– Ой, синку, шкода мені тебе! Все своє життя я на тебе поклала, і хто ж знав, що все обернеться саме так… — вкотре заголосила Ганна Іванівна.
– Мамо, ну ти знову чи що?! Адже не раз із тобою розмовляли! – спробував відмахнутися Сергій. Він чудово знав, що мати має на увазі.
– Знову, не знову… Обвела тебе довкола пальця твоя Наталка, а ти й не помітив…Ти при квартирі та при грошах, а вона ким до тебе була?! Утриманка!
– Мамо! Це вже надто! Усе! Я поїхав додому! — вигукнув Сергій і голосно гримнув вхідними дверима.
Сергій вийшов із під’їзду. Надворі повно народу, початок літа. Усі виходили надвір, хоч уже й вечоріло. Черговий візит до мами закінчився сваркою. А все тому, що Ганна Іванівна так і не змогла прийняти вибір свого сина.
Вона — владна, норовлива і в чомусь навіть груба жінка виховувала сина одна. Батько Сергія — людина м’яка за характером, добродушна. Жити у шлюбі з Ганною Іванівною не зміг. Сам подав на розлучення, а вона образилася на нього за це сильно. Відразу після розлучення заявила:
– Сина ти не побачиш більше! Не захотів сім’єю жити, от тепер і залишайся один!
Спочатку батько Сергія спробував приходити в гості до сина, але домовитися з Ганною Іванівною було неможливо. Чоловік переїхав на інший кінець країни і, як це часто буває, загубився. Батька Сергій пам’ятав невиразно.
Ганна Іванівна все життя виконувала для сина роль обох батьків. З дитинства так повелося, що Сергій їй ніколи не суперечив. Хотів піти до музичної школи на клас фортепіано, але мама наполягла на хоровому співі. Сергій не наважився суперечити і справно тричі на тиждень відвідував хоровий спів, який до восьмого класу вже невзлюбив.
Після закінчення школи Сергій вирішив вступати у сухопутну академію.
– Не, пущу! І не думай навіть! — вигукувала Ганна Іванівна на сина.
– Мамо, ну не хочу я в політех … – несміливо спробував заперечити Сергійка.
– Хочу, не хочу! Ти ще молодий, життя зовсім не знаєш! Іди і роби, як я тобі сказала. А про свою сухопутку і думати мені забудь! — Ганна Іванівна завжди вважала себе правою.
Далі Сергій сперечатися не наважився і зробив так, як веліла мати. Відучився, став дипломованим спеціалістом.
-Ну що, синку, освіту ти здобув, робота у тебе хороша. Тепер настав час і одружитися! — якось заявила Ганна Іванівна.
– Так, мамо, обов’язково. – без задньої думки відповів Сергій.
– От і добре! А я тобі вже й наречену знайшла! Та яку чудову — не дівчина, а справжній діамант!
– Яку ще наречену, мамо? — перепитав Сергійко.
– А ось доньку Наталії Олександрівни! Ти ж її знаєш, Марина.. — сказала Ганна Іванівна, посміхнувшись.
– Мамо, ну взагалі-то в мене вже є дівчина … – несміливо сказав Сергій.
– Що?! Це яка ще дівчина, і чому я про неї нічого не знаю? – Почала обурюватися Ганна Іванівна.
– Мамо, це Наталка. Ми з нею на одному курсі навчалися, а нещодавно зустрілися та зрозуміли, що любимо одне одного.
– Сергію, негайно приведи її до мене знайомитися!
– Ну добре, мамо, у вихідні ми прийдемо.
У вихідні Сергій, як і обіцяв, привів кохану знайомитись з мамою. Ганна Іванівна, треба сказати, звичайну вечерю перетворила на справжнісінькі оглядини. Все розпитувала і розпитувала Наталю, а коли дізналася, що вона з невеликого провінційного містечка родом, одразу в особі змінилася.
Сергій після вечері проводив Наталку і повернувся додому, де на нього чекав справжнісінька сварка.
– Сергію, тобі потрібно припинити всякі зустрічі з цією! Не потрібна тобі така дружина. Марина чим тобі погана? Не дівчина, а золото! А ти привів незрозуміло кого! Вона тебе, мабуть, помітила, і відразу в оборот взяла!
– Мамо, та що ж ти таке кажеш?! Ніхто нікого не брав у оборот, як ти висловлюєшся! Ми з Наталкою любимо один одного! – Заявив Сергій.
– Що?! Яке кохання?! Батько твій раніше теж все кохання, та кохання! Де тепер твій тато? Треба про майбутнє думати, все прораховувати, а не про всяку нісенітницю тут думати! — вигукнула Ганна Іванівна.
Якось Сергій не прийшов увечері додому. Ганна Іванівна занепокоїлася і відразу почала дзвонити синові.
– Синку, а ти де?! — спитала вона таким голосом, наче дзвонила підлітку, а не дорослому чоловікові.
– Мамо, я сьогодні у Наталки ночувати залишусь. Так що ти на мене не чекай.
– Що? Синку, ти досі з нею зустрічаєшся? Я ж тобі заборонила! Я ж тобі веліла покинути її!
– Мамо, Наталка – моя майбутня дружина, і в нас скоро буде дитина.
З тих пір, що б не робила Ганна Іванівна, хоч би як намагалася вплинути на сина, все було марно. Наталя та Сергій розписалися, зіграли скромне весілля та почали жити разом на орендованій квартирі.
Наталка спочатку намагалася налагодити взаємини зі свекрухою, але потім зрозуміла, що це безглуздо і просто перестала їздити до неї в гості. Так і повелося, що якщо Сергій і їздив відвідати матір, то робив це завжди в гордій самотності.
