– Може вам допомогти? – приємний чоловічий голос, порадував слух Каті, а сильні руки підхопили важку сумку, яку вона мало не впустила від утоми.
– Хіба ж можна жінці таке важке тягати? – дорікнув їй сивий незнайомець. – Невже нікому допомогти, такій милій пані?!
– Нема кому, – зітхнула Катя, розтираючи пальці. – Їду от від дочки, привезли мене на вокзал, посадили у вагон, а ось далі, доводиться самій тягти сумки.
– Дозвольте тоді вас провести? – галантний кавалер, легенько вклонився.
– Не відмовлюся, – розпливлася в усмішці Катя. – Якщо можна, то до під’їзду.
– Можу і до квартири, – чоловік був сама чарівність і радість, для вух і очей.
Невисокий, але міцний, акуратно підстрижений і поголений, і одяг на ньому сидів якось так добре, підібраний був за розміром і кольором.
Серце Каті стрепенулося у передчутті чогось прекрасного, того, чого не було в її житті давно.
Давно, а може й ніколи, тому хотілося випробувати і насолодитися цими метеликами, про яких пишуть у книгах.
А в неї, не те що метеликів, а простих обіймів не було, з того часу, як вона розлучилася з другим чоловіком, через те, що він постійно гульбанив.
Перший чоловік теж не був янголом, гуляв у міру, і могли б вони жити щасливо, але він сам пішов від Каті.
Знайшов любов всього життя, спритну жінку, від якої потім часто прибігав назад.
Але Катя зрадника не пробачила, незважаючи на наявність двох дітей-підлітків.
Виростила вона й випустила діток у самостійне життя, а від туги, зійшлася з другим чоловіком.
Звикла вона дбати про когось. П’ятнадцять років роботи на благо сім’ї, привчили її не думати про себе.
Кажуть, щоб виробити звичку, потрібно всього двадцять один день повторювати те саме. Наприклад, приходиш з роботи, знімаєш туфлі, чистиш і ставиш на полицю.
І так щодня! Не можна пропускати!
І ось на двадцять другий день щітка вже сама чистить взуття, а туфлі автоматично лізуть на поличку.
Звикли значить!
Ну от і Каті мала вироблену звичку, прямо сумувати починала, якщо когось не обходжувала щодня.
Зійшлася вона з другим чоловіком від нудьги, а потім сама була не рада. Ні хвилини спокою не бачила з гульвісою.
Розлучалися вони довго, чоловік не хотів втрачати гарантованих у шлюбі зручностей і контролю з боку Каті.
Та Катя вказала другому чоловікові на двері і виставила його зі своєї квартири…
…З того часу минуло кілька років, Катя звикла жити одна. Вечорами прогулювалася з одинокими подругами, іноді ходила на концерти, чи в ресторан, одягнена в ошатну сукню і взута в туфлі з підборами.
Але душа вимагала чогось іще…
Григорій зустрівся їй, якраз у ті останні, жовтневі теплі дні, коли попереду замаячила нудьга й туга на самоті.
Він провів її тоді в квартиру, зайшов на чай, та так і засидівся. Вони посмажили картоплю, відкрили баночку маринованих грибів, налили ігристого, і вийшло після цього велике кохання.
Відбулося те, про що Катя, вже й перестала мріяти – чоловік у домі і співрозмовник по вечорах.
Григорій був рукастим, полагодив у квартирі все, що треба.
А ще він виявився веселою й цікавою людиною. З ним можна було обговорити все на світі.
Вони не говорили тільки про своє майбутнє життя, якось сором’язливо відмовчувалися, і поспішно змінювали тему, коли мова заходила про весну.
У Каті були свої плани на майбутнє літо. У червні на неї чекала подруга, яка жила в іншій області, а в липні сваха, яка теж жила далеко.
Що подруга, що сваха, були самотніми, і приймати Григорія в гості, їм не дуже хотілося.
А чоловік схоже, зацікавився Катею всерйоз, щовечора йшов з роботи до неї, приносив продукти і допомагав готувати.
Дуже нахвалював кулінарні й кондитерські здібності господині, ледь не руки цілував.
Сказав, що мріяв зустріти таку як Катя, щоб не сумувати у довгі, зимові вечори. А от про літні чомусь промовчав…
Жив Григорій з донькою, зятем і з трьома внуками, які не те, що відпочити дідові не давали, а він не мав можливості навіть вгору глянути.
