Головна - Історії жінок - – Голубців хочу … – мрійливо протягнув Сергій. – Звіт здам, зроблю! – урочисто пообіцяла я. – Який за рахунком? – засміявся чоловік. – Гаразд, на вихідних до мами заїдемо, вона приготує. З’їздили. А, вона приготувала голубці з бурякового листя. Ввечері чоловік заявляє..

– Голубців хочу … – мрійливо протягнув Сергій. – Звіт здам, зроблю! – урочисто пообіцяла я. – Який за рахунком? – засміявся чоловік. – Гаразд, на вихідних до мами заїдемо, вона приготує. З’їздили. А, вона приготувала голубці з бурякового листя. Ввечері чоловік заявляє..

– Голубців хочу … – мрійливо протягнув Сергій.

– Звіт здам, зроблю! – урочисто пообіцяла я.

– Який за рахунком? – засміявся чоловік. – Гаразд, на вихідних до мами заїдемо, вона приготує.

З’їздили. А, вона приготувала голубці з бурякового листя! Ось, коли мені їх крутити скажете? Так, ще й не купиш це бурякове листя – вона його на дачі вирощує. Тобто, мені потрібно під цю справу ще й на дачу до неї з’їздити!

– Приготуєш такі ж? – ввечері заявив чоловік. – Вони в роті тануть!

– Колись приготую, – відмахнулася я.

Готувати голубці – взагалі пропаща ідея. Витратити стільки часу біля плити на страву, яку діти їсти не будуть. Тобто, для дітей доведеться щось окремо готувати.

Наступна претензія прилетіла через появу в офісі чоловіка нової прибиральниці.

– Вона стільки квітів розставила! – захоплювався Сергій. – Так затишно стало, як вдома! Ну, не у нас, звичайно, вдома.

– Чому у нас квітів немає? – здивувався чоловік.

– Тому що я працюю, у мене немає часу за квітами доглядати.

– Зрозуміло, – засумувалось чоловікові.

Свекруха стала до нас заходити. То їжі принесе, то квіточку на підвіконня поставить. Я її, практично, не бачила, так як з дітьми сиділа няня, а я приходила годин в 9-10 вечора. Бачила тільки сліди її перебування.

– Знаєш, – якось за сніданком почав чоловік. – Зараз багато бухгалтерів працюють з дому.

– Напевно, не головні, все ж таки, – уточнила я.

– Думаю, і головні теж. І потім, не всім же в головних ходити, можна і поменше роботи взяти. Особливо, коли у тебе вдома, діти, чоловік. Не діло це, що у нас діти з чужою людиною ростуть.

– Хочеш, щоб я пішла з роботи? – випалила я.

Чоловік знизав плечима:

– Або так, або нехай моя мама до нас переїжджає. Хоч будинок стане схожий на будинок. Подумай.

Поки я “думаю”, свекруха все частіше у нас з’являється. Відчуваю, одного разу я повернуся і побачу її сплячою на нашому дивані.

Записано зі слів Лариси М.

Plitkarka

Повернутись вверх