Біля під’їзду старої п’ятиповерхівки зупинилося таксі. З машини вийшли молода жінка з дворічною дитиною на руках та чоловік.
Водій дістав із багажника велику дорожню сумку, і пасажири попрямували до будинку.
Коли вони піднялися на другий поверх, їх вже зустрічали: у дверях квартири стояла жінка років п’ятдесяти з лишком.
– Іринко, Олег, ну, нарешті! Ми на вас вже з ранку чекаємо.
Жінка посміхнулася і простягла руки до дитини:
– Денисе, як ти виріс, йди до бабусі!
Ірина зробила крок у коридор і вже хотіла передати сина матері, але в цей час з кімнати до коридору вийшла ще одна жінка. Вона теж усміхалася гостям, але якось невпевнено.
Обличчя Ірини одразу немов скам’яніло. Вона притиснула до себе сина і обернулася до чоловіка:
– Олег, ми йдемо.
Чоловік, не ставлячи запитань, узяв сумку, яку вже заніс у квартиру, і вони почали спускатися сходами.
– Іра! Куди ви? – вигукнула мати. – Залиштеться, вам треба поговорити! Не можна так!
Але Ірина навіть не обернулася.
За дві години вона надіслала матері повідомлення: «Ми зупинилися в готелі, у місті будемо ще два дні. Якщо захочете побачитись, приходьте».
Коли Ірина з Олегом та сином влаштувалися в номері готелю, Олег запитав:
– Ірино, може, справді вам з Ларисою час поговорити? Вже стільки часу минуло!
– Вісім років, – відповіла Ірина. – Але я не хочу її бачити.
Вісім років тому…
Ірина навіть не уявляла собі, що можна бути такою щасливою! Тиждень тому Сашко зробив їй пропозицію. А сьогодні вона дізналася, що вагітна. Вірніше, вона дізналася про це ще три дні тому, але не стала йому говорити, поки не сходила на огляд і точно не переконалася, що це так. Чотири-п’ять тижнів. Сьогодні вони зустрінуться, і вона скаже йому про це.
Ірина ледь дочекалася вечора – день тягнувся неймовірно довго. Вона уявляла, як зрадіє Сашко, намагалася вгадати, що він скаже.
Зустріч була призначена у кафе недалеко від будинку. Вони часто тут бували, офіціанти вже впізнавали їх, віталися як із постійними клієнтами і навіть радили, що сьогодні краще взяти.
Коли Ірина увійшла до зали, Сашко вже сидів за столом, але перед ним нічого не було. Вона здивувалася – зазвичай він замовляв каву та її улюблений десерт.
Ірина сіла навпроти парубка і лише тоді помітила, що з ним щось не так. Обличчя Олександра не виражало радості: він їй не посміхнувся, подивився на неї важким поглядом спідлоба і навіть не привітався.
– У тебе щось сталося? – запитала Ірина. – Не хочеш мені розповісти?
– А я думав, що це ти мені щось цікаве розповіси, – відповів він.
– У мене справді є для тебе хороша новина. Але мені чомусь здається, що ти зараз не в тому настрої, щоби її оцінити, – сказала Ірина.
– Чому? У мене нормальний настрій. Тільки твоя сестричка випередила тебе і розповіла всі новини, – посміхнувся хлопець.
– Лариса? Що вона тобі сказала?
– Що тоді, коли я був на курсах, ти класно запалювала з Віктором Мельником і тепер вагітна від нього.
– ЩО?! Не могла Лариса сказати такої нісенітниці! – вигукнула Ірина. – Я справді вагітна, тільки від тебе, а Віктора я вже сто років не бачила.
– Ну, коли зустрінетеся, передай йому привіт! А з мене не розумного робити не треба!
Сашко встав так різко, що впустив стілець, на якому сидів.
– Це неправда, – тільки й встигла сказати Ірина.
Ідучи, Олександр подивився на неї, і в його погляді було стільки зневаги!
– Бачити тебе не можу! – сказав він.
Ірина просиділа у кафе ще півгодини. Нічого замовляти не стала, попросила лише принести їй склянку води.
Коли Ірина прийшла додому, Лариса зустріла її на порозі кімнати.
Усередині в Ірини все тремтіло, але вона постаралася, щоб її голос звучав спокійно:
– Ти навіщо Сашку стільки нісенітниць про мене і Віктора наговорила? – запитала вона сестру.