Тому він із задоволенням проводив час у Каті, з апетитом наминав домашні пиріжки, і захоплено ремонтув полиці й міняв крани.
Зима пройшла в любові і злагоді, а в березні з дахів закрапали краплі, зʼявилися бурульки, і Гриць засумував.
Жіноча інтуїція підказувала Каті, що співмешканець затужив по комусь дорогому, і вона не в силах замінити її…
– Колишня дружина, – вирішила Катя, і мало не заплакала від розпачу, що її довгоочікуване щастя опинилося під питанням.
Влаштовувати сварки було не в характері Каті, але коли Григорій не приходив до неї після роботи три дні поспіль, жінка сумувала.
Стояли теплі, травневі дні, пробилася перша трава на освітлених сонцем місцях, а на деревах набрякли крихітні бруньки.
В душі Катя рвалася в подорож до родичів, але все ж таки переживала за стосунки з Григорієм, пам’ятаючи чудові зимові вечори й ночі проведені разом.
На дзвінки Григорій відповідав все неохочіше, відмовлявся і вигадував різні причини, щоб залишатися поза увагою подруги.
Потім раптом він з’явився радісний, переночував, влаштував незабутню ніч і знову зник…
– Пропав назовсім, – подумала Катя. – Мабуть скучив і повернувся до колишньої дружини, з якою розлучився за його розповідями, кілька років тому. І, до речі, з незрозумілих причин.
Але Григорій знову з’явився через тиждень, веселий і бадьорий, підтягнув дверцята шафи, замінив замок, що заїдав, у дверях. Приготував вечерю з принесених продуктів, влаштував романтичні посиденьки вдвох, і міцно заснув, обійнявши Катю.
Вранці він встав рано, наспівуючи під ніс пісеньку, зібрав рюкзак і вислизнув з квартири, поцілувавши сплячу подругу в носик.
Але похапцем Григорій не звернув уваги на те, що Катя заздалегідь приготувала одяг і взуття і зібралася за секунду.
Григорій ішов бадьоро, завернув за будинок, на зупинці почекав автобус, і застрибнув у нього, як хлопчик, радісно посміхаючись.
Катя встигла заскочити в задні двері, і причаїлася за великою бабцею з кошиками, яка зайняла всю задню частину автобуса.
Автобус виїхав за місто. Уздовж дороги замиготіли деревця й рекламні банери.
Садове товариство “Бджілка” зустріло Катю поганими дорогами, запахом квітучого бузку й свіжого гною.
Від такого букету ароматів у Каті аж закрутилася голова..
Але Григорій вже жваво мчав вулицею, з сяючими очима. Тому Катя продовжила йти за ним.
Маленький будиночок з синьою брамою, з’явився з-за повороту, і Григорій, скидаючи на ходу рюкзак, забіг на подвірʼя.
– Бач, як поспішає, зрадник, точно до коханки! – подумала Катя.
Григорій квапливо відчинив двері і зник у хаті, а Катя причаїлася за парканом.
Ділянка біля будинку була досить доглянута, була невелика теплиця, в кутку притулився сарайчик з плоским дахом.
Перевдягнений у робочий одяг, Григорій з’явився за п’ять хвилин, що було несподівано для готової до найгіршого Каті.
Вона збиралася почекати хвилин десять і викрити солодку парочку на гарячому.
– Грицю! – раптом звідкись збоку пролунав тонкий, жіночий голос.
Ах, ось значить хто розлучниця! Сусідка по дачі, до неї він і бігає!
– Грицю! – почулося знову.
Катя глянула, що ж там за жінка і очам своїм не повірила.
То була якась старенька з сивим волоссям, яке виднілося з-під хустки. Вона висунула голову з-за низенького паркану, і посміхаючись помахала рукою Григорію.
Катя присіла від здивування й обурення.
Вона очікувала побачити будь-кого, але тільки не таку стару коханку в Грицька!
– У мене дошка на підлозі зовсім розхиталася, зремонтуй, будь ласка, синку! – раптом прошамкала бабуся. – Я тобі млинців напечу, чаю поп’ємо разом.
– Синку? Млинці? – здивовано подумала Катя.
Вона повільно осіла на землю, голова йшла обертом від нерозуміння ситуації.
