Цього року Ганна з чоловіком Валерієм не могли зустріти Новий рік з її батьками.
Їх запросили в компанію, де були «важливі люди» – такі важливі для Валерія.
Ганна розуміла, що бізнес є бізнесом. Його треба розширювати, зміцнювати, а ці важливі персони якраз і можуть допомогти.
І все ж таки чоловікові довелося все це пояснювати і вмовляти її…
А їй нічого не залишалося робити, як погодилася піти з ним, а до батьків вирішили з’їздити на вихідні за два тижні до Нового року.
Вони вирішили відвезти їм подарунки, провести з ним два дні у їхньому містечку і пояснити, що цього року не вдасться зустрічати разом.
Трохи бентежив прогноз погоди – передавали хуртовину й ожеледицю, а дорога до батьків не близька.
Влітку можна за дві години добратися, а за таких погодних умов години чотири, а то й більше знадобиться.
Але якщо не з’їздити зараз, то до 8 березня точно не виберуться.
А щоб батьки ображалися зовсім не хотілося, та й відпочити у рідному домі, який для Ганни завжди пахнув дитинством, дуже хотілося…
Вони зібралися, запакували подарунки, які (Ганна вже знала) мама з татом відкриють тільки у новорічну ніч.
Ну нічого, головне, що куплене все найнеобхідніше: батькові новий мобільний телефон, бо старий уже «не працює», як він сам висловився. А мамі гарні шкіряні теплі чоботи з нековзкою підошвою.
Плюс, звісно, продукти, ігристе, фрукти. Це вже так у них заведено.
Зібралися, запакувалися, завтра з раннього ранку виїжджати. І тут дзвінок на мобільний Ганни.
Повідомлення її засмутило так, що вона аж розплакалася – не стало їхньої співробітниці, її колеги, з якою вони пропрацювали пліч-о-пліч уже більше десяти років…
Отак не стало людини… Хорошу людини… Ганна довго не могла заспокоїтись.
Чоловік сів поруч, обійняв і поспівчував.
Але поїздку вирішили не відкладати. У них два дні на все: доїхати до батьків, пробути з ними два неповні дні і назад. І перенести не можна. Далі вже розпочнеться передноворічна біганина на роботі, і втома, і настрій не той…
Вночі спалося погано, Ганні снилися погані сни, хоча на ранок вона не могла згадати жодного, а всередині була тривога та занепокоєння після цієї ночі.
Але чоловікові вона не стала нічого казати, щоб його не хвилювати. Вони поснідали ще в передсвітанкових сутінках і в дорогу!
Ранок, на їхнє щастя, видався чудовим. Визирнуло сонечко крізь хмари, взявся легкий морозець. Тож погода не виправдала прогнозів, тільки в хорошому розумінні.
Єдине, що трохи напружувало, це що вулиці міста були ще до ладу не розчищені. Довелося місити дорожню кашу.
Але коли вони виїхали на шосе, яке вело від міста, то здивувалися, що дорога була чистою й сухою. Але проїхавши кілометрів сто, все різко змінилося і решта шляху видалася нелегкою.
А тут і прогноз погоди нарешті почав збуватися: небо стало сіре, пішов сніг. Але перед тим, як він все засипав, вони встигли доїхати до місця.
Батьки Ганни чекали на гостей і вийшли прямо до хвіртки, як тільки вони під’їхали і припаркувалися.
Обійми, радісні рукостискання. Всі зайшли в будинок до накритого столу. Вдома було тепло і дуже затишно. Ганні одразу згадалося дитинство.
Батько з Валерієм розмовляли про своє, про «чоловіче», а Ганна з мамою ніяк не могли наговоритися про своє, про «жіноче», і насамперед про дітей.
Мама турбувалася, чого вони тягнуть, кар’єра материнського щастя не замінить, вона Ганну народила у двадцять два, а їй уже за тридцять, і все таке.
– Все буде добре, мамо, не хвилюйся. Ще рік, і ми вирішимо це питання, – діловито відповіла вона, а мама тільки добродушно кивнула – вирішуйте, мовляв, швидше.
Пізньої ночі погода розігралася не на жарт, почалася хуртовина. Було чути, як шалено виє за вікном вітер. Ганна затишно вкуталася ковдрою, лежачи на пуховій перині, і притулилася до чоловіка, який мирно спав.
Його ласки цієї ночі були особливо трепетними, особливо пристрасними. Вони нагадали їй юнацькі роки, коли вона буквально танула в його обіймах, він шепотів слова кохання і казав, що щасливий. Так само було і цієї ночі…
І все ж таки погода насторожувала. Ганна розуміла, що їх чекає важка дорога додому. Але це буде завтра, а сьогодні, тут і зараз, вона щаслива. Тому й сни її були якісь райдужні, не порівняти з учорашніми.
Вранці їх розбудив запах млинців і аромат міцно завареного чаю. Ганна встала, вмилася холодною водою і пішла будити Валерія, який все ще спав. Він підвівся на одному лікті і одразу ахнув від несподіванки.
Щось турбувало плече.
Прийшла мама, спитала, в чому річ? Але в нього й раніше так було – ні з того, ні з цього раптом отаке, рука не слухається. День-два, і все минає. Теща принесла пахучу мазь, потім закутали руку вовняним шарфом, і так чоловік вийшов до сніданку.
– Ганнусю, думаю за кермом доведеться їхати тобі, – сказав він дружині тихенько.
