– Ну куди ти? – Яна похмуро дивилася, як Денис одягає чисту сорочку.
– З хлопцями вирішили зустрітися, пінного взяти, – не дивлячись на дружину відповів чоловік.
– А з дружиною час провести не хочеш? – сумно посміхнулася вона.
– Ти ж на роботі вічно! Звідки мені було знати, що ти вирішиш сьогодні звільнитися раніше? – з докором зяуважив чоловік.
І справді? Звідки йому знати?
Яна все життя багато працювала, із сімнадцяти років. Батько виховував її так, що якщо вона щось хотіла, то мала домогтися цього сама.
– Яночко, сонечко, розраховувати потрібно виключно на себе! Ніхто в цьому житті не принесе тобі все на блюдці. І ніхто не знає, що ти хочеш, краще за тебе саму.
Хочеш велосипед? То зароби на нього сама і купи саме той, що подобається тобі!
І Яна заробляла і купувала те, що хотіла саме вона.
І якщо тут все було зрозуміло, то з особистим життям якось не складалося…
– Яночко, тобі вже двадцять вісім років, а ти все одна! – все частіше голосила мама.
А Яні просто не було коли. У режимі дім-робота й рідкісними розвагами між, їй було комфортно.
Але все ж і вона почала замислюватися про сім’ю і своє майбутнє.
Тільки от не щастило їй з чоловіками. Мало хто витримував довго поруч із розумною, вольовою жінкою, яка вміла заробляти.
Тут мама взяла ініціативу і стала запрошувати на вечерю своїх подруг, разом із їхніми неодруженими синами.
І це сталося!
Яні сподобався син маминої подруги, який нещодавно повернувся з тривалого відрядження у рідні краї.
Денис здавався розважливим, серйозним молодим чоловіком, молодшим за дівчину на два роки.
Стосунки зав’язалися досить швидко, а тут і мами взялися і зіграли дітям весілля.
Як то кажуть, куй залізо, поки гаряче!
Молодята після весілля стали жити у великій квартирі Яни, за яку та розрахувалася з банком буквально напередодні зустрічі з коханим.
Денис до роботи дружини ставився спокійно, сварок не влаштовував, намагався допомагати коханій у побуті. А від відпочинку, оплаченого дружиною, і зовсім був у захваті!
– Тримайся за нього, дочко! Він хлопець надійний, будеш із ним, як за кам’яною стіною, – завжди примовляла мама.
І Яна трималася. Вона мамі вірила.
Вірила настільки, що на багато чого закривала очі, багато чого пробачала.
Адже вона вже не юна, кому вона буде ще потрібна?
А так, то всі мають свої недоліки.
Як мама каже, головне не гульбанить, не гуляє й добре.
Вперше чоловік загуляв через рік після весілля.
Вона випадково побачила Дениса з молодою дівчиною крізь вітрину кафе.
Повернувшись додому в сльозах, Яна у розпачі зателефонувала мамі.
А кому, якщо не мамі, яка живе з татом душа в душу стільки років, їй довіряти?
– Сонечко моє, тобі мужика в будинок повертати треба! – ласкаво казала Ганна Петрівна. – Адже ти не молода. Ну розлучишся і далі що? Одна будеш? Чоловік іноді може і гульнути, у нього інстинкт, а завдання жінки зберегти сім’ю.
І Яна знову повірила.
Це на роботі вона була професіоналкою, яка знає, кому, куди, що, навіщо і чому, а от у сімейних справах у неї досвіду не було. Її не вчили, як правильно. Їй пропонували терпіти.
А Яна звикла слухатися, не хотіла засмучувати батьків.
І вона тоді вдала, що нічого не сталося і запропонувала чоловікові купити ігрову приставку, яку він давно хотів.
Ну, а що? Зате вдома сидітиме, ніколи по дівках шастати.
Так і сталося.
Пів року чоловік тримався, а потім за старе.
– Люба, я такий компʼютер знайшов! Він дуже швидкий, у ньому є все: і для гри, і для роботи! Диво просто! Правда ціна велика, – говорив Денис, збираючись “на зустріч із хлопцями”. – Але він того вартий, повір.
