«Дочко, ти робиш помилку. Цей чоловік до добра не приведе, як твій батько занапастив мені життя, так і він тобі занапастить», – прочитала Ганна рядки і застигла.
Вона знала діда лише з однієї вицвілої фотографії, з якої дивився строгий чоловік. Його не стало, коли мамі було п’ять років.
Пачку пожовклих від часу листів Ганна знайшла у бляшаній коробці з-під печива. Перед продажем будинку мама попросила Ганну розсортувати речі. Кругла коробка стояла у шафі, вона довго не могла її відкрити.
Прочитавши пару аркушів, зрозуміла: ці записи адресовані її матері, бабуся писала їх і складала в коробку.
Ганна набрала мамі:
– Привіт, я знайшла коробку з листами. Ти це читала? Чому бабуся написала, що дід…
Тиша. Потім хрипкий голос:
– Приїдь.
Мама заварила чай із лимоном, спекла свій швидкий пиріг і нарешті розповіла правду, яку бабуся соромилася все життя.
Те що діда не стало, виявилося обманом…
Він пішов до іншої жінки, коли бабуся була вагітна другою дитиною. Хлопчик народився, і через декілька днів його не стало. Бабуся викреслила чоловіка з життя – викинула всі фотографії, окрім тієї самої «офіційної», змінила доньці прізвище.
– Але чому ви ніколи…
– Я слово дала твоїй бабусі, – мама стиснула чашку так сильно, як могла. – Це була її таємниця.
– А мій батько? Чому він не сподобався бабусі?
– Він був зовсім не схожий на твого діда, цим і привабив – повна протилежність. Але мама сказала, що він надто слабкий, а таким чоловікам завжди треба доводити, що вони сильніші й головніші. Мені всього 19 було, нікого не хотіла слухати, вискочила заміж через три місяці після знайомства.
– Але ти завжди казала, що кохала його.
– Так було. Ми добре жили років зо два, поки він одного разу не кинув у стіну тарілку – у відповідь на якесь моє прохання. Бабуся тоді одразу сказала, що він скоро покаже своє справжнє обличчя.
– Чому ти не…
– Переживала, – мама вперше за вечір підвела очі. – Він казав, що знайде нас у будь-якому разі. А ще… він ніколи не чіпав тебе. Жодного разу. Навіть коли сердився. Казав: “Ганна моя донька”. Все закінчилося, коли мати побачила, як твій батько одного разу не стримався. Вона приїхала до нас додому із сусідом-дільничим. Твій батько казав, що нікуди не піде. А ти…
Ганна згадала. Так, вона пам’ятала цей день. Як злякалася, як бігла рятувати тата, але… Більше вона батька не бачила.
– Пробач, треба було раніше розповісти, – мати зітхнула. – Але ти була зовсім маленька, ми сподівалися, забудеш усе. Ми справді хотіли як краще, думали, оберігаємо тебе від жорстокої правди.
– Навіщо тоді бабуся писала ці листи?
– Не знаю, Ганно. Думаю, вона писала їх самій собі, для заспокоєння душі, справлялася, як уміла з важкими почуттями. Я ж цю коробку теж вже зовсім дорослою прочитала. Прибирання робила генеральне…
– І що бабуся тобі сказала?
– Нічого, дочко. Я не зізналася їй, що знайшла листи, не наважилася.
Обман. Двадцять років обману. Заради чого?
Тієї ночі Ганна перечитала всі листи.
«Оленко, сьогодні твій батько вперше посварився зі мною. Він називав мене останніми словами, казав, що я недостойна носити його прізвище…».
Ганна провела пальцем жовтою плямою на папері – чай? Сльози?
«Сьогодні він прийшов добряче «веселий» із якогось ювілею. Попросив вечерю, хоча була третя година ночі. Коли я сказала, що все холодне, кинув об підлогу мою улюблену супницю – ту саму, мамину, із синіми квітами. Олено, ти прокинулася і плакала. Він дав тобі цукерку і сказав: “Тато просто втомився”.
«Він знайшов листи від Володі. Ой, що тоді було… Олено, ти ховалася під столом і так голосно плакала, що у двері постукали сусіди».
«Сьогодні твій батько пішов до тієї вчительки англійської. Сказав, що втомився від моїх вічних сліз. Йшов із валізою, а ти, Оленко, тримала його за пальто і плакала: «Тату, не їдь!» Він відсторонив тебе, і мовчки пішов».
Була там і така записка: «Він приїжджав. Просив вибачення. Але як таке пробачати…».
Потім лежали листи, адресовані дорослій дочці, у тому числі попередження про неправильний вибір чоловіка.
«Сьогодні Олена прийшла, плакалася, що чоловік почав негідно поводитися. Я сказала: «Біжи від нього, дочко». Вона заплакала та пішла».
У самому низу лежав невідкритий лист із написом: «Для Ганни, коли виросте».
«Дорога моя дівчинка. Якщо читаєш це, значить, я не наважилася сказати за життя. Чоловіки бувають різними. Але якщо колись хтось погано поведе себе з тобою – біжи. Досить одного разу. Не вір сльозам і «вибачанням». Я зберегла ці листи, щоб ти знала: це не кохання. Твоя бабуся, котра дуже любила тебе, але так і не навчилася бути щасливою».
Внизу приписка: «Знайди свого діда. Скажи, що я так і не пробачила»
***
Пошуки зайняли три місяці.
Дід виявився живим, жив у сусідній області.
Коли Ганна зайшла в будинок, що покосився, старий без слів простягнув їй фото – бабуся молода, сміється, на руках мала Оленка.
– Знаю – вона мені не пробачила, – сказав він. – А я все чекав, коли вона дозволить мені доньку побачити. Щодня себе звинувачував.
***
На поминках діда (його не стало за півроку після їхньої зустрічі) зібралася вся родина.
Мама сиділа поруч із тіткою Лідою – сестрою, про існування якої не знала. Вони сиділи і плакали. У Ганни з’явилися відразу три двоюрідні брати.
Ганна дивилася на нових родичів, маму і думала про те, як дивно поводяться люди. Бабуся, все життя не вибачала діда, але все ж таки зберегла листи. Мама, намагаючись захистити, брехала все життя. Дід, зрадивши сім’ю, щодня чекав на прощення.
У кишені у неї лежав новий лист – для доньки, на яку вона чекала у вересні. Усього три рядки:
“Пиши все, що відчуваєш. Ховай листи. Колись вони врятують когось, кого ти ще не знаєш»
Будинок продали. Але коробку від печива Ганна залишила.