– Він тобі вже сказав, так? Та я просто пожартувала! Він такий смішний, коли тебе ревнує – мені цікаво було подивитися…
Ірина не зрозуміла, як це сталося – все сталося начебто само собою.
Сестра ще не встигла договорити, а Ірина вже двома руками вчепилася у неї, благо батьки прибігли на шум.
– Іра! Що з тобою? – вигукнула мама.
– Ось у цієї запитайте, – відповіла Ірина.
У цей момент вона обм’якла в руках батька і тихо сповзла на підлогу.
Наступного дня мама відвела Ірину на огляд.
– Спеціаліст сказав, що ти втратила дитину. А я навіть не знала, що ти була вагітна, – сказала мама.
– Я сама лише три дні тому дізналася, – відповіла Ірина. – Мамо, Лариса залишиться у нас у квартирі?
– А куди ж я її виставлю, Іра? Адже їй тільки вісімнадцять.
– Мамо, їй вже вісімнадцять! А вона досі головою не думає! Вона просто пожартувала! Їй було цікаво. Якщо вона залишиться вдома, я поїду. Я з цією негідницею одним повітрям дихати не зможу.
– Лариса хотіла написати на тебе заяву, за те що ти їй влаштувала вчора, але тато не дозволив.
– Даремно, – сказала Ірина. – Мене випишуть післязавтра. Робіть, що хочете, але коли я прийду за своїми речами, щоб Лариси в квартирі не було.
Ірина тимчасово оселилася у своєї подруги, а потім, коли закрила лікарняний, звільнилася та поїхала до обласного центру.
Гроші на карті у неї були – вона відкладала на відпустку, тож було на що винайняти квартиру. Роботу Ірина теж знайшла дуже швидко – менше ніж за тиждень.
Додому вона з того часу не їздила. Коли мама дзвонила їй, про свої справи Ірина особливо не говорила. Тому батьки дуже здивувалися, коли за три роки вона запросила їх на весілля.
– Мамо, я запрошую тільки тебе та тата. Лариси щоб і поряд не було.
І ось вона вперше після тих подій приїхала до батьків. Лариса жила з чоловіком окремо, і Ірина розраховувала, що у сестри вистачить розуму не з’являтися у батьків, поки вона з родиною тут. Але вона помилилась.
Мама, звичайно, зателефонувала Ірині до готелю. Вони домовилися зустрітися по обіді.
Щоб дати можливість матері та дочці поговорити, батько та Олег вирушили погуляти з Денисом.
– Іра, може, вже вистачить? Лариса дуже переживає через той випадок. Не можна ж за один легковажний вчинок ображатися на людину все життя, сказала мама.
– Легковажний? Мамо, це був підлий, мерзенний, низький вчинок.
– Але ж зараз у тебе все добре – люблячий чоловік, чудовий син. Може, вам таки помиритися?
– Так, я щаслива з Олегом. І син у мене є. А ти знаєш, що я майже два роки проходила процедури, перш ніж змогла завагітніти? І зараз – ми б хотіли другу дитину, а спеціалісти не дають добрих прогнозів.
– Ірино, я ж не знала…
– А як Сашко живе? – продовжила донька.
– Він тоді пішов до Віктора розбиратися і з’ясував, що того вже півроку в місті немає. Сашко і до мене потім приходив. А все… Він вперше одружився – розлучився. Вдруге – теж розлучився. А зараз гульбанить по чорному.
– Мені Віка розповідала, що його мати у всьому звинувачує мене. Тож у нього нічого хорошого немає. А якщо згадати ту дитину, у якої Лариса відібрала шанс на життя? І все тому, що вона вирішила пожартувати. Натомість у самої Лариси все відмінно: одружилася, двох дітей народила. У батьківську хату приїжджає, коли хоче.
Все навіть говорити про неї не хочу.
– Але ж ти собі життя псуєш цією ненавистю, доню!
– Мамо, про яку ненависть ти говориш? Немає жодної ненависті – я щаслива. І щоб зберегти це щастя, просто не хочу бачити поряд із собою Ларису. Тобі, мабуть, здається, що я тільки про неї й думаю? Ні. Ось ми завтра поїдемо, і я про неї взагалі жодного разу не згадаю – у мене є, про кого турбуватися. А ось вона нехай думає та пам’ятає.