І Яна знову повелася на це все, купивши Денису комп’ютер і зберігши сім’ю.
Щоправда, вже без мами.
Тільки на душі вже було не так хвилююче, цього разу залишилася гіркота та роздратування.
Та й Денису сподобалося одержувати бажане. Він не був нерозумний і швидко зрозумів, у чому зв’язок між його зрадами та бажаними покупками.
І безсоромно цим користувався.
І ось знову!
– Яночко, ти ж пам’ятаєш Максима? Мій однокласник? – тиждень тому чоловік завів розмову про те, що його хвилювало.
– Це той, хто власник мережі кафе у нас у місті? – уточнила Яна.
– Ага. Він, – кивнув Денис. – Так от, він недавно машину купив. То це просто шик! У ній є все! Не авто, а казка. Не їде, а пливе!
– Молодець Максим, – розуміюче кивнула Яна. – Ну що ж, добре, коли людина може собі таке дозволити.
– Тільки уяви, за тобою чоловік приїжджає на роботу на шикарній машині? – не вгавав той.
– Слухай, ти вирішив купити такий самий автомобіль? Чудово! Я рада, що в тебе справи пішли вгору. – захопилася Яна, старанно приховуючи емоції.
Чомусь цього разу не хотілося бути розуміючою і скромною.
Хотілося виказати все і свартися!
І ще чомусь Денис вже не був таким красивим і надійним.
Він дратував.
Весь тиждень Денис захоплювався автомобілем, що йому сподобався, і навіть підключив до цього свою маму!
– Ой, і справді, яка представницька машина! І зручно, і красиво, і багато місця! Яночко, подивися? – захоплювалася Маргарита Валентинівна, сидячи у дітей у гостях.
– Ага. Я бачила, – усміхнулася Яна.
Сперечатись зі своєю свекрухою вона не стала.
– Денису дуже вона підійшла б! – голосно повторила свекруха.
– Мабуть.
– Так, сину. Ось якби ти по дружину на роботу приїхав такою машиною, їй би точно всі заздрилися! – виразно сказала Маргарита Валентинівна, дивлячись на невістку, яка старанно ігнорувала цю розмову.
– Мамо, це було б дуже зручно! І Яні не довелося б кататися на маршрутці або чекати на таксі в годину пік! – відповів Денис мамі, теж поглядаючи на дружину.
Але Яна мовчала, вдавала, що зайнята і зовсім не підтримувала цю розмову.
У результаті, провівши маму, Денис подумав про те, як натякнути прямо дружині купити йому машину?
– Яно, може, справді купимо машину? – нарешті запитав чоловік.
– Любий, на машину кредит брати треба. А ми хотіли дітей, – нагадала Денису Яна.
– Ось будинок купимо і одразу діти, – запевнив дружину чоловік.
– Тоді про яку машину йдеться? Такими темпами нам ще років п’ять доведеться чекати.
– Ну, значить через п’ять років у нас буде дитина!
– Мені вже тридцять один рік! Куди ще тягти? – у розпачі вигукнула Яна.
– У наш час жінки й у сорок народжують. І все в них чудово! – обурився Денис.
– Я не хочу в сорок, – тихо сказала молода жінка. – Я зараз хочу!
– Тим паче! Возити дитину по поліклініках краще на новому, комфортному автомобілі! – задоволено усміхнувся чоловік.
Але Яна, нічого не відповівши, пішла у кімнату.
І Денис вирішив піти перевіреною доріжкою.
Наступного дня…
– Ну куди ти? – Яна похмуро дивилася, як Денис одягає чисту сорочку.
– З хлопцями вирішили зустрітися, по пінному взяти. – Не дивлячись на дружину відповів чоловік.
– А з дружиною час провести не хочеш? – сумно посміхнулася вона.
– Ти ж на роботі вічно! Звідки мені було знати, що ти вирішиш сьогодні звільнитися раніше? – з докором зауважив той.
Справді! Звідки?
Адже він крім машини ні про що більше не говорить і не чує!
– Добре! – сухо відповіла дружина і вирушила на кухню.
Після роботи їй дуже хотілося їсти.
– Буду пізно! Не нудьгуй, – гукнув Денис із коридору і незабаром за ним зачинилися двері.