Що ж тут такого робить її коханий чоловік, що змушений приховувати цю дачу від неї?!
Вона спостерігала як Григорій допомагав старенькій, а потім порався на своїй ділянці. Катя втомилася і зголодніла, кілька разів поривалася зайти і виказати чоловікові все, що поганого думає про нього. Але розум узяв гору над почуттями, і вона попленталася на зупинку, де дочекалася автобуса.
Сидячи на затертому сидінні, вона спробувала зібрати всю інформацію до купи, і вибудувати логічний ланцюжок, але думки від хвилювання ніяк не хотіли об’єднуватися.
Чому він приховує дачу від неї?
Хто ховається в будиночку із синіми воротами?
А може він пройдисвіт?
А може? А може?
…Коли засмаглий і щасливий Григорій, через три дні з’явився у Каті з пучками кропу в руці, на нього чекав накритий стіл, і серйозна розмова.
Він довго м’явся і червонів, але все ж таки видав, велику таємницю свого життя:
– Не гнівайся, кохана, – зітхнув він і почухав потилицю. – Дача це мій притулок від цього метушливого життя. В дитинстві я жив у маленькому будинку з батьками, сестрами та братами. У мене ніколи не було своїх іграшок, одяг я доношував за старшими.
Потім я одружився, жили ми в орендованій кімнаті, а потім у квартирі з дітьми і з тещею.
Сама знаєш, зараз там дочка господиня, немає спокою ані на мить.
У тебе я теж тільки гість, як би ти не намагалася створити мені затишок і комфорт.
А так хочеться пожити у своїй оселі, спати на своєму ліжку і просто побути одному.
Стругати своїм рубанком дошки, копати свої грядки, і зривати яблука зі своєї яблуньки.
Не хочу я впускати у свій крихітний світ нікого, ні навіть тебе, ні дітей, ні онуків…
– А як же ж сусідка? – запитала Катя. – Їй дозволено порушувати твій спокій?
– Баба Тоня ніколи не заходить до мене, це я ходжу до неї пити чай на пів годинки…
– Невже зовсім, зовсім нікому не дозволено у твоєму світі перебувати?
– Нікому! Я хочу, щоб це був тільки мій будинок, хоча б на літні місяці! Якщо ти наполягатимеш, ми посваримося і розійдемося! Будь ласка, не роби цього!
Григорій пішов до дочки засмучений, а Катя довго крутилася в ліжку, обмірковуючи його слова.
– Не було своїх іграшок… – думала вона.
У Каті теж не було своїх іграшок, вони були загальними для чотирьох сестер, і сукні дівчатка доношували одна за одною.
Вона згадала гумове каченя, яке ховала від інших за шафою, жовтеньке таке, з червоним, облупленим дзьобом.
Маленька Катя діставала іграшку в ті рідкісні моменти, коли залишалася сама й милувалася ним. Це був її світ, і тільки її каченя…
Але одного разу мама побачила, як дочка ховає іграшку, відібрала і поклала в загальну коробку і строго сказала більше так не робити.
Велика сльоза скотилася по щоці Каті, це було найперше, і тому найгірше розчарування в житті. Її тендітний, таємний світ зруйнували, витягли звідти найцінніше.
Каченя стало спільним, а потім пропало. Може хтось старанно ховав його за шафою чи під ліжком, але це була вже не Катя…
Вона виросла, засвоїла мамин урок, і запам’ятала, що не можна бути щасливою на самоті.
Це погано!
Так кажуть!
І Григорій не має права їздити один на дачу!
Туди він має брати з собою Катю! Якщо її кохає! Ось так!
Навіть якщо вона не любить поратися в землі, і хоче влітку до родичів!
– Грицю, квіти у мене в квартирі, поливай двічі на тиждень. Я повернуся наприкінці липня, про дату скажу пізніше.
– Так, звісно, кохана, відпочинь гарненько, сил наберися. А я огірків насолю, з кріпчиком, будемо взимку хрумтіти вдвох!
Григорій натхненно підв’язував помідори, а Катя їхала в поїзді.
Прощаючись на вокзалі, вони обійнялися, поцілувалися і домовилися, що влітку кожен грає у свої іграшки. А взимку смажена картопля з грибочками, вечори біля телевізора і плани на теплу пору року.
І може, колись, коли вони награються, то поділяться один з одним іграшками. Але це потім, ще не скоро…
