Інна плакала і не могла зрозуміти, чому її чоловік Іван так налаштований проти народження дитини. Так, вони вже мають доньку Ілона, ну і що, що їй уже шістнадцять років. Інна з радістю поділилася з чоловіком, що вагітна і ніяк не розраховувала на його таку реакцію.
Він злісно сказав:
– Ти що, ненормальна, під сорок років народжувати дитину. Вона мені не потрібна. У мене є улюблена донька Ілона, і мені більше ніхто не потрібен.
Інна дивилася на чоловіка:
– Іване, та що ти говориш таке, це ж твоя дитина. Чому ти налаштований проти дитини, яка тим більше ще не народилася?
Іван стояв на своєму:
– Ні, я сказав, ні. Я не хочу більше говорити на цю тему, я все тобі сказав. Мені не потрібна друга дитина, і я її не зможу полюбити. Позбудься його. Інакше я не зможу з тобою далі жити.
Вона намагалася вмовити чоловіка, що це їхня рідна дитина, але чоловік налаштований рішуче.
Коли вона дізналася про свою вагітність, у неї всередині засяяло сонце, їй захотілося одразу ж цією сонячною радістю поділитися з чоловіком, але натрапила на таку реакцію. Інна довго плакала, на серці стало важко, ця дитина для неї була важлива, так само, як і мир у її сім’ї. У сльозах і переживання вона вирішила, що все одно він народиться. Ніч пройшла у кошмарах, Інна була дуже засмучена, не виспалася. Вранці вона приїхала на роботу, і подруга Рита одразу помітила, що щось сталося. Інна поділилася усім з подругою.
– Ти що, Інно, навіть не вздумай слухати свого Івана, це твоя дитина. Я не думаю, що чоловік тебе через це покине, адже це і його дитина. Я просто не розумію цього. А якщо він покине тебе, ні одна жінка ще не пропала. Ти потім сама себе ненавидитимеш, це по молодості ми не розуміємо, а в нашому віці на дитину ми дивимося зовсім в іншому світлі. Чи не так? Народжуй, все буде добре.
Інна слухала подругу, і її рішення народити малюка, тільки зміцнювалося сильніше, вона була вдячна подрузі за підтримку. Увечері Рита знову зателефонувала подрузі та запитала, чи не передумав чоловік. Інна відповіла:
– У нас більше не було розмови з цього приводу, але я налаштована рішуче, і народжуватиму.
Інна відключила телефон, а поруч Ілона дивилася на неї з цікавістю та радістю.
– Мамо, що я почула? Правда, у нас буде маленький? Я дуже рада. А чому ти засмучена?
Інна не знала, як сказати, але вирішила, що донька має знати правду:
– Я засмучена, тому що наш тато проти малюка, він не хоче більше нікого, сказав, що у нього є ти, і більше нікого йому не треба.
Інні шкода була дочку, що вона посвятила її в цю дорослу розмову, але вона все одно б дізналася.
– Мамочко, ну що значить, тато проти, ти не плач і не переживай, ми з тобою разом на нього вплинемо, я на твоєму боці, і я теж хочу братика чи сестричку, а ти бережи себе і не нервуйся. Я тобі допомагатиму.
Інна плакала, сльози радості та подяки переповнювали її, вона притиснула до себе доньку:
– Ілоночко, ну яка ж ти в мене вже доросла виявляється, а я навіть не підозрювала. Дякую тобі, що ти мене підтримуєш, мені набагато легше стало.
Приїхав Іван, і вечерявши на кухні, він запитав Інну:
– Ну що, що ти вирішила зі своєю проблемою? Ти була на консультації?
Інна відповіла, дивлячись чоловікові у вічі:
– Ні, я ще не була на консультації, це по-перше, а по-друге, дитина – це не проблема, це людина, і я твердо вирішила народжувати.
– Ти вирішила народжувати, незважаючи на мою відповідь?
В цей час у кухню влетіла Ілона, вона підслуховувала розмову батьків:
– Тату, привіт, ти уявляєш, яка у нас радість, у нас буде малюк. Мені так хочеться братика чи сестричку, і взагалі я ніколи не бачила новонароджених, мені дуже хочеться побачити. А тобі? Ти, мабуть, теж вже скучив за маленькими, я вже яка доросла.
Іван буркнув:
– Та я теж давно не бачив маленьких. Просто не розумію, що це в тебе така радість?
– Тату, я дуже рада за вас з мамою, – Ілона цмокнула батька в щоку, а він дуже любив дочку, і ці її цмокання в щічку, йому дуже подобалися, для своєї дочки він готовий на все.
Іван після вечері сидів у кімнаті один і думав, чому він боїться народження другої дитини, і не міг це пояснити. Звичайно він не збирався йти з сім’ї через народження дитини, це був спосіб вирішення питання з дитиною. Він навіть не уявляв, як це він піде від Інни та Ілони, вони йому дуже дорогі. А донька опиняється на боці матері, Ілона рада, що має народитися малюк, а він думав, що вона теж буде проти.
Щоразу приїжджаючи додому з роботи, Іван бачив, як донька з дружиною розглядають у ноутбуці одяг для новонароджених, і радіють:
– Мамо, дивись, ліжечко яке, нашому малюкові якраз таке треба, а от шапочки які, – і вони сміялися від душі.
А Іван, дивлячись на них, почував себе погано, і навіть десь був противний самому собі. Він думав, що його дівчата такі щасливі, а він хоче позбавити їхнього щастя. І не знає тепер, як загладити провину перед ними, ходить довкола них, не знає, що сказати.
Ілона радісна звернулася до батька:
– Тату, ти тільки подивися, яке все гарне для малюків! А Інна напружилася, боячись почути знову ті самі слова. Але Іван усміхнувся і промовчав.
Наступного дня Іван приїхав з роботи з великим букетом троянд, і коли Інна побачила чоловіка з квітами, вирішила, що він умовлятиме її позбутися дитини, вона стояла, і зі страхом дивилася на нього.
Іван побачив у очах дружини тривогу:
– Інночко, це для тебе троянди, ось ще цукерки та фрукти, тобі потрібно більше налягати на вітаміни, все-таки малюкові вітаміни потрібні насамперед.
Інна розплакалася від радості, їй стало легко, вона і сміялася, і плакала одночасно, а Іван притиснув її до себе і гладив по голові.
– Ти пробач мені, такого недолугого чоловіка, пробач, будь ласка, я й сам не розумів, що говорив. Я багато думав, як же винен перед тобою, що змусив тебе переживати, нервувати. Я нарешті зрозумів, що ми матимемо ще одне щастя. Я перепрошую і в тебе, і в нашого малюка, я відчуваю себе винним і перед ним.
Ілона від радості стрибала навколо батьків:
– Татку, який же ти у нас хороший, я це завжди знала, тому люблю тебе. – А я вас люблю мої дівчата.
А Інна сказав, що прощає чоловіка, і вже все забула.
