Ганна їхала до коханого чоловіка, а точніше летіла на крилах щастя. Нарешті син закінчив школу і вступив до ВНЗ. Тепер вони з чоловіком нарешті зможуть жити разом.
Відправивши сина на навчання, вона того ж дня взяла квиток на автобус і поїхала до Степана. Вони були одружені лише два роки, але знайомі, здавалося, цілу вічність.
Чого тільки не було у їхніх стосунках. Вони складно розпочиналися, важко тривали, але незабаром доля обіцяла їм щасливе спільне майбутнє. Принаймні Ганна була в цьому впевнена.
Познайомилися Ганна та Степан вісім років тому. Тоді вона ледве встигла відійти від розлучення з першим чоловіком, і довго нікого не підпускала. Поки що не зустріла Степана. Хоча і з ним спочатку переживала заводити стосунки. Йому довелося постаратися, щоб переконати її в тому, що він не такий, як її колишній Віталій.
З півроку вони зустрічалися, а згодом стали жити разом. Степан переїхав до неї, бо в його однолкімнатній квартирі їм трьом було б тісно. В Ганни був син десяти років. Гарний малий, але з вітчимом теж не відразу знайшов спільну мову.
Проживши разом три роки, Степан почав замислюватися про те, щоб узаконити їхні стосунки, але його ненаглядна Ганна зовсім не прагнула знову заміж.
Їй здавалося, що всі ці штампи вже зжили себе. Більше того, вони зовсім не оберігають від зради, причому ні чоловіка, ні жінку.
Їй і так було добре, не хотілося нічого міняти.
Степан спочатку погодився з її переконаннями, але згодом зрозумів, що йому цього недостатньо. Він хотів вважати Ганну своєю дружиною у всіх сенсах. Дійшло до того, що він поставив їй ультиматум. Або одружуємося, або розходимося.
Ганні не сподобалася його наполегливість, вона вирішила, що краще розійтися. І вони розлучилися на цілих півроку.
За цей час Степан встиг переїхати в інше місто, де один добрий знайомий запропонував йому вельми прибуткову роботу. Він рідко приїжджав додому, хіба що раз на два місяці, щоб відвідати батьків. І в один із таких приїздів він знову зустрів Ганну.
Вона прогулювалася парком і виглядала так, ніби в її житті все чудово. Була такою щасливою та безтурботною, доки не зустрілася з ним поглядом.
В її очах він прочитав те саме, що відчував у собі. Вона й досі його любила. І не могла цього ховати.
Вони знову почали зустрічатись, але тепер уже на відстані. Іноді вона їздила до нього у гості, іноді він до неї. Усі зустрічі ретельно планувалися, але щоразу були наповнені таким теплом і пристрастю.
Бачились вони зазвичай раз на місяць. Рідше, двічі. Степан не раз пропонував їй переїхати до нього. Встиг купити двокімнатну квартиру у тому місті, хоча ще виплачував іпотеку.
Ганна начебто й хотіла цього всім серцем, але в той конкретний момент часу вона ніяк не могла так різко змінити своє життя. Син підліток, потрібен око та око. Ще й мати злягла, за нею потрібен був догляд. Більше двох років Ганна разом намагалася поставити матір на ноги, але в результаті їй стало краще.
– Ще поживете! – радісно сказали на огляді, коли відпускали її додому.
Галина Матвіївна більше не тримала доньку, але у Славка почалися старші класи. Він зовсім не хотів міняти школу, просив маму залишитися, доки він не доучиться. Довелося піти на поступки.
Влітку перед тим, як син пішов до десятого класу, Ганна та Степан нарешті розписалися. Побачивши, скільки радості це принесло чоловікові, вона навіть пошкодувала, що не погодилася раніше, але який сенс лити сльози втрачено.
Тепер вони не просто зустрічалися. Їхні стосунки можна було б назвати гостьовим шлюбом, якби не кілька сотень кілометрів, які їх поділяли.
