийшла заміж і народила дочку, і теж ніякого впливу на Ірину не мала.

Вона намагалася щось радити і вказувати, але у відповідь отримала купу негативу від Ірини.

– Як тільки мені виповниться вісімнадцять, одразу піду! – сказала Ірина.

Сказала так і своє слово дотримала. Тільки ось вагітності все не було, й Ірина зрозуміла, що тоді, послухавшись своєї матері, вона перекреслила все своє майбутнє.

Вадим сердився, а Ірина все більше плакала.

З Вадимом вони розлучилися. Не через Ірину, а через зради хлопця.

Виявилося, що він «не нагулявся». Ірина пішла від хлопця, зняла кімнату, багато працювала і не спілкувалася ні з ким зі свого минулого життя.

Потім вона зустріла Андрія. Ірині було вже двадцять чотири роки, вона вступила на заочне в університет, працювала вихователькою у дитячому садку і вже не мріяла про кохання.

Андрію чесно розповіла про своє минуле, як тільки стосунки зайшли далеко.

Він сказав, що все в цьому світі лікується, і вони обов’язково стануть батьками. Ірина тільки гірко посміхнулася.

Вони одружилися, і, зрозуміло, ні мати, ні сестра не знали про особисте життя Ірини.

Діана зателефонувала Ірині лише один раз, повідомивши про те, що мати трохи заслабла. Ірина холодно поспівчувала, але нічого не зробила.

Тепер же старша сестра повідомила про більш серйозну подію…

Ірина, прокинувшись наступного ранку, вже не була така впевнена в тому, що не варто їхати і бачитися з матір’ю.

З Ніною Василівною вони не бачилися більше семи років.

– Виглядаєш ти не дуже, – чесно сказав Ірині Андрій. – Може, сьогодні відлежишся і на роботу не підеш?

– Ти що! – Ірина похитала головою. – У мене звітність.

Вона вже не працювала в дитсадку, а перейшла помічницею бухгалтера на фірму, де Андрій працював логістом.

Ірина мало заробляла, а всі витрати лежали на плечах Андрія. Їй дуже хотілося проявити себе, і вона не могла підвести колег.

В офісі думки про матір не йшли з голови.

– Іринко, та що з тобою таке сьогодні? – нарікала начальниця. – Ти помиляєшся раз за разом. Може, у тебе температура?

– У мене мама дуже слаба, – раптом зізналася Ірина.

– Господи! То їдь до неї, чого ж ти на роботі сидиш?

Ірина плакала, не перестаючи.

Вона поїхала додому, а ввечері Андрій відвіз її на вокзал. Через кілька годин Ірина вже була у рідному місті.

Більше семи років вона не з’являлася тут.

Під’їхавши до будинку на таксі, Ірина набрала номер Діани.

– Я сиджу внизу в таксі. Скажи, в якій лікарні, і… Ти можеш поїхати зі мною? Ти ж у неї в квартирі?

Діана спустилася вниз. Звісно, старша сестра теж подорослішала, їй було за тридцять. Красива, світловолоса, Діана майже змінилася.

Сестри не обіймалися і не раділи зустрічі. Мовчки доїхали до лікарні, Ірина немовби була в тумані. Піднялася на третій поверх, зайшла в палату, по дорозі накинувши на плечі білий халат.

Час ніби зупинився. Ніна Василівна лежала на лікарняному ліжку. Ірина не одразу впізнала матір.

Підійшла до неї, обережно торкнулася сухенької руки. Мати розплющила очі, подивилася на Ірину, а потім її погляд прояснився.

– Доню, – слабким голосом сказала вона. – Ти приїхала.

– Я приїхала, мамо, – відповіла Ірина, вперше за довгі роки звернувшись до Ніни Василівни отак.

Сльози все текли і текли по щоках. Як так сталося, що вони розлучилися на стільки років, а тепер зустрілися в цій палаті?

Ірина присіла поряд з лікарняним ліжком, довго гладила матір по руці, плакала й мовчала. Ніна Василівна теж плакала і теж мовчала. Говорити їй було важко та й що можна було сказати? Мати торкнулася до Ірини, провела сухими і тонкими пальцями по щоці дочки. Потім Ніна Василівна посміхнулася і заплющила очі.

– Встигла! – майнула в голові в Ірини дивна думка.

Ніни Василівни не стало, в ту мить коли вона тримала її за руку і відчувала тепло доньки.

Ірина разом із Діаною займалася поминками. Сестри майже не розмовляли, але Ірина вирішила, що обов’язково налагодить контакт із Діаною.

Поховавши матір, Ірина поїхала, сказавши Діані про те, що на квартиру Ніни Василівни не претендує, і що старша сестра має право розпоряджатися спадщиною на власний розсуд.

Діана подякувала Ірині, вони навіть обнялися на прощання.

Вдома Ірина відчула слабість.

А потім, засинаючи, вона різко підскочила в ліжку, усвідомивши щось важливе.

Кинувшись у ванну, Ірина знайшла тест на вагітність. Зробила його і оторопіла. Дві смужки, вона вагітна!

Ірина довго плакала, дивлячись на тест. Андрій не одразу зрозумів, що трапилося, а потім довго обіймав та цілував дружину.

Ірина ж була щаслива, не лише через вагітність, а й через те, що з її плечей зник величезний тягар, назва якого була «образа»…

Plitkarka

Повернутись вверх