Рівно о шостій годині Ганна зайшла в квартиру.
-Доню, привіт! – з кухні визирнула мама. – Як у тебе справи?
-Нормально, – буркнула Ганна.
Все було, як завжди – подруги ще залишилися гуляти, а вона пішла додому.
Ну чому вона має бути вдома рівно о шостій?! Ну чому? Звідки взялося це правило?
Ганна переодяглася і зайшла на кухню.
-Мамо, – почала вона здалеку. – Зараз же ж літо? Літо!
-І що? – запитала мама.
-Я до того, що темніє пізно зараз.
-І що? – далі запитувала мама.
Ганна почала сердитись – ну невже її натяки незрозумілі?
-Можна ж і о сьомій додому повернуться, ні?
Ганна побачила, що мама посміхнулася.
-Ганнусю, у нас є правила і прихід о шостій – це одне з них. Ось вступиш в інститут наступного року, тоді й зможеш приходити пізніше.
Ганна зітхнула.
-Ну хоч так… – подумала вона.
Вона швидко поїла і пішла у свою кімнату, повторювати пройдене – аж надто вона хотіла залишитися нарешті без батьківського контролю.
Пролетіло літо, пройшли осінь і зима й настала весна.
Ганна нервувала. Бо ж незабаром випускні і треба набрати якомога більше балів і вступити в інститут! І тоді… Тоді вона заживе…
Того дня вона йшла через парк додому і сіла на лавочку.
Вона все думала: чи правильна вона обрала інститут, чи точно вона хоче працювати за цією спеціальністю. Може поки ще не пізно все змінити?
-Доброго дня красуне! – раптом почула вона чоловічий голос поруч.
Вона повернула голову в той бік, звідки пролунав голос і виявилося, що поряд з нею сидів молодий, дуже симпатичний чоловік і посміхався.
-Добрий! – відповіла Ганна. Вона дивилася на цього хлопця і він здавався їй знайомим. Але звідки вона могла його знати?
Мабуть, це питання було видно на обличчі Ганни, тому що юнак сказав:
-Я – Михайло. Ми з тобою живемо в одному будинку тільки в різних під’їздах. А ще, пам’ятаєш, ти у першому класі у дзвінок дзвонила? То це я тебе тоді ніс. Ну, що, згадала?
Ганна кивнула.
-Ну звісно! Як я могла забути! – подумала вона.
-Я тут звільнився рано і вирішив погуляти в парку. Дивлюся – ти сидиш. Ну, думаю, це доля!
-Чому доля? – здивовано запитала Ганна.
-Та просто не бачив тебе давно, але впізнав. І ось вирішив підійти.
Вони побалакали ще трохи, а потім Ганна поспішила додому, але вони домовилися зустрітися завтра на цьому місці і в цей же час.
Ганна тихенько зайшла в квартиру, але її мама, звичайно ж, почула. Вона вийшла в коридор і завела якусь абстрактну бесіду.
-Мамо, ну я ж тільки зайшла. Дай хоч переодягтися та руки помити! – благала Ганна.
Мама знизала плечима і знову пішла на кухню. А Ганна пішла у свою кімнату із задоволеною усмішкою на обличчі.
Михайлик сказав їй, що вона розквітла, що подобається йому вже давно і що він щасливий, що зустрів її тут, у парку.
Ганна відкрила шафу і задивилася у своє відображення в дзеркалі. Потім покрутилася перед ним, підморгнула сама собі і показала язика.
Ось так несподівано Ганна стала зустрічатися з вже дорослим молодим чоловіком…
Михайло дуже подобався Ганні. Він здавався розумним, розважливим, сказав, що батьки Ганни роблять все правильно, що їй потрібно обов’язково вступити в інститут і обов’язково добре вчитися.
Зустрічалися вони вдень. Просто гуляли містом, ходили в кіно, іноді заходили в кафе.
Михайло контролював навчання Ганни, і якщо їй що було незрозуміло, то пояснював.
Тому вона легко вступила в інститут. А наступного дня Михайло сказав:
-Ганнусю, знаєш що?
-Що?
-А виходь за мене заміж!
Ганна ахнула і почервоніла:
-Заміж? А як же ми будемо… Адже я в інституті вчитися буду.
-Та нічого, влаштуємо тебе на неповний робочий день. Вчитимешся і одразу стаж напрацьовуватимеш. Потім закінчиш інститут, і тебе на хорошу роботу візьмуть.
Ганна раптом зрозуміла, що її мрії справджуються.
Адже якщо вона вийде заміж за Михайла, то поїде від батьків. Крім того, його вона любить. Так що…
-Я згодна, – сказала Ганна.
-Ну тоді давай у суботу сходимо до твоїх батьків, а в неділю до моїх.
-До батьків? – знову ахнула Ганна.
-Ну так. Та не переживай ти, все буде добре, – підбадьорив її Михайло.
І справді, все було добре. Михайло сподобався батькам Ганни і вони були не проти їхнього шлюбу.
І тільки ввечері, мама зайшла в кімнату Ганни, заглянула допитливо в її очі і запитала:
-Дочко, а ти впевнена у своєму виборі? Ти ще така молода…
-Звичайно впевнена, – запевнила Ганна маму.