І ось, Славко нарешті вступив до інституту. Ганна пишалася сином, а ще розуміла, що тепер вона може налагодити своє особисте життя. Степану не казала, що скоро переїде до нього, хотіла зробити сюрприз.
Точніше він і так здогадувався, що невдовзі це станеться, але не знав конкретної дати.
Вона зібрала валізу, сіла в автобус і поїхала до нього. Хотіла, щоби він запам’ятав цей день надовго. Вже уявляла, як одягне днями куплену мереживну білизну, розсипле пелюстки троянд на нову постільну, приготує смачну вечерю і чекатиме коханого з роботи.
Ганна мріяла про це в дрібних деталях, поки їхала в автобусі. Вона була впевнена, що Степан буде в захваті від її сюрпризу, але натомість сюрприз чекав на неї.
Вона відчинила його квартиру своїми ключами і застигла від несподіванки. На неї дивилася пара блакитних очей – рудоволоса дівчина, дуже гарненька і така молода.
– Ти хто? – Запитала вона незнайомку.
– Я Віра. Ой, а ви, мабуть, Ганна. Вибачте, я зараз піду!
– У сенсі піду? Ти хто така? – не вгамовувалася Ганна.
– Ви тільки не хвилюйтеся. Я дівчина вашого чоловіка!
– Що? Дівчина мого чоловіка? Ти в своєму розумі? – обурювалася вона.
Ганні здавалося, що весь її світ впав у цю секунду, ніби планета перестала крутитися навколо своєї осі і зупинилася на невизначений термін.
– Ви тільки не хвилюйтеся. Степан дуже хороший, і він вас дуже любить.
– Любить? І тому за моєї відсутності живе з іншою жінкою? Тобі скільки років? Хоч двадцять є?
– Так, цього року виповнилося! Ми випадково познайомились. Мені не було де жити. Степан мені дав притулок. Спочатку ми були просто друзями, але я полюбила його. Я знаю, що він мене не любить і ніколи не полюбить, адже він має вас. Але зрозумійте йому складно одному. Він сумує. Я була рада скрасити його самотність хоч недовго!
Ганні здавалося, що ця руда дівчина несе якусь нісенітницю. Вона все намагалася згадати, чи був хоч раз привід засумніватися у вірності свого чоловіка. Вона не знаходила вдома речі іншої жінки, коли приїжджала до нього. Ні разу. Як це все розуміти?
– Я зараз же зберу свої речі і піду. Ви, мабуть, не попередили Степана, що приїдете, тому він мені й не сказав іти. Вибачте!
– В сенсі? Ти що тут не вперше?
– Ні, ми вже півтора роки разом. Щоразу, коли ви приїжджаєте, я збираю всі свої речі, ретельно прибираю квартиру, щоб жодної волосинки не залишилося, а потім йду до подруги на кілька днів. Ми завжди були дуже обережними. Степан не хотів вас засмучувати! Не дозволяв мені брати ваші речі чи навіть перекладати їх. Навіть шампунь та зубну щітку, не кажучи вже про одяг. Щоб ви не помітили і не засмутилися. Я завжди була дуже акуратною, але тепер…
– Ти вважаєш, що сам той факт, що ти тут живеш, мене зовсім не засмучує?
Ганна не розуміла, навіщо вона взагалі розмовляє з цією дівчиною, але в Віри просто не закривався рот. Мабуть, від хвилювання.
– Немає сенсу вам засмучуватися. Кажу ж, Степан любить лише вас!
– А спить з тобою, поки мене нема?
– Не беріть в голову це. Він не відчуває до мене ніжних почуттів. Я точно знаю!
У цей момент двері квартири відчинилися, і до них увійшов Степан. Мабуть, Віра надіслала йому повідомлення, поки Ганна відвернулася.
Він виглядав таким засмученим.
– Ганусю, вибач, це нічого не означає. Я люблю тільки тебе! – Сказав він і простяг до неї руки, але Ганна їх відштовхнула від себе.
– Півтора роки обману! У цьому все твоє кохання!
