– Коханий, вітаю тебе з днем народження! – ласкаво сказала Рита чоловікові. – Це тобі!
Вона простягла Андрію коробочку з подарунком. Чоловік усміхнувся та відкрив її. Там лежав масивний срібний ланцюжок із таким же масивним хрестиком. Саме такий він і хотів.
– Ух ти, клас! Дякую тобі велике! Вона ж, мабуть, купу грошей вартує! Не варто було так витрачатися, ти ж знаєш, у нас зараз і так багато витрат. Ще й Олю треба до першого класу зібрати.
– Я не дуже витратилася. Вдалося за хорошу ціну взяти. Я ж знаю, що ти давно таку планував купити. Тобі подобається?
– Звісно, просто супер! – Відповів чоловік і поцілував дружину, а потім відразу ж почепив ланцюжок, навіть не розстібаючи застібку. – О, і довжина ідеальна!
Увечері до них прийшли у гості. Тридцятиліття Андрія відсвяткували весело. Вранці він прокинувся з важкою головою. Всю ніч йому снився один і той самий сон. Дуже дивний сон.
Йому снилася якась молода жінка, але він був певен, що раніше її ніколи не бачив. Уві сні він її любив, любив усією душею, не хотів з нею розлучатися. Так ніжно притискав до себе, цілував із такою ніжністю, а вона так на нього дивилася, ніби він був центром її всесвіту.
Він не пам’ятав імені тієї жінки, адже весь час називав її Моє сонечко. Сон чомусь надрукувався в його пам’яті дуже чітко.
Минуло кілька днів. Андрій погано почувався. Іноді йому навіть здавалося, що він занедужав, але це було не так. Лише дивна втома, а ці дивні сни.
Та жінка снилася йому щоночі. Іноді він прокидався уві сні, але її образ досі стояв перед очима. Потім почалися марення.
Андрій переживав зізнатися навіть дружині, що з ним відбувається. Варто було лише уявити, що з нею буде, якщо він заїкнеться, що ночами йому сниться інша жінка. Навряд чи вона змогла б зрозуміти.
Одного ранку трапилося те, після чого він вирішив, що таки варто звернутися на огляд до спеціаліста. Дивлячись на себе в дзеркало, він на мить закрив очі, а коли відкрив, то побачив чуже віддзеркалення. На нього дивився інший чоловік. Молодий, міцний, але якийсь сумний.
Андрій знову заплющив очі, і все скінчилося. Він сподівався, що це не повториться. До спеціаліста так і не пішов. Переживав, що його одразу відправлять в спец. заклад.
З того дня він почав бачити обличчя того чоловіка дедалі частіше. Іноді у вітринах магазинів, а якось побачив його у дзеркалі заднього виду. Тоді навіть запереживав не на жарт і ледве впоравс з керуваннм. Вчасно встиг викрутити кермо.
І ось, Андрій сидів у машині, сердився і був ще трохи не в собі, коли раптом відчув таку слабкість усередині, що не зміг із собою впоратися. Заснув прямо за кермом, а коли прокинувся, він вже був у своєму ліжку. Поруч мирно спала його дружина.
* * * * *
Ганна займалася домашніми справами, коли почула стукіт у двері. Вона недавно повернулася з роботи. Мала намір приготувати щось на вечерю.
Чомусь на думку прийшли ті оладки з куркою, які вона приготувала того ж вечора. Тоді це був новий рецепт. Вона їх приготувала вперше. Хотіла побалувати чоловіка чимось новеньким. Вони вийшли напрочуд смачними.
– Жаль, що Толік так і не зміг їх спробувати! – Подумала про себе Ганна і тут же почула стукіт у двері.
На порозі стояв молодий чоловік. Він був високим. Виглядав трохи втомленим і дивився на неї якось дивно.
– Привіт, сонечко! – Сказав він, а Ганна застигла від несподіванки.
– Як ви мене назвали?
– Сонечко! – відповів незнайомець і посміхнувся.
– Це чийсь безглуздий жарт? – Запитала вона зі сльозами на очах.
– Ні, сонечко, це я!
– Хто я? Я вас не знаю!
– Я Толік. Я розумію твоє сум’яття. Я виглядаю інакше, але повір, рідна, це я!
Ганна лише стояла з широко розплющеними очима і плескала віями. Вона не могла вимовити й слова. Чоловік пройшов у квартиру і замкнув двері.
– Цього не може бути! – Змогла нарешті сказати вона.
– Я б сам у таке ніколи не повірив. Михайло, це я, але я ненадовго!
– Я не вірю! Я не вірю! Я не вірю! – повторювала вона безупинно.
