Якби хто-небудь сказав Яні, що вона стане приводом для пересудів і причиною розбрату між батьком і сином, то дівчина сказала б взяти свої слова назад. Яна хоч дівчина проста та сільська, але за себе постояти все-таки може. Проте все сталося саме так, і Яна навіть у поганому сні не могла подумати, що для того, щоб стати щасливою, їй доведеться пройти через таке.
Яна переїхала в місто нещодавно, хоча до останнього просила матір не відправляти її до тітки. Однак на сімейній раді було вирішено, до Галини Іванівни їде саме Яна, бо більше нема кому. Олег – батько сімейства працював трактористом, а зараз на полях роботи багато. Мати працювала на фермі, ну а брати і сестри були ще малі, хто вчився, а хто в дитячий садок ходив.
Зібравши в невелику валізку найнеобхідніше, Яна вирушила до тітки, яку бачила всього раз, і то на чиїхось хрестинах. Подейкували, що Галина Іванівна через свій поганий характер ні з ким із трьох чоловіків так і не змогла вжитися. Дітей у неї не було, отже, спадкоємців теж, і батьки Яни в глибині душі сподівалися, що вона залишить свою квартиру племінниці. Все так і вийшло, але … Жінка хоч і ставилася до Яни не погано, але все одно тримала її на відстані. Вона не цікавилася її життям, і до свого внутрішнього світу теж нікого не впускала. Питається, навіщо їй тоді Яна? А це просто так. Просто останнім часом їй стало боязно, що її не стане, а ніхто й не дізнається.
Галина Іванівна давно і безуспішно боролася з важкою недугою, і розуміла, що не сьогодні, так завтра піде в інший світ.
Яна розуміла переживання тітки і зайвих питань не ставила. Прала, готувала, прибирала, ходила до магазину, втім, виконувала все те, що просилося. Подруг у неї не було, і дівчина, яка звикла після важкого дня посидіти з ровесницями на лавці біля будинку, занудьгувала. У місті на вулицю Яна без потреби не виходила, одне добре був балкон, і Яна могла годинами сидіти на балконі і спостерігати, як молоді матусі неспішно гуляли зі своїми дітьми, або як старенькі жіночки збиралися біля під’їзду, щоб обговорити нагальні проблеми. Здавалося життя Яни поділилася на дві частини: одна неприємна, коли їй доводилося бігати, немов на побігеньках, виконуючи всі забаганки тітки, а друга найбільш приємна, починалася тоді, як Галина Іванівна засинала. Тоді Яна варила собі ароматну каву і виходила на балкон, де могла насолоджуватися заслуженим відпочинком та спокоєм.
Незабаром Яна познайомилася із чарівним сусідом, який вже кілька разів виходив на балкон у той же час, що й вона. Спочатку вони мовчки кивали один одному головою і починали вдавати, що більше один одного не помічають, потім стали вітатись, проте зараз їхні стосунки почали чимось нагадувати юнацьку закоханість. Обидва в один і той же час поспішали на балкон, сподіваючись, що застануть один одного і зможуть хоча б трохи побути разом. На момент, коли Галини Іванівни не стало, Яна та Андрій вже тісно спілкувалися, і навіть зізналися один одному у своїх почуттях. Тому після відходу Галини Іванівни, Яна не стала повертатися до села, а залишилася у місті. Як вона пояснила батькам для того, щоб вступити вчитися, хоча ті чудово розуміли, що справа зовсім в іншому, проте з дочкою чомусь сперечатися не стали.
Яна була впевнена у своїх почуттях і почуттях обранця, тому з легкістю прийняла його залицяння і пропозицію одружитися. Андрій також жив один. Його мати після розлучення вийшла заміж за іншого і переїхала в іншу країну. Батько працював лікарем у Німеччині, і приїжджав лише раз на рік і то у відпустку. Весілля було скромним, але веселим, а наречений і наречена були найщасливішими, адже їм тепер треба було все життя прожити пліч-о-пліч.
Андрій вирішив піти стопами батька, і відучившись на лікаря, вже працював у міській клініці. Яна хотіла хоч трохи відповідати чоловікові, тож трохи позаймавшись, з легкістю вступила на курси медсестер. Дівчина уявляла, як вони разом із чоловіком приїжджатимуть на роботу, як допомагатимуть людям, проте не всім мріям судилося здійснитися.