Ну що ж, не вперше. Щоправда, востаннє вона сама їхала якраз сюди ще у вересні. Вони приїжджали по врожай із саду-городу. І дорога тоді була досить добра. А зараз, після такої хуртовини…
Але вона не стала нічого говорити, сказала, що поїде, нічого страшного. Водій вона досвідчений, обережна. Доїдуть.
І одразу після ситного маминого обіду вони вирішили вирушити назад. Ганна впевнено сіла за кермо. Батьки, не показуючи вигляду, що засмучені коротким візитом, провели їх. І Ганна почула тихі мамині слова:
– Янгола-охоронця вам в дорогу…
Сніг рипнув під колесами, і вони вирушили. Дорога була не розчищена. Було дуже тяжко їхати. На деяких ділянках машину починало водити з боку на бік, та й рух був досить жвавим.
Ганна їхала, дотримуючись притаманної їй обережності. Чоловік сидів поруч зі своєю рукою, але турбувала вона вже не так сильно. Валерій зауважив, що до заправки кілометрів п’ять. Там можна зупинитися, відпочити, випити кави.
– А далі вже я сам поїду, руку начебто відпустило, – сказав він, і Ганна полегшено зітхнула, бо в неї від напруги вже затерпла шия.
І раптом щось сталося! Вона відчула недобре. Машина із зустрічки опинилася на їхній смузі. Ганна стала кермувати вправо.
Але машина не слухалася її, скакала. Майнула думка, що ось і сталося те, за що вона в душі переживала, сідаючи за кермо.
Минуло кілька довгих секунд, і їхня машина з шумом заїхала в глибокий сніг збоку від дороги. Потім усе було, як у сповільненій зйомці…
Вони повільно рухалися вниз снігом, потім машина нахилилася вправо, так вони сповзли ще на кілька метрів і, нарешті, лягли на бік, впершись у дерево.
Як не дивно, двигун так само працював, грала музика на улюбленому каналі. А вони з чоловіком, пристебнуті в кріслах, застигли в заціпенінні.
Зрештою Валерій запитав, чи все з нею гаразд. Ганна кивнула і подивилася на його злякане обличчя.
Так, на щастя, з ними було все гаразд. Вони були цілі й неушкоджені, і навіть рука Валерія перестала турбувати, він вільно підняв її і обійняв Ганну, а другою вимкнув двигун.
На трасі зупинилося одразу кілька машин. До них швидко спустилося одразу кілька людей, допомогли вибратися з машини, оглянули її.
Легкі вм’ятини і погнуте дзеркало. Це можна виправити. Знову завели двигун, він забурчав, все гаразд.
Двоє хлопців пригостили їх кавою з термоса і викликали служби. Вони пробули з ними ще з пів години про всяк випадок і поїхали, побажавши удачі.
– Дякую вам, хлопці, – сказала Ганна, а Валерій міцно потиснув їм руки, навіть не скривившись.
Значить, справді відпустило.
Вони піднялися на дорогу, вкриту кіркою льоду. Незабаром прибули служби, витягли машину на дорогу, ненадовго перекривши рух. Потім докладно перевірили її.
Виявилося, що і двигун в порядку, і гальма, і всі прилади справно працювали. Дзеркало поправили, а легкі пошкодження на корпусі можна виправити. Але техогляд слід пройти обов’язково.
– Пощастило вам, – сказали їм. – Глибокий і м’який сніг врятував і вас, і вашу красуню. Як самопочуття, самі доїдете?
– Доїдемо, – відповів Валерій і впевнено вмостився за кермо.
Вони продовжили шлях додому, кілометрів з десять їх супроводжувала служба. Переконавшись, що все гаразд, вони їх обігнали і зникли в сутінках.
Доїхавши до будинку, Ганна з Валерієм зателефонували батькам, сказали, що добралися. Так, довго їхали, але дорога не дуже і машин багато. Про пригоду промовчали. Нема чого їх засмучувати.
Але Ганна пам’ятала мамині слова: «Янгола-охоронця вам в дорогу». Він їх і врятував, не інакше. Спасибі матусі рідній! Її молитвами і все життя у неї склалося добре! І живі вони залишилися, хоча були на волосині. Якби вона дивом не з’їхала з дороги.
Але про це думати не хотілося. Згадалася інша колега, якої не стало. Але рано їм ще зустрічатися з нею. Тому янгол-охоронець, який літає швидше, аніж вона їздить, вберіг від цієї зустрічі.
…А потім, через деякий час, сталася ще одна подія, яка теж пояснювала, чому цей янгол так подбав про них. На прийомі у лікаря з приводу легкого нездужання, Ганні повідомили радісну звістку:
– У вас буде дитина, вітаю!
Значить, ось воно як все влаштувалося! Спочатку, у ту чарівну, щасливу ніч Бог послав їм дитину, а потім янгол вберіг їх із чоловіком, зберіг не лише їхнє життя, а й майбутнє життя їхнього малюка. Яке щастя!
Ганна спочатку втішила чоловіка, а потім подзвонила батькам зі щасливою звісткою!
Життя продовжується, і все в ньому непередбачуване. Одне ясно – чому бути, того не оминути. Так, не оминули вони цієї пригоди. Але якщо бути на світі їхньому малюкові, значить Всевишній допоміг. На те він і янголів надсилає на нашу Землю!
Будьте всі щасливі, а янголи-охоронці нехай завжди супроводжують і будуть поруч у найважчі моменти.
Якщо їх вже не можна уникнути…