Ночувати цієї ночі чоловік додому не повернувся.
– Я надто розслабився і заснув у Максима, – із задоволеною усмішкою сказав він дружині вранці.
Яні було неприємно. А ще – гидко.
Вперше в житті вона вирішила цього разу не заплющувати очі на те, що відбувається.
І все одно на сім’ю, якої, по суті, і не було, все одно на думку батьків.
Вона дуже хоче бути щасливою!
Як тато вчив? Якщо чогось дуже хочеш, значить, робиш це сама!
Хороша ж порада!
Але з Денисом вона не була щасливою. Ні. Вона купувала собі його. І він був поряд. Тільки останнім часом ціни на забаганки чоловіка зростали, а щастя ставало дедалі менше.
Ну а що? Сама винна. Вона робила те, що вміла, і так, як уміла. А це означає, що і виправляти все їй доведеться самій!
– Яночко, я до мами. Вона просила диван переставити, – переодягаючись, заявив чоловік.
– Ага, – кивнула Яна, дістаючи пилосос.
– І ти навіть не обурюватимешся? – здивовано спитав Денис.
– Ні. Треба так треба.
– Повернусь пізно.
– Добре, – проходячи повз чоловіка, молода жінка ненароком зачепила того ручкою пилососа.
– Або залишуся в неї з ночівлею… – ображено припустив чоловік.
– Ясно, – кивнула Яна, вмикаючи техніку.
Трохи постоявши біля порога і не дочекавшись від дружини більше нічого, Денис пішов, голосно гримнувши дверима.
Раніше Яна б засмутилася, що вони не можуть провести вихідні удвох, але сьогодні було інакше.
Та цього разу все було по-іншому!
Ночувати чоловік додому не прийшов і не дзвонив.
Яна теж мовчала. Вона сходила в кіно, повечеряла салатом і своєю улюбленою рибою і виспалася!
А в неділю їй зателефонували з незнайомого номера.
– Відпустіть Дениса! – почувся в телефоні голос якоїсь дівчини.
– А ви хто? – здивовано запитала Яна, чудово знаючи відповідь. – Ви впевнені, що він хоче піти?
– Звісно, впевнена! – здивувалася незнайомка, явно не очікуючи такого тону від дружини Дениса. – Ми з ним кохаємо один одного!
– І ваше кохання дорожче за гроші? – уточнила Яна.
– Звичайно! – вигукнула коханка.
– Перевіримо?
– Що? Та Ви… Та ти… – обурено залепетала співрозмовниця.
– Ну як хочете, – зітхнула Яна розчаровано. – Забирайте!
Денис, який повернувся через хвилин десять, застиг на порозі від несподіванки.
Він побачив дружину, а біля неї валізу.
– Ми кудись їдемо відпочивати? – засяяли в нього очі. – Слухай, а давай ми візьмемо з нами мою маму? Їй так сподобалося минулого разу, що вона із задоволенням поїде ще! Та й здоров’я поправить заразом.
– Ось із мамою і поїдете! – погодилася Яна.
– А куди?
– Куди хочете!
– А ти?
– А я залишаюся у своїй квартирі, – усміхнулася жінка. – Ось коли буде відпустка, тоді й поїду.
– Гаразд, – легко погодився Денис. – Яно, слухай, я тут дізнавався. Машина йде під замовлення і якщо зараз її купити, то через місяць вона буде у нас!
– Денисе, купуй, коли хочеш! Але краще тобі взяти її пізніше.
– Чому?
– Тому що ми розлучаємося! – сказала Яна, складаючи у валізу сорочки чоловіка.
– Як це ми розлучаємося?! А машина? – здивувався чоловік, явно не розуміючи всієї серйозності цієї розмови.
– Точно! Піду вчитися на права! – осяяло молоду жінку.
– Навіщо? – зовсім перестав розуміти те, що відбувається, Денис.
– Ось розлучимося, я отримаю права й куплю собі машину! – задоволено усміхнулася Яна.
У неї з’явилася нова мета, а це значило, що тепер і турбот буде більше, ніколи буде сумувати за втраченими роками.