– Ганно, ми розписалися цього дня – 15 серпня. Сьогодні було б п’ять років. Того дня була чудова погода, але ввечері пішов дощ. Пам’ятаєш, ми промокли, коли вийшли прогулятися, тобі стало душно. Твій день народження 12 жовтня, мій 15 квітня. Запитай, що хочеш, я знаю усі відповіді.
– Цього не може бути!
– А ти спробуй, спитай мене про що-небудь! – Запропонував він і знову посміхнувся.
– Як звати мою маму?
– Галя!
– А маму Толіка?
– Мою маму звуть Наталя.
– А мою бабусю, до якої ми ходили на день народження цієї весни?
– Е ні, сонечко, так не чесно. Обох твоїх бабусь вже не стало. Одну звали Людою, а іншу Ганною. На честь її тебе й назвали!
– Але як? – Запитала вона, здивована до глибини душі.
– Я сам не знаю. Пробач, що мене не стало. Все сталося так швидко. Я навіть нічого не зміг зрозуміти. Я хотів піти, але не зміг. Мені треба було з тобою попрощатися.
– То ти прийшов, щоб попрощатися? – схвильовано спитала вона.
– Так, а ще сказати тобі, що я любив тебе найбільше на світі. Мені так шкода, що я не помітив того мінівена. Мені так шкода, що тобі довелося пройти через усе це одній. Мені так шкода. Прости мене!
– Ти просиш вибачення? Ти серйозно? У цьому не було твоєї провини.
Вини Анатолія у тій біді справді не було. Він навіть зрозуміти нічого не встиг. Все трапилося в одну мить.
– Я знаю, але мені однаково так шкода. Можна я тебе обійму, будь ласка? – попросив він.
Ганна лише нерішуче кивнула, а чоловік підійшов до неї ближче і прошепотів на вухо:
– Закрий очі!
Вона послухалася. І в цей момент вона відчула, що обіймає свого чоловіка. Так, виглядав він інакше, але рухи його рук вона не змогла б сплутати з іншими.
Ганна переживала розплющувати очі. Переживала, що це їй здалося. Вона лише притискалася до нього дедалі сильніше.
– Я так тебе люблю. Мені тебе так не вистачає! Я не хочу жити без тебе! – Сказала вона, ковтаючи сльози.
– Але ти повинна, сонечко. Я розумію, що тобі тяжко. Я хотів би забрати всі твої пережиття собі, але не можу. Ти зможеш це пережити. Скоро полегшає, я тобі обіцяю! – Відповів він і ніжно поцілував її.
Ганна не розплющувала очі. Вона знала, що коли це зробить, то побачить обличчя чужого чоловіка, і тоді казка перестане бути дійсністю. То був дуже ніжний поцілунок. Трохи солоний, адже вони обоє плакали, але такий ніжний.
Толік відсторонився першим.
– А чому ти хотіла, щоб я приїхав раніше того дня? – Запитав він.
Дружина зателефонувала йому того вечора і запитала, в скільки він буде вдома. Попросила, щоби на роботі не затримувався.
Ганна розплющила очі, але казка не зникла. Обличчя було чужим, але погляд таким рідним.
– Я приготувала нову страву. Хотіла, щоб ти скуштував. До речі, я сьогодні їх приготувала. Хочеш?
– Звісно! – Погодився він, а Ганна поклала йому кілька оладок у тарілку і поставила сметану.
– Мммм, заради такого дійсно варто було приїхати раніше! – Сказав він, відкусивши кілька шматочків.
– Це ще не все…
Ганна опустила очі. Вона не знала, як зізнатися у цьому чоловікові. Від цієї думки їй стало так важко і вона піднесла руки до живота.
– Я вагітна!
Толік здивовано глянув на неї і тільки зараз помітив животик, що трохи округлився. Вона була на п’ятому місяці вагітності. Спочатку він зрадів, але потім знову похмурнів.
– О Боже… – тихенько прошепотів він і торкнувся її животика. – Мені так шкода!
– Мені шкода, що ти його ніколи не побачиш. Або її. Чи можеш ти залишитися? – з надією спитала вона.
– Не зможу! Вибач, але не зможу!
– А якщо спробувати?
– Це ж не моє тіло, сонечко. І я взяв його без дозволу.
– Але як?
Толтк розстебнув сорочку і показав їй ланцюжок. Кілька років тому Ганна подарувала його чоловікові на день народження. У ньому він і був того дня, коли його не стало, а потім вона віднесла його до ломбарду. Потрібні були гроші, щоб орнанізувати прощання. Вона тоді багато чого продала, щоби на все вистачило.
