Ганна підʼїжджала до своєї дачі, що знаходилася за двадцять кілометрів від міста, у піднесеному настрої.
Ззаду на сидінні і в багажнику машини стояли контейнери з розсадою перцю, баклажанів і капусти, а також насіння різних однорічних квітів, які так трепетно любила Ганна.
Рішення взяти відпустку на кілька днів прийшло спонтанно.
Ганна й сама від себе не очікувала, що остання перевірка на роботі так її виснажить, настільки порушить душевну рівновагу, що вона зважиться на дивний вчинок – візьме кілька днів відпустки за свій рахунок.
Дача була для жінки свого роду віддушиною. Чоловік Микола не поділяв її захоплення, вважав, що це марна трата зусиль і часу.
– Ти тільки порахуй, скільки ти витрачаєш грошей на це сумнівне заняття! Купуєш розсаду та насіння, ще плюсом до цього добрива, покривний матеріал, всілякі інструменти для саду, шланги та лійки, за воду платиш. Я вже мовчу про бензин, який ти витрачаєш, мотаючись за двадцять кілометрів від міста майже три-чотири рази на тиждень, – виказував їй Микола.
– Ну то й що! Зате там так добре, і повітря таке чудове, що ніяких санаторіїв не треба. А з моєю роботою це найкращий релакс – з’їздити за місто і поспілкуватися з природою, – сперечалася з ним Ганна.
– Так про що ж я тобі й говорю! Відпочивати можна добре і на курорті, а ти усі вільні гроші витрачаєш на якусь дачу. Навіщо це, якщо все, що ти вирощуєш, можна спокійнісінько купити в сусідньому супермаркеті? Причому цілий рік! – не поділяв думки дружини Микола.
Але Ганна свою дачу полюбила з першого дня. З великою любов’ю вона посадила там нові сорти яблунь та слив, які вже через кілька років стали плодоносити.
Була тут і малина, і вишня, яка навесні так рясно цвіла! І все це не могло не тішити жінку.
Рішення піти у відпустку на три дні прийшло зненацька. Як тільки поїхали аудитори, які проводили перевірку, Ганна відчула неймовірну втому, не лише фізичну, а й моральну.
Не роздумуючи жодної хвилини, вона сіла і написала заяву. Лілія Володимирівна, начальниця, не здивувалася і підписала її, тільки запитавши:
– Чим займатимешся? Лежатимеш всі три дні? Дивись, миттю набереш зайві кілограми. У нашому віці це легко відбувається.
– Ні, що ви! У мене ж дача. Поїду туди. Якраз пора розсаду висаджувати, – відповіла Ганна, посміхаючись від передчуття прекрасних моментів, які чекали її на природі. – Хотіла на вихідних цим зайнятися, але погода зараз така, що чекати більше нема сил. Та й відпочину заодно після всіх цих нервів.
Микола оголосив їй у вівторок, що найближчими днями буде зайнятий на роботі, і, можливо, навіть доведеться затримуватися допізна.
І це теж спричинило те, що Ганна взяла дні відпочинку, вирішивши зайнятися посадками на дачі.
– Чого мені сидіти вдома одній, коли на природі зараз така благодать? – запитала вона сама у себе і почала збиратися.
Спочатку завантажила в машину контейнери з розсадою, що стояли на балконі, чекаючи свого часу.
Частину Ганна виростила сама, а частину дала сусідка баба Ніна, яка займалася вирощуванням розсади на пенсії.
– Ось візьми капусту. Цей сорт дуже хороший. І рости буде швидко, і за смаковими якостями краще за інших. І перець забери. Багато цього року зійшло, то я не стала викидати, – запропонувала їй добра бабуся.
– Дякую вам велике. Усе посаджу. Навіщо ж добру пропадати, – відповіла їй Ганна.
Потім, коли вся розсада була в машині, жінка заїхала у магазин, де накупила продуктів та напоїв, аби вистачило на кілька днів перебування на дачі.
Ганна спеціально виїхала не з самого рання, а трохи пізніше, щоб вже не було заторів. І зараз насолоджувалася дорогою, слухаючи улюблені пісні з приймача.
З Миколою вони жили разом уже двадцять років. Жили непогано, принаймні у Ганни жодного разу не виникло розчарування від їхніх стосунків чи думок про розлучення.
На жаль, дітей у них не було. Ганна по молодості багато лікувалася, бігала по лікарнях, але дива так і не сталося.
Микола з цього приводу не дуже засмучувався. А ось вона переживала.
Навіть якось завела розмову про те, щоби взяти дитинку з дитячого будинку. Але чоловік зовсім не підтримав її у цьому рішенні.