– Яно, ти що серйозно? – Денис розгублено дивився на дружину.
– Абсолютно!
– Але ж ми дитину хотіли?
– Ой, ні. Дякую. Я не збираюся сидіти в декреті, чекаючи на тебе від чергової Каті, Галі, Люби… – твердо відповіла Яна. – Мені вже не вісімнадцять, щоб чекати, поки ти зволиш згадати про сім’ю. Забирай свої речі і всього тобі найкращого!
Яна закрила валізу і вказала рукою у бік дверей.
Денис намагався ще щось сказати, але вона його не слухала.
Відчуття свободи, спокою й розуміння правильності свого рішення накрили її з головою.
І все одно, що скажуть батьки й друзі, все одно, що подумають свекри і абсолютно не має значення, що хоче Денис.
Яні полегшало!
Випровадивши Дениса з квартири, вона домовилася з майстром про заміну замків, й із задоволенням увімкнула якийсь новий фільм, замовила смачну вечерю і розслаблено влаштувалась на дивані, який зазвичай займав чоловік.
Вона подала заяву про розлучення онлайн і зателефонувала бабусі.
– Ну що? Виставила цього, прости Господи? – одразу відповіла Олександра Іванівна.
– Ага!
– Не плачеш?
– Ні.
– Молодець! Батькам сказала?
– Поки що ні, – зітхнула Яна.
– А що робиш?
– Вибираю собі машину. Хочу отримати права й сісти за кермо. Чи я даремно слухала стільки часу про те, як класно мати хороше авто і наскільки це полегшує життя людині?
– Правильно! Уся в мене! – розсміялася бабуся. – Гаразд. Піду діда порадую. Увечері подзвоню твоїм батькам, заспокою їх. Ти давай, скажи їм уже. А то твій поки що чоловік сам нажаліється.
Яна зателефонувала батькам, розповіла про розлучення, послухала їхні голосіння, правда не особливо впевнені, і вирушила зустрічати майстра.
Незабаром їй зателефонувала свекруха.
– Яно? Що відбувається? Чому Денис приїхав із валізою? Він тут жартує щось про розлучення! – обурилася Маргарита Валентинівна.
– Він не жартує.
– Та що ж це відбувається? Це через машину, так? Ну, купила б йому її і жили б далі нормально! – роздратовано пирхнула жінка.
– А Юлю куди подіти?
– Яку Юлю?
– Ну, чи Марину, Катю, Люду…? – Почала перераховувати жіночі імена Яна.
– Нікуди! Звідки вони взялися, туди й повернуться! Це все несерйозно. Любить він тебе! – просвітила свекруха недолугу невістку.
– Ой, ні, Маргарито Валентинівно, у мене грошей не вистачить їх усіх назад повертати, – ахнула Яна. – Нехай це якось без мене відбуватиметься! А я так, сама по собі буду.
– Яно, але ж одній теж важко. Жіночий вік короткий, а тобі років вже є! – впевнено сказала жінка.
– Нічого. Переживу! – усміхнулася невістка.
– А як же ж ми?
– А що ви? У вас тепер Денис поряд. Ось до нього і всі запитання! Прощавайте! – Яна завершила розмову і щасливо зітхнула.
Сліз не було зовсім. Виплакала все свого часу.
А от енергії було багато!
Пройшов рік…
Денис здивовано дивився, як Яна паркує автомобіль його мрії на парковці торгового центру.
– Я хотів чорну! – невдоволено пробурчав чоловік, коли колишня дружина вийшла з машини.
– А мені червона сподобався більше, – знизала плечима Яна. – Але ти мав рацію. Шикарна автівка!
Широко посміхаючись, вона пішла далі у своїх справах.
Тиждень тому вона купила цю машину, продавши свою першу, просту, на якій їздила після отримання прав.
Машина справді дуже полегшила їй життя і вона була щиро вдячна чоловікові, який несподівано подав їй цю прекрасну ідею.
А щодо кольору? Так він саме той, що хотіла Яна.
І роки у неї чудові! І про це не стомлюється повторювати її новий знайомий. Дуже серйозний, працьовитий і приємний чоловік, який може купити собі те що хоче і якому дуже подобається балувати Яну…