Ярослава та В’ячеслав прожили разом понад чотири роки. Зовсім недавно вони купили своє житло, але поки що все ще продовжували жити в старій квартирі жінки.
Ремонт у новій квартирі був у розпалі, і щодня приносив нові труднощі.
– Славко, ми ж домовлялися, що ти займешся ванною кімнатою, а я працюватиму над кухнею, – сказала Ярослава, коли вони сіли вечеряти.
– Так, звісно, тільки є одна проблема… Нам потрібні матеріали для плитки. Ти знаєш, скільки коштує хороша плитка? А якісна ванна, яка прослужить набагато довше? – чоловік почав нервово крутити в руках ложку.
– Знаю, знаю. Але ж ми планували вкластися в бюджет. Можливо, варто знайти щось дешевше? – запропонувала чоловікові Ярослава.
– Ну, можна спробувати знайти знижки, але часу у нас не так багато. Ми, звісно, можемо зробити тяп-ляп, але потім не обурюйся, що все доводиться переробляти, – похмуро відповів В’ячеслав.
– Ну так, ти маєш рацію…
– Отже… Давай краще подумаємо, де взяти додаткові кошти? – чоловік став наминати суп, ніби в нього тільки зараз раптово прокинувся апетит.
– А що багато потрібно? Ти рахував? – Ярослава насупилась. – Можна, звісно, продати мою машину. Вона все одно стоїть у гаражі без діла.
В’ячеслав застиг із ложкою в руках і з подивом подивився на дружину. Він ніяк не очікував, що вона вирішить пожертвувати своєю старою машиною:
– Справді? Це було б чудово! Тоді нам вистачить на все, що потрібно!
– Добре, тоді завтра ж я почну шукати покупця, – пообіцяла чоловікові Ярослава.
Їй хотілося якнайшвидше закінчити ремонт у новій квартирі, і нічого потім не переробляти.
Наступного дня жінка розмістила в інтернеті оголошення про продаж машини.
Через тиждень знайшовся покупець, який запропонував за автомобіль хорошу ціну.
Ярослава була задоволена, але розуміла, що тепер про нову машину їй доведеться тільки мріяти.
…Минуло кілька тижнів. Ремонт у квартирі йшов повним ходом, але зненацька знову виникли непередбачені витрати.
Ярослава згадала про гроші, що залишилися від продажу машини, та вирішила їх використати.
Вона відкрила шафку, де зберігалися заощадження, і ахнула.
Половини суми від тієї, що залишилася після закупівлі плитки та ванни, не було…
– Що це? – спитала вона сама себе вголос, намагаючись згадати, коли востаннє брала з шафки гроші.
Так і не пригадавши того, щоб вона залазила у фінанси, Ярослава зателефонувала чоловікові:
– Славко, ти не брав гроші з шафки?
В’ячеслав зам’явся, не знаючи, сказати правду дружині чи збрехати. Однак, зрозумівши, що в брехні толку немає, чоловік відповів:
– Так, це я їх узяв. Думав, що ти не помітиш…
– Як це “не помітиш”? Ми ж домовились, що ці гроші підуть на ремонт! Куди їх витратив? – Ярослава була вражена від одкровень чоловіка.
В’ячеслав кілька секунд мовчав, потім, важко зітхнувши, сказав:
– Я закрив свої борги.
Ярослава відчула, як усередині неї піднімається хвиля обурення:
– Борги? Які ще борги? Про що ти говориш?
– Це були старі борги, які я давно мав погасити. Просто не хотів тебе турбувати, – спробував виправдатись В’ячеслав.
Ярослава не могла повірити своїм вухам. Як чоловік міг без обговорення із нею взяти гроші?
– І ти навіть не подумав обговорити цей момент зі мною? Адже ми разом вирішуємо фінансові питання!
– Вибач, я не хотів, щоб ти хвилювалася…
Проте Ярославу недолугі виправдання чоловіка не заспокоїли. Вона згадала про те, що на ній уже висять два його кредити, які той обіцяв виплатити, але досі цього не зробив.
Тож жінці самій доводилося робити платежі. Обурена Ярослава висловила чоловікові все, що про нього думала, і поїхала до батьків, щоб розвіятися.
Там на неї теж чекав великий сюрприз. Мати і батько жінки, дізнавшись про те, що зять тягне гроші, приголомшили дочку.
– Він і нам винен, – ніби ненароком сказала Валентина Іванівна. – Рік тому позичив двадцять тисяч і досі не повернув. Тобі просив не говорити, але ми вже й рукою на це махнули. Просто коли він кілька місяців тому знову просив двадцять, сказали, що ми не маємо грошей!
– Просто немає слів, – похитала головою приголомшена Ярослава.
Повертаючись додому, вона довго думала про те, що сталося і як підступно поводився В’ячеслав.
Їй здавалося, що довіра між ними зруйнована остаточно. Вона більше не могла вірити чоловікові і не бачила сенсу продовжувати стосунки.
Наступного ранку, все ретельно обміркувавши за ніч, Ярослава підійшла до нього з серйозним виразом обличчя:
– Славко, я вирішила подати на розлучення.
– Що? Чому? – В’ячеслав був дуже приголомшений несподіваною заявою дружини.
Ярослава подивилася чоловікові просто в очі і рішуче сказала:
– Тому що я не можу більше довіряти тобі. Ти постійно приховував від мене свої борги, позичав у моїх батьків, спускав їх незрозуміло на що і витрачав наші загальні заощадження на свої потреби. Мені здається, що ми надто різні люди, щоб бути разом…
– Але ж ми стільки пройшли разом! Хіба це не значить нічого? – намагався заперечувати В’ячеслав.
– Значить багато, але цього недостатньо. Я хочу почати нове життя, де почуватимуся впевнено і спокійно, де мені не брехатимуть! – похитала головою Ярослава.
В’ячеслав зрозумів, що сперечатися з дружиною зараз марно, тому мовчки зібрав свої речі й пішов.
Ярослава залишилася одна у своїй квартирі. Їй було сумно і важко, але вона знала, що ухвалила правильне рішення.
Проте наступного вечора чоловік повернувся. Він був веселий і з порога заявив, що не піде з квартири, яка така сама його, як і її.
Ярославові нічого не залишалося, як запропонувати чоловікові обмін: віддати йому свою стару однокімнатну квартиру, а собі забрати цю.
Спочатку В’ячеслав ніяк не погоджувався, але потім все таки вирішив, що так буде найкраще для всіх.
Вони вирішили всі юридичні тонкощі і розлучилися. Через кілька місяців Ярослава закінчила ремонт у новій квартирі.
Іноді вона згадувала колишнього чоловіка, але вже без жалю. Вона зрозуміла, що іноді розлучення – це єдиний спосіб рухатися вперед.
Ярослава дивилася на свою нову квартиру та посміхалася.
Незважаючи на всі труднощі, вона почувала себе щасливою та вільною…