– Ти що сказала їй про півтора роки? – звернувся він до Віри. – Як ти посміла?
– Степане, вибач, але ти не попередив, що твоя дружина приїде.
– Я й сам не знав! – відповів він дівчині. – Ганусю, люба, вона зараз піде, і ми все обговоримо. Прошу тебе!
– Нема чого пояснювати, а тобі Віро немає сенсу йти. Я все одно тут не залишусь!
– Це не правильно. Ви маєте залишитися. Степан без вас пропаде. Йому потрібні лише ви. Я це завжди знала. Ваше місце поряд із ним.
– Я якось сама вирішу, де моє місце! – гордо сказала Ганна, підхопила свою валізу і вийшла з квартири.
Вона поїхала додому, ковтаючи сльози образи. Всю дорогу не могла повірити, що це сталося насправді.
Вона не розуміла, як Степа міг з нею так вчинити. І як йому на думку спало зустрічатися відразу з двома жінками, хоча Віру і жінкою назвати складно. Швидше дівчинка, на пару років старша за її сина. Як таке може бути?
Ганні здавалося, що це все сон. Півтора роки обману та жодного натяку на це! Як же так?
Квартиру свою вона здати не встигла, тож просто повернулася додому. Місяця два чи навіть більше вона намагалася впоратися з тією образою, яку їй завдала зрада Степана. Вона не знаходила собі місця. І нелюбила себе за те, що й досі його любила.
Одного разу їй у двері хтось подзвонив. Вона пішла відчиняти. На порозі стояла Віра, в руках у неї була переноска з кішкою. Зефірка – так звали кішку Степана, але що вони обидві тут робили?
– Здрастуйте, вибачте, що без попередження. Я дізналася вашу адресу у Степана, ще коли він був живий.
– Що? Коли живий? Що з ним? – нічого не розуміючи запитала Ганна.
– Коли ви поїхали, Степану було дуже погано. Він не гульбанив, хіба зрідка, але я бачила, що він сильно переживав. Тиждень тому, коли він виходив з дому, я запитала його, у скільки він повернеться, а він сказав, що не повернеться. Я подумала, що він жартує, а потім дізналася, що коли він їхав на роботу з ним сталася біда. Я впевнена, що він зробив це спеціально, тому що не хотів жити без вас. Мені шкода, що вам доводиться це повідомляти. Я просто не знала, з ким залишити Зефірку. Знаю, ви теж її дуже любили. Візьмете її до себе? – Запитала дівчина з жалісними очима.
Ганна не могла повірити в те, що все це відбувається насправді, доки не побачила свідоцтво. Їй навіть не повідомили. Віра провела його в останню дорогу, а потім звільнила його квартиру.
Ганна забрала Зефірку, попрощавшись із гостею. Вона взяла її на руки і подивилась у сумні очі кішки. На душі стало так тяжко. Сльози текли по обличчю проти волі. Світ знову зупинився і раптом…
– Дівчина, вставайте, ми приїхали! – її хтось смикав за плече, намагаючись розворушити.
Ганна розплющила очі та побачила водяї автобуса. Вона доторкнулася до мокрого від сліз обличчя і подумала про себе:
– І присниться таке! Не дай Бог!
І все одно в душу закрався якийсь сумнів, а раптом це був віщий сон. Вона вирішила все ж таки не попереджати чоловіка про свій приїзд.
Поїхала до нього, відчинила двері своїми ключами, затримавши подих. Найбільше на світі вона переживала побачити там ту саму Віру, але її зустріла лише Зефірка своїм радісним «Мяу».
Степан повернувся додому ввечері і виявив свою дружину в пелюстках троянд на новій постільній білизні, яку вона щойно постелила. Як же він зрадів її сюрпризу. Його очі просто не могли обманути.
– Я на зовсім! – З усмішкою сказала йому Ганна, розмірковуючи, чи варто розповідати чоловікові про той сон …
– Нарешті! – радісно відповів він, навіть не підозрюючи, що їй довелося пережити уві сні.
