Останні три роки для Ганни Микитівні були складними: її син Микола одружився з Тетяною, жінкою, яку вона з самого початку не прийняла.
Занадто самостійна, надто незалежна – такі якості невістки ніяк не вражали її.
Кожне їхнє спільне перебування перетворювалося на низку суперечок і сварок, поки Тетяна одного разу не оголосила, що більше не бажає спілкуватися зі свекрухою.
Микола підтримав рішення дружини, і з того часу Ганна Микитівна бачила свого сина лише на спільних сімейних святах, та й то рідко.
Жінка глянула на календар і посміхнулася. Сьогодні був останній день березня, а завтра розпочинався квітень.
Ганна Микитівна посміхнулася, згадавши, як багато років тому розіграла свого чоловіка, заявивши, що йде жити до самотнього сусіда, який давно на неї задивлявся.
Той злякався настільки, що аж побілів. Ганна Микитівна тоді сміялася до сліз, бачачи його реакцію. Поправивши зачіску, вона взяла телефон і набрала номер Миколи.
– Микольцю, вітаю, – сказала вона, намагаючись говорити ласкаво. – Я тут подумала… Давно вас не бачила. Може, завтра прийдете до мене в гості? Я хотіла б познайомитися з Танею краще.
– Навіщо? – Микола здивовано застиг.
Він знав, як важко складалися стосунки між його матір’ю та дружиною, і не очікував такої пропозиції.
– Час настав…
– Мамо, ти серйозно? – спитав він насторожено.
– Абсолютно, – відповіла Ганна Микитівна, намагаючись, щоб її слова звучали щиро. – Давно час нам усім стати справжньою родиною. Завтра чекаю на вас до обіду.
Микола задумався. Він розумів, що це може бути помилкою, але надія на примирення була надто сильною.
Син пообіцяв подумати й передзвонити матері.
Пізніше, коли Микола розповів Тетяні про дивний дзвінок матері, вона спочатку розсміялася, а потім насупилася.
– Ти думаєш, вона справді передумала? – запитала дружина, скептично піднявши брову.
– Не знаю, – відповів Микола, збентежено знизуючи плечима. – Але, може, варто спробувати? Раптом це шанс налагодити стосунки. Не може ж ваша сварка тривати все життя?
Тетяна довго мовчала, вона не знала, що відповісти чоловікові. Чесно кажучи, бачитися зі свекрухою їй хотілося найменше у світі.
– Гаразд, поїдемо. Але якщо вона знову почне свої витівки, ми підемо. Обіцяєш?
– Обіцяю. Все буде гаразд.
Наступного дня після роботи вони почали збиратися в гості до Ганни Микитівни.
Тетяна приготувала святкове вбрання, хоча настрій у неї був далеко не святковий.
Микола спробував підбадьорити її жартами, але вона все одно залишалася серйозною.
По дорозі вони заїхали в магазин і, купивши улюблений торт жінки, вирушили до Ганни Микитівни.
Коли вони під’їхали до під’їзду і вийшли з машини, Тетяна відчула мимовільне тремтіння.
Вона вже була готова розвернутися, але чоловік узяв її під руку і вони разом зайшли в під’їзд.
Підійшовши до квартири Ганни Микитівни, Микола рішуче натиснув на кнопку дзвінка. За хвилину двері відчинилися – на порозі стояла свекруха.
Мати задоволено посміхнулася Миколі, але побачивши Тетяну, миттю змінилася на обличчі.
– Проходь, – сказала вона і, впустивши сина всередину, замість вітання різко зачинила двері перед носом невістки.
Микола остовпів від поведінки Ганни Микитівни. Він не міг повірити своїм очам.
Його мати, яка вчора здавалася готовою до вирішення всіх сварок, тепер стояла перед ним зі строгим виразом обличчя.
– Мамо, що ти робиш?! – вигукнув він. – Ти ж сама запросила нас!
– З першим квітня, синку! – Ганна Микитівна засміялася й сплеснула руками.
