– Оксано, а скажи мені на милість, ви що, знову запросили до себе когось на Новий рік? – запитала Галина Вікторівна у невістки.
– Так, запросили, а чому це вас так хвилює? – здивувалася Оксана дивному питанню свекрухи.
Зазвичай вона подібним не цікавилася, і зараз це виглядало щонайменше дивно.
– І Мельників запросили? – продовжувала розпитувати матір чоловіка. – Ось не подобаються вони мені! Віра ця, твоя подруга, просто неприємна особа. Пихата якась, веде себе так, ніби принцеса. Просто дивно, де вона такого нахапалася, – зробивши неприємне обличчя, продовжувала Галина Вікторівна. – А всього-то бухгалтер у якійсь конторі. Та й чоловік їй під стать, теж невеликого розуму людина. Нічого розумного ніколи не сказав за весь час.
– А чого ви їм таку характеристику даєте? Як можна так міркувати про людей, якщо ви їх бачили всього кілька разів, та й то миттю, – здивувалася Оксана.
Їй зовсім не подобалася ця розмова. Сьогодні свекруха заявилася до них як завжди ближче до вечора і сиділа вже третю годину, відволікаючи невістку від домашніх справ. З онуками, до яких вона нібито прийшла, поспілкувалася Галина Вікторівна лише хвилин десять. А зараз присіла на кухні ближче до Оксани та діставала її цими питаннями.
– Нічого не мигцем! Я добре їх дізналася, коли ми разом гуляли на твоєму ювілеї у ресторані, забула? Так саме там вони обидва показали своє справжнє обличчя. Спочатку мило посміхалися всім, а щойно пішла перші тости, так їх і понесло. Такого наслухалася від них, просто жах! Я недалеко від них сиділа.
– Галино Вікторівно, це мої друзі. З Вірою я дружу ще зі школи, і жодного разу вона мене не підводила. Віра – добра, чуйна жінка. І чоловік Олег у неї теж добрий. Вони нам дуже допомогли, коли Денис занедужав. Стільки возили нас сюди-туди по всіх лікарнях, поки ми різні обстеження робили і тести збирали. Я взагалі не розумію, з чого ви такі висновки робите, – вже з обуренням відповіла свекрусі Оксана
– Звичайно, ти за них заступатимешся, це ж твої друзі. А тільки мені, людині похилого віку, видніше, хто є хто, – не погоджувалася з нею свекруха.
– Давайте закінчимо цю неприємну розмову, Галино Вікторівна, – не витримала Оксана.
– Ні, я якраз і хотіла тебе попросити, щоб ви їх на цей Новий рік до себе не кликали. І загалом нікого. Невже погано зустрічати свято зі своєю родиною, своїм, так би мовити, вузьким сімейним колом? – наполягала мати чоловіка.
– Та вам яка різниця, кого ми запросимо до себе на свято? – Здивувалася Оксана.
– Яка різниця? Мені не байдуже, хто буде поруч зі мною сидіти за новорічним столом. Я до речі і хотіла тобі сказати, що збираюся з вами зустрічати Новий рік, – як ні в чому не було повідомила Галина Вікторівна.
– З нами? Ось дивовижно! А як ваша традиційна сходка подруг на дачі у Лідії Петрівни? Що сталося? Маю сумнів, що ваша легендарна компанія обійдеться без свого ідейного натхненника, тобто без вас? – невдоволено запитала Оксана.
– Ліда їде до сина у Київ. Там її невістка святкує свій ювілей. Галина ще у санаторії, до Нового року не повернеться, а ми з Раїсою вирішили, що вдвох – це вже не те. Саме тому я зустрічатиму у вас.
– А ви впевнені, що це вам буде зручно? У нас збирається весела галаслива компанія, ми всі молоді, спати лягати всю ніч не збираємося, – намагалася відмовити свекруху Оксана.
– Так саме про це я тобі і говорю – нікого не кличте. Зустрінемось у сімейній обстановці – ви, я та діти. Ну чим погано, скажи?
– Це не обговорюється, Галино Вікторівна. І свої плани ми міняти через вас не будемо, – твердо відповіла невістка.
Мати чоловіка пішла від них цього вечора незадоволеною. А Оксана сказала чоловікові, коли він повернувся зі зміни, що це погана ідея, і щоб спробував відмовити матір від бажання зустрічати з ними Новий рік.
– О, це марно! Якщо мати щось задумала, її вже не переконати. Нехай приходить, тобі шкода, чи що? Коли зрозуміє, що їй із нами незатишно, відправимо її на таксі додому. І все! – безтурботно відповів дружині Денис.
– Ой, щось мені ця ідея зовсім не подобається! – Сперечалася з ним Оксана. – Як би чого не вийшло. Твоя мама як мішок із сюрпризами, не знаєш, що від неї чекати наступної хвилини.