Ганна Іванівна в гості до сина теж не їздила. Єдиний раз, коли вона переступила поріг його квартири – це народження внучки Оленки. Вона зневажливо подивилася на дитину, а потім сказала синові на кухні.
– Ой, Сергійку, біда яка!!! Дівча ні краплі на тебе не схоже! Нагуляла її твоя дружина, а ти тепер виховуй, та годуй тепер чужу дитину!!!
– Мамо, та коли ж ти заспокоїшся? Оленка моя! І Наталя мене дуже любить, та й я її теж.
– Ну звісно! Давай, вір цій пройдисвіті. Рідна мати тобі добра тільки бажає! Я тебе все життя виховувала сама і тягла на собі, а ця… Окрутила! — Ганна Іванівна влаштувала справжню сварку.
З того часу вона регулярно, при кожній нагоді намагалася навіяти синові, що Оленка, йому не рідна донька, а нагуляна.
– Ой, синку, шкода мені тебе! Все своє життя я на тебе поклала, і хто ж знав, що все обернеться саме так… Біда, синку, біда…
– Мамо, ну ти знову чи що?! Адже не раз із тобою розмовляли!
– Знову, не знову… Обвела тебе довкола пальця твоя Наталка… Ти при квартирі та при грошах, а вона ким до тебе була?! Утриманка!
– Мамо! Це вже занадто! Усе! Я поїхав додому!
Сергій посидів ще трохи на вулиці, остигаючи й тільки потім вирішив їхати додому. Настрій у нього був зіпсований. Чоловік уже практично під’їхав до будинку, як раптом помітив біля під’їзду дружину та доньку, які гуляють у компанії якогось чоловіка. Сергій придивився уважно та впізнав у незнайомці Дмитра Мельника, який навчався з ними на одному курсі.
Сергій миттєво закипів, коли побачив, як Дмитро взяв на руки його доньку і, як йому здалося, притиснув до себе.
Він припаркував автомобіль, вийшов на вулицю і попрямував у бік, де стояла дружина з донькою та Дмитро.
– О, Сергію, здоров! А я тут твоїх зустрів, от балакаємо!
– Привіт! Наталко, пішли додому! — із цими словами Сергій забрав доньку з рук однокурсника і швидко пішов у бік під’їзду.
Наталя пішла за ним.
– Сергію, ти чого такий злий? З мамою посварилися знову? – Запитала Наталя чоловіка, коли вони увійшли до квартири.
– Так, посварився! Вона ось мені каже, що Оленка не моя, я весь час сварюся з нею з цього приводу, а може, даремно?!
– Що дарма? Ти що реально вважаєш, що Олена не твоя?
– А звідки я знаю, он її Дмитро гуляє з нею за яким правом? Якось дивно ти з ним «випадково» зустрілася… А може, й не випадково? Адже Дмитро був у тебе закоханий?!
– Сергію, ну був і був, обрала-то я тебе! – сказала Наталя.
– Звичайно, мене обрала! А дитину він зробив?!
– Та годі тобі! Що тобі мати наговорила? Нісенітниці якісь!
Сергій та Наталя того дня серйозно посварилися. Потім помирилися, але думка про те, що Олена не його дочка, у підсвідомості у Сергія засіла міцно. При кожній наступній сварці він згадував про це та й мати постійно підігрівала цю тему.
Зрештою Наталя не витримала, подала на розлучення, зібрала дочку і поїхала до свого рідного міста до батьків.
Ганна Іванівна одразу ж активізувалася, і вже через три місяці після розлучення влаштувала особисте життя свого сина Сергія.
Нова невістка Мариночка не перечила свекрусі ні в чому. Вона одразу погодилася на пропозицію Ганни Іванівни жити всім разом у неї у квартирі. Спочатку все було чудово, а потім Марина війшла в смак, навела свої порядки, та такі, що свекруха проти них і слова сказати не сміла.
…Минуло довгих двадцять років. Сергій сидів біля могилки на кладовищі. Вчора він провів в останню путь свою матір. Це був глибоко нещасний чоловік, зі зламаним характером і долею. У другому шлюбі так і не народилися діти.
Сергій раптом згадав про дочку…
“Оленочка, скільки ж тобі зараз… Двадцять два чи двадцять три…” – думав Сергій, який жодного разу не привітав дочку з днем народження.
Наступного дня він вирушив до рідного міста своєї першої дружини Наталії, щоб знайти її та дорослу доньку. І знайшов.
…Сергій стояв біля під’їзду, коли до будинку підійшли троє — Олена, молодий чоловік із маленьким хлопчиком на руках. Сергій підійшов, доньку він упізнав одразу.
Дівчина відправила чоловіка з хлопчиком додому, а сама лишилася на вулиці.
– Оленко, я тебе знайшов… Дочко…
– Знайшов і далі що?! – сухо відповіла дівчина.
– Це твій чоловік і син?
– Так.
– То це мій онук? — з усмішкою перепитав Сергій.
– Ні. – сухо відповіла Олена.
– Чому ні? – Не зрозумів Сергій.
– А тому, що ти мені батьком ніколи не був! А якщо я не дочка тобі, то він тобі ніякий не онук! Іди звідси! — відповіла Олена і пішла у бік під’їзду.
Сергій з тугою дивився їй у слід. Він повернувся додому, розлучився з Мариною. Тепер він живе на самоті у материній квартирі і таємно дивиться соцмережі Олени. А що йому ще залишається – підтримувати стосунки з біологічним батьком дівчина відмовилася…