– Яно, за тиждень батько приїжджає! Тож готуйся!
– Так? Ой, що він любить? Треба купити продукти, скласти меню, зробити генеральне прибирання.
– Яно, розслабся! До нас же не король їде, а лише мій батько, а він чоловік простий.
І все одно Яна переживала. Вона, звичайно, бачила його на фотографіях, такий підтягнутий, засмаглий, чимось схожий на іспанця, але зовнішність завжди оманлива. Раптом він сноб, або ще гірше, якийсь перфекціоніст, тоді у всьому він знаходитиме лише одні недоліки. А раптом і Андрій потім вирішить, що вона його не варта і вирішить з нею розлучитися. Однак Ігор Васильович виявився зовсім іншою людиною. Він з порога розцілував сина і невістку, привітав їх, довго вибачався, що не зміг приїхати на весілля, і як вибачення привіз їм купу подарунків. Приготовлений Яною обід Ігор Васильович теж нахвалював, казав, що давно нічого смачнішого не їв, а потім відкланявся і пішов відвідати старих друзів. Місяць пролетів швидко, і Ігор Васильович знову поїхав у Німеччину, залишивши молодих самих. Іноді Яна не розуміла своєї свекрухи, яка чомусь вирішила проміняти Ігоря Васильовича на іншого. Чоловік чудово готував, іноді навіть вставав раніше і готував такі неймовірні млинці, які не всяка господиня зможе, та й у прибиранні він Яні часто допомагав, і сина наказував:
– Ех, хороша дружина тобі попалася… Бережи Яну, допомагай їй у всьому, а то проворониш своє щастя.
Андрій мовчки посміхався, і думав: та куди вона подінеться? Яна не з тих, хто може покинути все і піти, це не його мати. Навіть якщо Яні зрадити, вона все одно простить і житиме так, ніби нічого й не сталося. Це не міська фіфа, у сільських все набагато простіше, живуть заради дітей і на все закривають очі. Не знаю, звідки він це взяв, але думав, що це чиста правда, тож коли одна з медсестер почала з ним загравати, Андрій головою поринув у новий роман. Його не турбувало, що вдома на нього чекала дружина, що вже як тиждень вона дізналася, що вагітна. Здавалося, Яна не помічала зміни у чоловіку і була поглинена своїми новими відчуттями. З одного боку вона раділа, що скоро стане матір’ю, а з іншого переживала, що не впорається, хоча як вона могла не впоратися, адже у неї такий чудовий і дбайливий чоловік.
А потім Яна народила, і турбот додалося ще більше. Андрій сварився, просив у Яни, щоб та заспокоїла дочку, що постійно плакала, а сам йшов спати у вітальню. Коли Ігор Васильович знову приїхав, він не впізнав Яну. Весела рум’яна дівчина перетворилася на втомлену жінку, а його син навпаки став стежити за собою і пізно повертатися.
– Ти б допомагав дружині чи що.
– Тату, вона цілими днями вдома сидить, хай хоча б дитиною займається.
– Скажи, в тебе хтось з’явився?
– Чому ти питаєш?
– Я ж бачу, яким ти стаєш веселим, коли йдеш, і яким ти стаєш роздратованим, коли повертаєшся.
– Та так, нічого серйозного, тату.
– Дивись, щоб це нічого серйозного не перетворилося на щось погане.
– Ой, Яна сама винна. Вона перестала на жінку бути схожою. Ти бачив її волосся? А обличчя?
– То це ж ти сам винен. Яна ж практично не відпочиває.
– Все я побіг, справи не чекають!
Здавалося, Андрій навіть не хотів слухати батька, він вважав, раз Яна сидить вдома, то повинна в усьому встигати, і тільки Ігор Васильович розумів Яну без слів, і намагався допомогти всім, чим тільки може.
– Яна, йди, поспи, а я з онукою посиджу.
– А раптом вона зголодніє?
– Ти думаєш, я не зможу суміш розвести і дитину нагодувати? Не забувай, я ж виростив якось твого чоловіка.