– Я розумію, що в тобі зараз говорять інстинкти. Але знаєш, якщо природа не дає нам діточок, значить у цьому є якийсь сенс.
І не варто його заперечувати та нехтувати ним.
Зрозуміло, що існує стереотип – усі сімейні пари обов’язково повинні мати дітей.
Так от я не вважаю, що це правильно щодо всіх людей. Немає дітей, значить, треба це прийняти!
Жити будемо один для одного. Зрештою, у цьому теж є сенс, погодься? – спокійно переконував її Микола.
Зараз, майже через двадцять років після тих душевних метань і розпачу, Ганна спокійно і без нервів могла розмірковувати про цей неприємний момент свого життя…
Під’їжджаючи до дачі, яку вони купили на наполегливу вимогу Ганни років десять тому, жінка подумала про те, що потрібно було б поставити будиночок під охорону.
Останнім часом побільшало різних пройдисвітів. І хоча в їхньому дачному будиночку було не так багато меблів і побутової техніки, але й цього теж було шкода.
Та й дачних інструментів, які Ганна там зберігала, було по-справжньому шкода, якби хтось на них спокусився.
Коли жінка звернула на дорогу, що вела до її хатини, то здивувалася і навіть ахнула від побаченого. Жінка спершу подумала, що помилилася.
Зараз вона під’їде і переконається, що здалося!
Але коли Ганна вже стояла біля своїх воріт, всі сумніви розвіялися.
Її чоловік був зараз тут, на їхній дачі!
Про це говорила яскраво-синя машина Миколи, яка стояла там.
Ганна хвилюючись відкрила хвіртку і попрямувала до будинку, щоб знайти чоловіка і з’ясувати в нього, що все це означає.
Може, він теж вирішив узяти невелику відпустку? І готує Ганні тут якийсь сюрприз?
І саме тому нічого не сказав про те, що збирається їхати на дачу.
І тому попередив її, що ці дні буде затримуватися на роботі.
Думки плуталися в голові. Так хотілося, щоб все це виявилося правдою.
Бо ж нещодавно у розмові з чоловіком вона шкодувала про те, що у них зараз немає можливості зробити на дачі хоча б невеликий ремонт.
А влітку там так добре залишитись на вихідні з ночівлею.
– Ну, який ремонт?! Про що ти?! Нам треба з кредитами розрахуватися за твою і мою машини. А вже потім думати про якісь там ремонти. Та й взагалі – продала б ти її, га? Не бачу сенсу вкладати гроші у цей нерентабельний проєкт, – відповів їй тоді чоловік.
Зараз же ж Ганні раптом здалося, що він передумав і поїхав сюди, щоб оцінити масштаб майбутніх змін їхнього будиночка.
Ганна йшла по доріжці, яка вела до будиночка, і з уявляла собі, що зараз скаже чоловікові, як дякуватиме йому за такий сюрприз. Бо ж по суті він не любив їхню дачу, і якщо вже й наважився на щось, то тільки через любов до дружини…
– Катрусю, ти найсвітліше, що є в моєму житті! Я так втомився від рутини й турбот, від того, що ніхто в мені більше не бачить чоловіка! – за столиком на затишній терасі сидів Микола.
При цьому він обіймав молоду незнайомку, яка вмостилася в нього на колінах.
– Микольцю, ну що ти таке говориш! Я бачу в тобі чоловіка. І ще й якого! – буркнула у відповідь незнайомка.
– Ну ось ти одна й бачиш, Катрусю. Тому я зараз поряд з тобою. Дякую тобі за це! – Микола пригорнувся до шиї красуні, яка тримала в руці келих з ігристим. – Для дружини я вже давно тільки як співмешканець, сусід, людина, яка заробляє для неї гроші. Де б вона була без мене?! – з викликом поставив Микола риторичне запитання.
– Де? – луною перепитала гостя чоловіка.
– Ніде! А я забезпечую її! Могла б тільки за одне це любити мене і вважати справжнім чоловіком! – продовжував Микола свою, підігріту ігристим, розмову.
На столику, біля якого сиділи чоловік із коханкою, красувалися фрукти й нарізка із сиру.
Шоколадні цукерки у великій блискучій коробці доповнювали всю цю гастрономічну «розкіш».
Ганна з увагою прислухалася до голосів, які чулися звідкись з-за хати, і застигла.
Треба було отямитися від потрясіння. А потім гідно відповісти цим двом голубкам на таку зраду.
– О, і ти тут, любий! Треба ж! А я й не уявляла, що ти захочеш відвідати мою дачу! – намагаючись говорити легко і безтурботно, з усмішкою сказала Ганна, коли вийшла з-за хати.
Голубки стрепенулися і кинулися в різні боки, геть один від одного.
