Того вечора Ігор прийшов додому пізніше, ніж зазвичай.
Оля втомилася чекати, вечеря охолола, вона майже заснула в очікуванні свого коханого чоловіка.
Ігор прямо з порога почав виказувати, що вічно вона на нього не чекає, їжа завжди холодна і несмачна, і зробив висновок, що вона його зовсім не любить.
-А нічого, що ти мав прийти години три тому?! В цей час і вечеря була гаряча і я в хорошому настрої на тебе чекала! – відповіла Оля.
-Яка різниця? Можна ж розігріти. Просто тобі все одно! Я прийшов, а ти навіть з дивана не встала, тобі все одно на мене.
-Не починай, ти знаєш, що це не так. Ти маєш поганий настрій і ти вирішив все виказати мені?
-У мене був гарний настрій, – Ігор із задоволенням згадав, як вони з хлопцями посиділи в кафе після роботи і разом подивилися футбол. – Я тільки додому заходжу, а тут твоє похмуре обличчя бачу і від гарного настрою в мене ні сліду!
-Чудово, значить, я ще й винна?! Чудово! Прийшла з роботи, приготувала вечерю. Чекаю на нього. Година, дві, три. Його немає. Нарешті, приходить весь такий незадоволений і причина – це я! Шикарно! Нічого й сказати.
-Це твій обов’язок – готувати вечерю. Ти жінкою народилася. Ось і готуй!
-А твій обов’язок в чому? Ти маєш якісь обов’язки переді мною?
-А ти мені хто? – раптом запитав Ігор. – Поки що не дружина. От будеш дружиною, будуть і обов’язки перед тобою!
Ігор спеціально так сказав. Оля не раз заводила розмову про весілля, але він щоразу вдавав, що не розуміє, до чого вона хилить і переводив розмову на іншу тему.
У Олі на очі навернулися сльози. Більше трьох років вони разом, але він її так і не бере за дружину. Каже, що любить, але хіба ж не весілля – це доказ любові?
Оля відвернулася і пішла у ванну. Їй не хотілося показувати перед ним свою слабкість.
Ігор зрозумів, що трохи перегнув. Але їхні сварки прямо йому подобалися. Наповнювали життя емоціями. Без емоцій він не міг, а розмірене життя йому не подобалося.
Він завжди шукав емоції – у роботі, в компанії, у стосунках.
З Ольгою емоцій було багато, але останнім часом вона почала здавати позиції. Їй більше подобалося бути вдома, вечеряти разом, ходити по магазинах.
Ігор вважав це все буденністю і не хотів таке життя.
Раз на місяць, а останнім часом раз на тиждень вони обов’язково з Ольгою сварилися, а потім пристрасно мирилися.
Ігор вважав, що так і має бути…
Ольга ж вважала інакше.
Вона втомилася від такого життя. Подорослішала.
Бачила на прикладі подруг, що її життя якесь не таке, як має бути. Так не живуть звичайні пари, яким добре разом.
Вона поступово виношувала рішення розлучитися з Ігорем, але щоразу їй не вистачало рішучості…
Через тиждень закінчувався термін оренди квартири. Зазвичай, вносила всі гроші за житло Ольга. Цього разу вона вирішила цього не робити. Ольга вирішила дати Ігореві останній шанс…
Наступного дня Ігор знову прийшов пізніше, ніж зазвичай. Ольга мовчки розігріла вечерю і пішла в іншу кімнату.
Ігор вже через хвилину прийшов за нею.
-Що твій телефон цікавіший, за мене? – запитав він.
Ольга відклала телефон і запитливо подивилася на Ігоря.
-Я хочу, щоб ти посиділа поруч зі мною, поки я їм, – спокійно промовив чоловік.
Ольга встала і пішла на кухню, сіла за стіл.
Ігор почав їсти. Потім відсунув тарілку і сказав:
-Я не можу, коли ти на мене так дивишся. Ти що спеціально?
-Мені піти? – зітхнула Ольга.
Ігор її нервував.
-Може це мені піти? – запитанням на запитання відреагував Ігор.
-Як хочеш…
Ігор підвівся з-за столу, вийшов у коридор, вдягнув куртку і швидко вибіг на вулицю.
Ольга відчула, що знову мимоволі на очі навертаються сльози.
Він повернувся години через дві. Мовчки роздягнувся і ліг спати. Ольга лягла окремо.
А наступного дня на Ольгу чекав сюрприз.
Вона прийшла додому і побачила накритий стіл. Ігор зустрічав її у фартуху.
-Стій, стій, – зупинив він її на порозі. – Зараз…
Через кілька секунд він повернувся з кімнати з букетом.
-Це тобі, пробач мені, я останнім часом поводився неправильно, – Ігор радісно дивився на Ольгу.
Вона не знала, як їй реагувати. Вибачити і вдавати, що її все влаштовує, чи розпочати розмову?
Ольга вирішила почекати і подивитися, що буде далі.
Вони сіли за стіл, Ігор увімкнув музику. Почав розповідати різні історії. Ольга трохи розслабилася. Повеселішала.
-Ну все, поїли, тепер давай іди мий посуд, а я піду, пограю в ігри на компʼютері, – позіхнув Ігор.
Ольга не витримала.
-Ігоре, я думала, ти все усвідомив, а ти знову за своє…
-Усвідомив, – байдуже повторив Ігор. – Хіба тобі цього недостатньо?
-Чого цього? – не зрозуміла Ольга. – Вечері і квітів? А що далі?
-Не починай, – позіхнув Ігор. – Далі будемо жити поживати і добра наживати.
-Ігоре, я втомилася від цієї невизначеності. Мені хочеться, щоб ми мали справжню сім’ю. Щоб не було сварок, образ…
-Так не буває, – зупинив її Ігор. – Ти надивилася якихось фільмів, повернися в реальність.
-Повернуся, обов’язково повернусь і саме в реальність! – відповіла Ольга.
Ігор ліниво потягнувся і пішов у іншу кімнату.
Цього вечора вони знову не розмовляли, а Ольга для себе все вирішила остаточно.
Вона накинула курточку і взяла сумку. Усі речі вже були перенесені в машину.
Дівчина вирішила залишити Ігореві записку. Вона взяла ручку і написала:
«Прощавай. Я більше так не можу. Спробую жити без тебе».
Ольга поклала на стіл ручку і витерла з очей сльозу. На серці було дуже важко, а на душі було сумно. Як же вона буде без нього?
Ольга ще трохи постояла. Вона загадала, що якщо він відчує її переживання і несподівано прийде, то все буде добре, якщо ні – то нічого не буде.
Вона стояла, час минав… Він так і не приходив…
Минуло пів року. Ольга випадково опинилася у районі, де раніше винаймала ту квартиру. А ось і той самий будинок…
Ольга підійшла ближче і зупинилася. Ось їхні вікна, балкон… Там висять чиїсь речі, мабуть, зараз хтось живе в цій квартирі.
Трохи постоявши, Ольга згадувала і погане, й хороше.
Поностальгувавши вдосталь, вона пішла далі. На неї чекав Сашко, її хлопець.
Вони вже чотири місяці були разом, а вчора Сашко зробив їй пропозицію.
Ольга йшла і з задоволенням думала, що тоді з Ігорем вона все зробила правильно…