– Все буде нормально, не хвилюйся, – запевнив Денис.
Настало тридцять перше грудня. У цей день у Оксани було стільки справ і турбот, що вона забула про свою свекруху і її бажання справляти з ними свято. Але коли ближче до дев’ятої години вечора пролунав телефонний дзвінок від Галини Вікторівни, вона дуже здивувалася, почувши її невдоволені вигуки.
– Ви чому досі не прислали за мною машину? Якщо Денису до такої міри ніколи за матір’ю приїхати, могли б і таксі замовити! Не розорилися б! – вигукнула свекруха в трубку.
– А ви що, самі вже не в змозі добратися до нас? Чи таксі викликати? Робити нам більше нема чого, тільки цим і займатися! – грубувато відреагувала стурбована приготуванням святкового столу Оксана.
Справ було стільки, що вона вже зашивалася.
Незабаром мали приїхати друзі, яких вони запросили в гості. За встановленою традицією вони привезуть із собою продукти та деякі вже готові страви, але Оксана мала накрити стіл, прикрасити квартиру до свята. А ще привести себе в порядок, а на це теж потрібен час. Денис поїхав до її батьків, повіз їм двох дітей, і ще не повернувся. Час підтискав, Оксана вже починала нервувати. І дзвінок свекрухи був для неї як червона ганчірка для бика. Тож вона й не стрималася.
– А ти що мені грубиш, Оксано? Ти чудово знала, що я буду у вас Новий рік зустрічати. Могла б заздалегідь потурбуватись і нагадати чоловікові, щоб він привіз мене, – продовжувала Галина Вікторівна у своєму дусі. – Ось де зараз Денис? На дивані валяється? Чи вже пригубив ігристого, тож і за кермо не сідає?
– Він поїхав до моїх батьків.
– Ось, до твоїх поїхав, мабуть, подарунки їм повіз. А про матір і не згадав! Це як? – продовжувала обурюватися свекруха.
– Так, добре, я зараз замовлю вам таксі, – Оксана вирішила, що краще вчинити таким чином, замість того, щоб нескінченно вислуховувати зойки засмученої свекрухи. У неї просто часу на це зовсім не було.
– Ось і замов! – неприємним голосом вигукнула Галина Вікторівна тільки для того, щоб останнє слово залишалося за нею.
Ближче до десяти почали підтягуватись гості. Приїхали друзі чоловіка – сімейна пара, з якими Оксана та Денис давно і по-доброму спілкувалися. Потім, через двадцять хвилин під’їхала Віра зі своїм чоловіком.
Шум, гам, веселий сміх та жарти вмить наповнили квартиру, в якій друзі зібралися зустрічати Новий рік. Жінки метушилися на кухні і біля великого святкового столу у вітальні, де йшли останні приготування до урочистостей. Чоловіки купкувались на балконі або біля великого телевізора.
Останньою приїхала Галина Вікторівна. Вона невдоволено увійшла, оглядаючи все довкола. Звісно ж, її ніхто не зустрів. У такій метушні та гармидері ніхто просто не побачив її прибуття. Мовчки пройшовши у вітальню, вона сіла в крісло й почала уважно спостерігати за святковою метушнею.
Коли всі сіли за стіл, щоб проводити старий рік і подякувати йому за все добре, що він приніс, Галина Вікторівна, з пристрастю оглянувши стіл і не знайшовши, на її думку, нічого для себе слушного, підтримати тост відмовилася.
– Денисе, а ти чому не купив матері сухого білого? Я не можу пити з вами такі міцні напої! – обурилася вона. – Невже ти сам цього не розумієш?
– Та я якось не подумав, – усміхнувся син. – Хочеш, ми тобі ігристе відкриємо?
– Ні, воно з газом. Мені таке не можна.
Демонстративно наливши собі вишневого компоту зі скляного графина, свекруха ледь пригубила його і поставила склянку на стіл.
З цього моменту почалося її протистояння з усіма, хто був за столом. Галині Вікторівні не подобалося абсолютно все.
Першим отримав друг Дениса, який сидів біля жінки. На її думку, він голосно розмовляв.
– Можна трохи тихіше говорити, – повернувшись до здивованого чоловіка, промовила вона.
– То ж свято! Ось ми і галасуємо. І ви радійте, хто вам не дає? – здивовано відповів він їй і продовжив спілкуватися з чоловіками, що сидять навпроти нього, ще голосніше.
– Просто хамство якесь, – невдоволено промовила собі під ніс жінка.
Після цього дісталося Вірі, яку Галина Вікторівна чомусь дуже не любила.
– А ось мій улюблений салат, я його завжди на Новий рік роблю! – спробуйте обов’язково, сподобається! – запропонувала всім Віра, показуючи рукою на тарілку із салатом, який вона привезла сьогодні із собою.