– Ти думаєш, справа в ланцюжку? Тоді чому не…
– Тому що я стомлюю його тіло. Я сам це відчуваю. Якщо я не піду, то його може не стати. Ти ж знаєш, я не такий. Я допоманав людям. – за життя Анатолій був фельдшером. – Його звати Андрій. У нього є кохана дружина та маленька донька. Я не можу так з ним вчинити. Я просто хотів побачити тебе востаннє і попрощатися, розумієш?
– Розумію! – сумно сказала йому дружина. – Але все одно так би хотілося отримати другий шанс!
– А я вдячний, що у нас був хоча б перший! Стоп, я ж зовсім забув! – Вигукнув він і встав з стільця.
Анатолій підійшов до полиці з книжками та дістав звідти одну з них. Повернувся до дружини і потрусив її над столом. Звідти вилетіли купюри. Багато купюр. Прямо грошовий дощ.
– Я відкладав на поїздку за кордон. Хотів звозити тебе на море, як ти мріяла. Думаю, тобі вони зараз знадобляться!
Ганна навіть не здивувалася, що чоловік зберігав гроші вдома у книзі, а не на банківській карті, як зараз заведено. Був у нього свій пунктик із цього приводу.
Він навіть не уявляв, наскільки зараз їй знадобляться ці гроші. Це був просто порятунок для неї. Тяжко стало без чоловіка, але вона не скаржилася. І ось тепер перед нею лежала купа грошей.
– Ти ніколи не перестанеш мене дивувати? – З посмішкою запитала вона.
– Це востаннє, обіцяю! – Відповів він і теж усміхнувся.
– Не обіцяй!
– Ні, сонечко, обіцяю!
У цей момент у нього задзвонив телефон. То була дружина Андрія. Він не став відповідати їй, але Ганна помітила її фотографію на екрані. Рита була дуже привабливою жінкою.
– Я їй навіть трохи заздрю! – зізналася вона.
– Не варто, люба. Не варто. Нам час прощатися! Час вже пізній, і я відчуваю, як слабшає його тіло. Мені потрібно піти.
Він ще раз обійняв дружину на прощання, ніжно поцілував її в губи і сказав з усмішкою:
– Прощавай, сонечко! Тепер я можу піти! Люблю тебе! І передай нашій дитині, що я б і її дуже любив, якби зміг!
* * * * *
Андрій лежав у ліжку і намагався згадати хоч щось, але в голові було порожньо. Він не знав, де провів решту дня. На годиннику була третя ночі. Він пішов у туалет і прихопив із собою телефон. Насамперед він помітив, що змінилася заставка.
На екрані був напис – зайди до галереї.
Він відкрив галерею і тицьнув на перший файл. Це було відео повідомлення від нього самого, але він не пам’ятав, як записував його.
– Привіт друже! Хочу сказати тобі велике дякую! Вибач що так вийшло. Незабаром тобі стане краще. Мені потрібна була лише одна мить, щоб попрощатися з дружиною. Я не знайшов іншого способу. Хоча буду чесним, сам не розумію, як зміг знайти цей.
І так, огляд спеціаліста тобі не потрібег. І моя тобі порада, зніми ти цей ланцюжок. Це чужа річ.
Кажу з найкращих спонукань! Все допобаченя! І бажаю тобі удачі. Цінуй кожен момент у своєму житті!
Андрій схвильовано дивився на екран. Він промотав відео ще раз і ще, а потім раптом відклав телефон і зняв той ланцюжок. Йому ніби легше стало. Одразу ж.
Він прибрав ланцюжок подалі в нижній ящик, а потім ще кілька разів переглянув те відео і все-таки ліг спати.
Тієї ночі він не бачив снів, але його це радше втішило, ніж засмутило. За кілька днів йому стало набагато краще. Повернулася бадьорість та гарний настрій. Начебто й не відбувалося всіх цих речей у його житті.
Так чи інакше, Андрію було цікаво, що сталося того дня. Він навіть подивився навігатором куди їздив, але до пуття нічого не зрозумів. Одного разу він вирішив знову з’їздити на те місце, хоча й не знав, навіщо йому це потрібно.
Він вийшов з машини, щоб озирнутися. Звичайний спальний район. Нічого дивного.
Андрій вже збирався поїхати додому, коли помітив вагітну жінку, яка пильно на нього дивилася. Вона здалася йому дуже знайомою. І лише коли вона посміхнулася і ніби з подякою подивилася на нього, він згадав її обличчя. Саме її він тоді бачив у снах.
Ганна вирішила не випробовувати долю, вона опустила очі та пішла додому. У душі вона була шалено вдячна цьому чоловікові за те, що він подарував їй ще одну мить наодинці з її чоловіком, хоча їй досі не вірилося, що все це сталося насправді.