Ну от і все. Ганна з Михайлом розписалися. Весілля вони вирішили не гуляти, вірніше Ганна хотіла, але вирішила, що потрібно підтримувати всі рішення чоловіка, тому і погодилася просто на розпис.
Ганна розпочала навчання в інституті. Через деякий час Михайло влаштував її на роботу і начебто Ганна повинна була жити і радіти, але ні, вона сумувала.
Ну ось треба було в таке втрапити?! Вона сподівалася, що більше ніхто не контролюватиме її, але ні, тепер її контролювали батьки Михайла і сам Михайло.
Мало того, що вони контролювали, вони ще й давали поради.
Іноді Ганна сиділа і мріяла залишитись одна – адже в батьківському домі вона могла просто піти до своєї кімнати, а в будинку чоловіка завжди хтось, та був поруч із нею.
І тільки в інституті вона розслаблялася.
Інститут взагалі був, як окремий світ – безтурботний і радісний.
У неї з’явилися нові друзі, але Ганна так хотіла поринути в інститутські дискотеки, але не могла цього зробити – Михайло не дозволяв.
Вона із заздрістю слухала друзів, куди вони ходили напередодні і що робили і тільки зітхала.
-Нічого, – казав їй Володя. – Встигнеш ще погуляти.
Ганна тільки сумно посміхалася.
Рік йшов за роком. Один, другий, третій, четвертий…
Так Ганна і прожила до закінчення інституту. З одного боку, це була велика подія, а з іншого – надто дрібна. І все через те, що її шлюб із Михайлом ставав все нещасливішим…
Ганна ніяк не могла зрозуміти, чому раніше Михайло все влаштовувало, а тепер раптом не влаштовує!
-Та закохався він у когось. От і все. І йому треба зачепитися за щось, щоб оголосити тобі про розлучення, – заявила Ганні одна її подруга.
-Так ні, ти нісенітниці говориш, Софійко, – Ганна не могла повірити в слова подруги.
Софія знизала плечима:
-Ти дуже наївна, Ганно… Тільки і всього.
А потім сталося те що сталося…
Подруга мала рацію, у Михайла дійсно давно вже була інша і він вирішив розлучитися з Ганною.
Ганна сиділа на вечірці з уже колишніми однокурсниками і сумувала.
Скільки ж років вона прагнула цього і тепер їй нічого не треба. Вже більше року минуло з її розлучення з Михайлом, а вона все переживала.
У її голові ніяк не могло вкластися – вона ж робила все, щоб Михайло був задоволений, а він навіть не оцінив це.
І навіть зараз, коли він знову одружився і його мама іноді дзвонила їй і скаржилася на свою нову невістку, яка взагалі ні в що не ставила її сина, навіть зараз він не вибрав би Ганну.
-Агов, Ганнусю, та що ти сумуєш? – намагався підбадьорити її Володя. – Адже все, про що ти мріяла – збулося. Ти сидиш із нами.
-Ця вечірка якась сумна, – відповіла Ганна.
-Сумна? Та просто ти в ній не береш участі! Потрібно, щоб ти сама вечірку організовувала. Ось тоді тобі точно буде весело.
-Угу… Весело, – пробурчала Ганна.
-Ну ось коли в тебе день народження? – не вгавав Володя.
-Не скоро…
-Ну добре…, – Володя замислився. – Ну добре… А от на своєму весіллі тобі було б весело?
Це питання буквально вивело Ганну із її сумного стану. В її очах навіть блиснув інтерес.
-Ну можливо…, – Вона одразу згадала, що і весілля по суті в неї не було. А потім Ганна знову похнюпилася. – Та тільки виходити заміж мені нема за кого.
Ганна знову зітхнула.
-Як немає за кого? – сплеснув руками Володя. – А як же я? Та я ж ідеальний наречений!
Ганна кліпала очима і ніяк не могла зрозуміти жартує він, чи говорить серйозно.
-Ну так що? Давай розпишемося, відбудемо весілля, а потім розлучимося. Якщо хочеш, то прямо наступного дня. Як тобі мій план?
Ганна розсміялася.
-Ось бачиш, ти вже смієшся. Я вмію піднімати настрій і повертати до життя. Ну так що?
Володя зробив такі виразно-просять очі, що Ганна вирішила підтримати цей жарт:
-Домовилися. Я згодна.
-Ну і чудово. Отже завтра йдемо подавати заяву.
Звичайно ж, Ганна навіть і не думала подавати ніякої заяви з Володею. Але несподівано для неї він прийшов до неї, познайомився з батьками і оголосив, що вони вирішили побратися.
-Володю, а тобі не здається, що жарт затягнувся? – запитала Ганна.
-Жарт? Взагалі-то я серйозний, як ніколи, – відповів він.
Того вечора знову до Ганни підійшла мама і знову запитала:
-Ти впевнена у своєму виборі, доню?
Ганна знизала плечима і безтурботно відповіла:
-Ми просто одружимось і одразу розлучимося. Просто весілля ми з Михайлом не гуляли, от захотілося відчути себе справжньою нареченою… Це так заради жарту.
-Ну-ну, – сказала мама і пішла.
А потім і справді було весілля.
Чи розлучилися Ганна і Володя після нього? Та ні! Вони й досі разом і виховують двох діток…