– Нічого особливого у ньому немає. І поєднання продуктів дуже дивне, – відразу видала свекруха Оксані, навіть не встигнувши скуштувати страву. – Я б нікому не радила його їсти.
– Мамо, ну навіщо ти так? – Денису стало незручно за матір. – Не ображай наших гостей. Люди старалися, готували, а ти!
– Дивно, всім завжди подобався, і ніхто не скаржився т, – ображено сказала Віра.
– Я думаю, що нам не варто звертати уваги на слова Галини Вікторівни, пригощайтеся і нікого не слухайте, – примирливо сказала Оксана.
Свекруха лише мовчки підібгала губи і почала шукати, на кому б ще згаяти свою злість.
Весь вечір вона сиділа надувшись, майже нічого не їла і не пила. Коли після дванадцятої, галасливо зустрівши Новий рік, вся компанія стала танцювати, включивши гучну музику, Галина Вікторівна рознервувалась не на жарт.
Вона раз у раз поривалася сказати синові, щоб він зменшив звук, вважаючи, що не можна так голосно співати і танцювати навіть у новорічну ніч. Їй здавалося, що гості надто вульгарно поводяться, і досить було б просто посидіти за столом, і мирно розійтися по домівках.
Галина Вікторівна навіть підійшла з цим запитанням до Дениса, відволікши його від приємної бесіди на балконі, де він у цей час вів жваву гучну розмову, притаманну лише добряче «веселим» людям.
– Денисе, можна тебе на хвилинку? – покликала його мати.
– Так, слухаю тебе. Якщо ти втомилася, мамо, я можу викликати тобі таксі, – бачачи незадоволене обличчя матері, запропонував він.
– Справа не в цьому. Так, я втомилася, але зараз додому не поїду. По-перше, я не хочу їхати одна вночі. Мало який водій мені попадеться. Ти про це не подумав? Ні, ні, що ти! Не поїду. А по-друге, я хвилююся про вас, Денисе, – повчальним тоном видала вона.
– А чого тобі переживати за нас? – здивувався чоловік.
– Ви ж всі вже в неабиякі «веселі»! А ваші гості так і взагалі – зайвого перебрали. Он подивися, як вигукують! Наче в лісі! – Невдоволено аргументувала мати.
– Так свято ж, мамо! А ми давно вже не діти, – посміхнувшись, Денис зник на балконі, де в цей час точилася захоплююча бесіда.
Але найцікавіше сталося згодом.
Коли після енергійних танців усі вирішили сісти за стіл, щоб підняти черговий тост за рік, що настав, і скуштувати гарячого, яке вже наспіло в духовці, Галина Вікторівна влаштувала сварку. Прямо за новорічним столом.
– Шановні гості, а ви взагалі бачили, який зараз час? – спитала вона, підвівшись з-за столу, чому всі, хто сидів за столом, подумали, що жінка зібралася сказати тост.
– Так, знаємо! Половина другої ночі, – відповіла найжвавіша Віра. – До ранку ще далеко! Тож давайте піднімемо…
– Почекай ти! Хто тобі давав слово? Підніме вона! Досить вже піднімати. Мало, чи що, підняла сьогодні? Додому настав час розходитися, – продовжувала свекруха менторським голосом. – Дорослі люди, у самих вже діти давно, а поводитеся – гріх дивитися! Ну, посиділи, повечеряли та вистачить! Час і честь знати! Навіщо ж до останнього сидіти?
– Денисе, Оксано, як це розуміти? – гості були розгублені і навіть ображені.
За столом повисла гнітюча тиша. Всі мовчки переглядалися із застиглими в руках чарками.
– Невже ви ще не насиділися? – продовжувала Галина Вікторівна, якій вже дуже хотілося лягти спати. – Скільки можна їсти і витворяти невідомо що?
– А що відбувається, Оксано? – Запитала ображена Віра. – Нам що, додому йти?
– А відбувається те, що тут командує людина, якій такого права ніхто не давав, – грізно дивлячись на свекруху, промовила Оксана, вже трохи оговтавшись від потрясіння. – Ви що собі дозволяєте?
– Нічого, настав час… розходитися, – вже не так впевнено відповіла мати чоловіка, бачачи, як невдоволено дивиться на неї невістка.
– Час? Чудово! От і збирайтесь! Денисе, виклич матері таксі! І негайно! А ми всі продовжимо, як і планували зустрічати Новий рік.
– Я не поїду! – обурилася свекруха.
– Тоді пішки! Ходьба дуже корисна, особливо у вашому віці. Хочете, дамо вам лижні палиці вашого онука, щоб ви просто так не йшли? Заодно й спортом займетеся, – відповіла зухвала невістка.
Всі гості в цей час дружно засміялися з її жарту і продовжили веселе гуляння.
На бідну Галину Вікторівну ніхто більше уваги не звертав.
Денис викликав їй таксі, і жінці довелося поїхати додому, у порожню та тиху квартиру.