– О, ні, ні! Перепрошую, що порушила вашу ідилію. Можете продовжувати, – говорила Ганна байдужим тоном і з усмішкою дивлячись на чоловіка.
– Ганна?! А ти як тут? Чому? Ти ж маєш бути на роботі? – здивувався і розгубився Микола, який зараз посилено думав, що сказати дружині.
Але говорив зовсім не те.
– Ти теж до речі маєш бути на роботі. Але чомусь тут. Не скажеш чому? Хоча ні, не треба. Мені це вже байдуже. А ось із гостею своєю можеш познайомити. А то якось незручно на власній дачі сидіти за одним столом із незнайомою панянкою, – сідаючи, сказала Ганна.
– Це Катруся… Катерина! Моя співробітниця і колега, вона очолює новий відділ, створений нашим керівництвом, – підбадьорився Микола і почав говорити впевненіше.
Його пасія при цьому зробила таке здивоване обличчя, що було зрозуміло – до начальника відділу їй так далеко, як пішки до Америки.
– І що ж, ви тут, на нашій дачі робите в таку неробочу годину? Обговорюєте стратегію новоствореного відділу? Так би мовити, далеко від галасливих колег, які заважатимуть вашим правильним і розумним думкам? – запитала Ганна у чоловіка.
– Так, ти маєш рацію, – схопився за цю думку як за соломинку спійманий на гарячому чоловік. – Ми обговорюємо нову розробку програмного забезпечення. Так, Катерино… Е-е-е… Петрівно?
– Ага! – відповіла вже весела ”розробниця нових програм” і для впевненості хильнула ігристого.
– Ну й молодці! Хвалю вас за таку працездатність! Катерино Петрівно, а ви, якщо раптом… Ну так, про всяк випадок, мало що… Якщо маєте на мого чоловіка плани, то будь ласка! Вперед, дорога вільна, – посміхаючись, видала Ганна.
– Ти що, Ганно?! Що ти кажеш?! У нас і в думках такого не було! – раптом обурився Микола. – Ми ж колеги! З Катею…
– Не знала, що ЦЕ тепер так називається. Ну та мені, власне, вже байдуже. Я тільки хочу прояснити трохи ситуацію, а то раптом Микола вам не пояснив. Він, звісно, завидний чоловік – працює багато, дружину свою невдячну повністю забезпечує.
– Ганно, ну навіщо ти так? – зупинив її чоловік.
– А для того! Я хочу, щоб була повна ясність. Так, мій чоловік не має дітей. Можливо, вас це в ньому привабить, Катерино. Але ж у нього і НІЧОГО немає!
Подруга чоловіка здивовано глянула на Ганну.
– У сенсі? Що за нісенітниці?
– Я поясню. Дача ця моя. Вона куплена на гроші моїх батьків і оформлена на мою маму. Квартира наша двокімнатна буде ділитися навпіл при розлученні. Ну, може, однокімнатну він і зможе купити, якщо додасть, грошенят взявши кредит. Машину Миколі теж ми купили в кредит, за який йому ще п’ять років платити. Якщо ще щось цікаво, можу розказати.
Запала гнітюча тиша. “Співробітниця” чоловіка дивилася на нього з явним подивом.
– А, так! Ще забула додати. Заробляю я всі роки нашого з Миколою шлюбу більше за чоловіка. І його пафосні розмови про те, що він мене забезпечує, така ж правда, як і те, що ви, Катю, начальниця відділу й активний розробник програм.
– Ну це вже зовсім неправда, люба! – раптом сказав ображений Микола.
– А з тобою мені більше нема про що розмовляти. Яким же ж ти підступним виявився, і ще чоловік, якого я любила! Продумав все, розпланував, вирішивши, що я в цей час буду на роботі і сюди не піду. Але тільки одного ти не врахував – все таємне рано чи пізно стає явним. Добре, що в нашому випадку це сталося не так пізно.
Микола мовчки дивився на дружину. Він розумів, що проколовся. Крити не було чим.
– Все, прийом закінчено. Прошу піти з моєї дачі! – уже іншим, строгим голосом сказала Ганна.
– Ну, що ти! Куди ми поїдемо, я ж хильнув, мені за кермо ще кілька годин не можна сідати! — обурився Микола.
– А ось це вже не мої проблеми! Таксі викличеш. Але щоб вас обох через хвилину тут не було!
Ганна подала на розлучення.
Після продажу двокімнатної квартири, в якій вони жили з чоловіком, вона купила собі однокімнатну квартиру в новому будинку.
А потім жінка наважилася і взяла з дитячого будинку на виховання дворічну дівчинку.
Тепер вони із донечкою Софійкою живуть удвох. І вони дуже щасливі…