Завдяки своєму свекру Яна хоч трохи, але таки висипалася. Ігор Васильович гуляв із онукою, годував і укладав її спати, коли Яна була зайнята або він хотів дати їй можливість хоч трохи відпочити. Яна була вдячна своєму свекру за допомогу і день і ніч просила Бога, щоб той дав йому жінку, з якою він знайшов би своє щастя. Тяжко, мабуть, бути одному, у неї ось Андрійко і донька є, а він один у своїй Німеччині. Яна сама не помітила, що все більше думала про Ігоря Васильовича. Він став для неї більше ніж просто свекор, замінив їй батька, брата, друга, подругу. З ним можна було говорити на будь-які теми. Він завжди вислухає та підтримає. Сумні думки не покидали дівчину, що буде, якщо він поїде, як вона далі без нього?
– Яна, щось ти зажурилася.
– Та так…
– Ось тобі гроші, біжи в салон і приведи себе до ладу: стрижка, фарбування, макіяж, манікюр. Після салону вирушай магазинами, купи собі що-небудь. За доньку не хвилюйся, я за нею наглядаю.
Яна моментально зраділаа, і в єдиному пориві цмокнувши Ігоря Васильовича в щоку, і побігла виконувати його вказівки. Надвечір красива і щаслива Яна поверталася додому. А якщо зробити чоловікові сюрприз промайнуло в неї в голові, і Яна повернула в бік клініки, де працював Андрій.
– Здрастуйте, я до Андрія Ігоровича.
– Він у себе, проходьте.
Задоволена Яна передчувала, як чоловік зрадіє її візиту, як здивуватися її новому образу, але те, що вона побачила, здивувало її саму. На його колінах сиділа молоденька медсестричка, і явно не для того, щоб лікар її оглядав. Яна швидко вискочила з кабінету чоловіка, і спіймавши таксі, вирушила додому. Всю дорогу вона трималася, а коли приїхала додому, розплакалася.
– Що сталося, дитино?
– Андрій мені зраджує…
– Хто тобі сказав?
– Я на власні очі все бачила…
Ігор Васильович ніжно обійняв Яну та погладив по голові.
– Поплач, поплач, стане легше, а з ним я поговорю, хай тільки прийде!
– Я не хочу тут залишатися, я візьму доньку та поїду.
– Куди ж ти поїдеш? А про дитину ти подумала? У селі життя важке, з роботою тяжко, а в тебе ще дитина мала на руках.
Яну давно так ніхто не обіймав. З чоловіком вони вже кілька місяців навіть спали в різних кімнатах, а тут близькість чоловіка, приємний аромат його одеколону та ніжні заспокійливі слова запаморочили дівчині голову. Ігор Васильович теж не відразу зрозумів, що його дуже тягне до Яни. Стоїть, схлипує, така беззахисна… Її хотілося обійняти, поцілувати і забрати кудись далеко-далеко, де її більше ніхто не образить. Чоловік у єдиному пориві підняв дівчину на руки і поніс до спальні, а вона й не заперечувала. Тепер у них була своя власна таємниця, яку вони ретельно приховували, і про яку можна було швидко здогадатися, якби Андрій був би хоч трохи уважнішим і не був би так захоплений своєю Кариною. До речі, коли він прийшов, він навіть не виправдовувався і не просив вибачення, а вдав, що нічого й не сталося, та й Яна мовчала. Дівчина одночасно відчувала сором через хвилинну слабкість, і почуття радості від того, що її люблять. Мимоволі вона навіть почала порівнювати Андрія з Ігорем Васильовичем, і на її великий жаль Андрій програвав у всьому. А потім Яна зрозуміла, що знову вагітна. Що робити в ситуації, що склалася, вона не знала, з чоловіком вони були близькі місяці три – чотири тому, і він відразу ж запідозрив би її в зраді.
– Що ти переживаєш? Це ж добре! Я й не думав, що у свої п’ятдесят знову зможу стати батьком. Залишилася справа за тобою, ти згодна вийти за мене заміж?
– А Андрій?
– А що Андрій? Я розумію, ми обоє вчинили не добре, але й він сам винний. Андрій рано чи пізно все одно піде від тебе, а я люблю тебе і думаю, вже не зможу без тебе жити.
Після розлучення Яна та Ігор Васильович розписалися та поїхали до Німеччини. Батьки не розуміли вчинку дочки, односельці обговорювали, мовляв, тільки прикидалася скромницею, а на ділі… А Андрій ще довго розповідав усім, як підло з ним обійшлися його дружина та батько. Однак їм було все одно, вони були щасливі, що зустріли один одного і цінували кожну мить прожиту разом.
