-Микольцю, а давай на вихідних шашлики посмажимо, відпочинемо, га?! – радіно запитала Ганна у чоловіка. – А то ми все працюємо й працюємо!
Минулого року он один раз тільки відпочивали, пора вже і про себе подумати!
Нас Олена з Сергієм у гості кликали. Давай погоджуйся, коли ще час буде? Один город у тебе тільки на думці…
Микола з Ганною давно були одружені, дочка доросла, незабаром і онуки з’являться.
Ганна Сергіївна дуже не любила дачу, бо їй хотілося там відпочивати, а Миколі весь час хотілося працювати.
Він вважав, що так треба. Картоплею пів городу засадити, огірки в теплиці, помідори, перець, цибуля, морква. Все як годиться.
І як тільки починався дачний сезон, Ганні хотілося на вихідних відпочивати, або, принаймні, залишитися вдома.
А Микола ж поривався до лопат і граблів! Город поливати, і жуків цілими днями збирати…
Ганна вважала, що посадити можна трошки, щоб зелень була і огірочки на салат.
Але виходило, що вона планувала одне, а чоловік зовсім інше. Сварилися вони через це, а домовитися не могли.
І щороку вони збиралися розлучатися. На початку весни і наприкінці осені…
Ганна настільки втомилася від цього “дачного відпочинку”, що вирішила поставити чоловіку умову.
-Як хочеш, а я на вихідні поїду в гості до Оленки. А до твого городу навіть не доторкнуся, так і знай!
Хочеш садити, будь ласка, без мене. З мене досить, – сказала рішуче Ганна і пішла в іншу кімнату.
-Ось як посадимо всю розсаду, тоді й відпочивати одразу почнемо… – тільки й встиг відповісти Микола дружині у слід.
Миколі навіть на думку не спало, що це не чергова забаганка дружини, яку вона не може виконати.
Ганна часто збиралася щось зробити, чи не зробити, але зрештою шкода було їй чоловіка, здоров’я вже не те, і йшла йому допомагати з його грядками.
Але тільки не цього разу.
Вранці, як завжди, Ганна з Миколою прокинулися і почали збиратися.
Він на дачу, а вона у гості. Збиралися мовчки, дружина все ж думала, що він поїде з нею.
А Микола думав, що дружина все ж таки на дачу збирається.
З’ясували вони це тільки тоді, коли виходили з під’їзду до машини, бо Ганна була вдягнена явно не по-дачному.
-Куди це ти так вирядилася? Курей смішити сусідських? – вирішив пожартувати Микола.
-Ти хіба забув, що нас друзі чекають в гості? – здивовано відповіла Ганна.
-Ганнусю, ми на дачу їдемо, ось посадимо там все, а потім і шашлики посмажимо, ввечері, – рішуче сказав Микола.
-Знаю я твоє ввечері! – сказала Ганна. – Напрацюєшся і казатимеш, як тобі важко біля мангала стояти.
І нічого такого не буде. Скільки років живемо разом, все одне й теж саме. Картина та сама.
Зробиш мені м’ятного чаю і посадиш в крісло! От і весь відпочинок! Я на твій город не можу вже дивитися! Гаразд, я викликаю таксі, завтра приїду, – сказала дружина і поїхала до друзів.
Микола не розумів, що відбувається. Вони завжди разом скрізь їздили, на дачу, чи по справах. У гості вони майже не ходили.
Він навіть подумав було поїхати за дружиною. Відпускати її одну не хотілося. Незвично це якось і неправильно.
Тут він згадав про розсаду в багажнику, завів машину і поїхав у бік дачі.
-Пропаде ж. Шкода, – вирішив він.
На дачі йому стало ще сумніше.
-Але розсада важливіша за гулянки, – розмірковував Микола. – Взимку треба щось їсти, соління заготовляти…
Наступного дня Ганна приїхала на дачу до чоловіка дуже задоволена. Вона прекрасно відпочила в друзів і приготувалася до сварки з Миколою.
Але чоловік мовчав…
-Привіт, – тільки й сказав він дружині. – Їсти будеш?
-Дякую, буду, супчику щось хочеться… – сказала дещо здивована Ганна.
Він налив їй свіжозвареного супу і задумливий зник серед грядок…
Ганна здивувалася.
-І чого це він такий мовчазний і задумливий? – подумала вона. – Може образився?
Раптом на порозі зʼявилася їхня старенька сусідка по дачі, Ольга Михайлівна.
Вона прийшла попросити в Ганни трохи олії і несподівано розповіла їй, що в Миколи вчора, виявляється, помічниця була на городі!
І що вона через три будинки від них живе, і з недавнього часу без чоловіка…
-Цікаво, подумала Ганна. – І коли він мені про свою гостю збирався розповісти?
-Микольцю, – раптом покликала вона чоловіка. – Може тобі чимось допомогти? Скучила я! А хочеш, я сама ввечері шашлики посмажу?
І з теплицею допоможу тобі завтра? Га? Микольцю, ти тільки скажи, не мовчи… Знаю я, як тяжко тобі без мене було вчора.
А в Оленки з Сергієм нудно вчора було, то мені дуже хотілося до тебе. І чаю м’ятного твого хотілося. У тебе найсмачніший чай. Чуєш?!
Ну що там? Чого ти мовчиш, чим тобі допомогти?
І вона швидко побігла на город до чоловіка…