Збентежена Тетяна продовжувала стояти на сходовому майданчику, ледве стримуючи сльози.
Жінка ще ніколи не відчувала себе такою ображеною, як зараз.
– Мамо, як ти могла?! – вигукнув Микола, ледве стримуючись. – Це не жарт, це підступно таке робити! Ти спеціально покликала нас, щоб жартувати свої жарти?
Ганна Микитівна продовжувала посміхатися синові, але її радість швидко згасла, коли вона побачила, як сильно розіграш його зачепив.
– Микольцю, ну що ти, це ж просто жарт! – спробувала виправдатися жінка. – Поклич Таню, нехай заходить.
Проте Микола вже не чув її слів. Він вийшов з квартири матері, взяв дружину за руку і повів геть від дверей квартири.
Дорогою додому Тетяна розплакалася, а Микола спробував її заспокоїти. Він відчув себе винним за те, що повірив матері і покликав дружину з собою.
– Пробач мені, Таню, – сказав чоловік і погладив її по плечу. – Я не думав, що вона здатна на таке…
Тетяна тільки мовчки кивнула і витерла сльози. Коли вони повернулися додому, Микола присів поруч із дружиною й обійняв її.
– Більше ми не підемо до неї, – твердо заявив він. – Вона сама розставила всі крапки над “і”. Я не дозволю їй так із нами поводитися.
Через кілька днів Ганна Микитівна намагалася додзвонитися до сина, але той ігнорував її дзвінки.
Вона залишала повідомлення, намагалася пояснити, що це був лише жарт, але Микола залишався непохитним.
Він вирішив, що поки що не готовий пробачити матір за її вчинок.
Пройшло кілька тижнів, і Ганна Микитівна почала усвідомлювати, яку помилку зробила.
Вона розуміла, що її бажання пожартувати обернулося серйозними наслідками.
Жінка втратила довіру сина й ризикувала назавжди зіпсувати стосунки з невісткою.
Не знаючи, що зробити, Ганна Микитівна купила тортик і прийшла до молодих о восьмій вечора, заздалегідь знаючи про те, що вони вже мали повернутися з роботи.
Відкрила жінці Тетяна. Побачивши свекруху, вона спочатку дуже розгубилася, а потім вдала, що не побачила її й зачинила двері.
Однак Ганна Микитівна не збиралася так просто здаватися і йти. Вона знову натиснула на дзвінок і не прибирала руку, доки Микола не відкрив їй двері.
– Ти чого прийшла? – запитав чоловік.
– Ти слухавку не береш, – сказала Ганна Микитівна. – Поговорити хочу.
– Про що?
– Ну, про те, що сталося. Це ж просто жарт був, – розвела руками жінка.
– Жарт, коли в тебе й так із Танею натягнуті стосунки? – пирхнув Микола. – Віриться важко. Це ти зараз намагаєшся викрутитись. Мамо, йди! Нема бажання з тобою спілкуватися. Таня точно більше не буде, а мені треба відійти від твого жарту…
Ганна Микитівна важко зітхнула і винувато опустила очі, але з місця не рушила. Микола мовчки зачинив двері, але мати знову натиснула на дзвінок.
– Ти хочеш мене довести? Я зараз викличу когось, якщо ти й надалі продовжуватимеш дзвонити! – сказав син матері. – Ти сама у всьому винна! Краще б взагалі не запрошувала, аніж запросила і посміялася, – додав він і знову зачинив двері.
Ганна Микитівна поставила тортик біля дверей квартири і почала повільно спускатися вниз.
Проте за кілька хвилин повернулася і забрала коробку, вирішивши, що не варто її залишати.
Більше спроб помиритися із сином вона не робила.
Ганна Микитівна вирішила, що якщо той її любить, то й сам з’явиться.
І, в принципі, так воно потім і сталося. Та й з невісткою вона помирилася згодом і вони навіть разом посміялися з тієї недолугої ситуації.
Ось так, перед тим як жартувати, треба добре подумати, чи не буде твій жарт комусь неприємним чи образливим.
